К.е.н. Чабаненко Ж.М., Скотарь В.В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ ТА КЛЮЧОВІ ПРОБЛЕМИ ЙОГО РОЗВИТКУ

 Україна в теперішній час виробляє приблизно одну тисячну світового ВВП, проте за кордон експортує переважно сировину, напівфабрикати. Для того, щоб підвищити її роль в міжнародній діяльності необхідно розвивати принципово нові технології. Потрібно покращити науковий аналіз можливостей і способів забезпечення виходу України на міжнародні та світовий ринки, що дасть змогу перейти від декларування з приводу важливості впровадження інновацій до всебічного практичного застосування наслідків інноваційних та науково-технічних розробок [1].

Як зазначають провідні фахівці, що за рівнем інноваційної активності, станом виробництва високотехнологічної продукції, обсягами фінансування науки, розвитком інфраструктури інноваційного підприємництва Україна значно відстає від провідних країн світу. До рівня сучасного інноваційного суспільства Україна ще не дійшла.Існує невідповідність науково-технічного потенціалу країни загальній продуктивності національної економіки, що зумовлено низькою ефективністю національної інноваційної системи [2].

Однією з головних проблем, що гальмують розвиток високотехнологічного сектору економіки, залишається відсутність фінансування та недостатньо ефективна державна інноваційна політика, що призводить до скорочення числа наукових працівників, ускладнює отримання економічної віддачі у вигляді завершених інноваційних пропозицій та їх реалізації у сферах вітчизняної економіки [1].

В інноваційних моделях розвитку – в Китаї, Японії, Сінгапурі та інших країнах – на інвестиції спрямовують 30–40% ВВП. А як можна назвати політику, коли на інвестиції спрямовують 13–14% ВВП, причому не найефективнішим чином? Коли частка інноваційно активних підприємств зменшилася з 60 до 14–15%, а частка наукоємної продукції в експорті становить ледь помітну величину? Коли наука фінансується в межах 0,3% ВВП, тоді як в правових документах держави неодноразово пропонувалось не менше 1,7%? Тому приходимо до висновку, що така політика є деінноваційною або саморуйнівною [2].

Принциповим недоліком існуючої системи управління видатками Державного бюджету на фінансування НДДКР є її відомча домінанта‚ яка розриває єдиний цикл “наука-техніка-виробництво” і не створює умов для реалізації інноваційної стадії‚ яка визначає економічну ефективність усього циклу. Слушною є думка провідних науковців про те, що державна політика інноваційного розвитку в Україні характеризується непослідовністю, відсутністю чіткої концепції національних інноваційних пріоритетів і системного підходу до розвитку інноваційної діяльності (національної інноваційної системи) [3].

Країни, які зробили інноваційний розвиток національною ставкою, залежно від часу входження в інноваційний процес здійснили прорив його у виробничій сфері та в інформаційно-комунікаційній.

Метою інновацій є відтворення ефективного балансу між суспільством і природою, зміна засад суспільного життя, зміна ціннісних орієнтирів і філософії розвитку людства.

Успішна інноваційна політика має:

- базуватися на відродженні цінностей суспільного розвитку;

- створювати умови для підтримки впливовими суспільними групами інноваційного шляху розвитку;

- спиратися на нову ідеологію та зміст інновацій, які приходять на зміну інноваціям суспільства споживання;

- враховувати світовий досвід попередніх інновацій (з особливою увагою до негативного досвіду);

- визначати найбільш притаманну для стану та можливостей українського суспільства нішу в глобальному розвитку;

- спиратися на ідеологію, на наявні ресурси та технології їх примноження.

Всередині українського суспільства існує спротив інноваціям різних груп інтересів:

- бізнесу, що базується на експлуатації старих технологій;

-  політиків, зусилля яких зосереджені на перерозподілі того, що створено попередніми поколіннями;

- суспільних груп, які звикли до старого ладу життя.

Втім, Україна ще має потужний потенціал для інноваційного розвитку. Рівень освіченості є одним з найвищих у Центральній Європі. Від колишньої адміністративно-командної економіки успадковано базу для науково технічних розробок, а також існує певна кількість потенційно успішних розробок. За кількістю сертифікованих програмістів Україна посідає четверте місце в світі, а вартість кваліфікованої робочої сили – одна з найнижчих у Центральній Європі.

Поки що все це не стало ресурсом розвитку країни, бо немає механізмів ефективного використання успадкованих розробок [1].

Завдання національної інноваційної політики впроваджувати дієві механізми їх ефективного використання та стимулювання людського потенціалу до нових інноваційних створень.

Список використаних джерел:

1. Інноваційний потенціал України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.svb.org.ua/node/624

2. Аналітичний центр Разумкова [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://razumkov.org.ua/ukr/journal_pos.php

3. Підвищення інноваційного потенціалу України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/inek/2009

4. Лапечук П. Підтримка інноваційної діяльності. Досвід економічно розвинутих держав та України [Електронний ресурс] / П. Лапечук. − Режим доступу: http://www.justinian. com.ua/article.php?Id=912