К.е.н. Чабаненко Ж.М., Тутубалін А.В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОПАРКІВ ЯК ОСНОВА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Аналіз світового досвіду показує, що економічне зростання розвинутих країн та їх окремих регіонів вже давно базується на використанні сфери знань і високих технологій, а їх ефективне поєднання гарантує прогресивний розвиток нації та людства. Однією з найбільш вдалих форм такої інтеграції є технопарки. Світова практика не залишає сумнівів щодо ефективності та надзвичайної корисності таких типів вільних економічних зон, як технопарки. Ці зони відзначаються високим рівнем інноваційної діяльності, являють собою форму інтеграції науки та виробництва.

Державне стимулювання інноваційних проектів у розвинених країнах здійснюється у двох основних формах. Перша складається у здійсненні державою прямого фінансування інноваційних проектів, друга – у заохоченні інноваційних проектів приватних і державних підприємств шляхом створення пільгових умов для фірм, які впроваджують прогресивну техніку й технології та здійснюють науково-дослідну діяльність.

 Бажання зменшити час трансформації знань у продукти й послуги викликало необхідність створення технологічних моделей прискореного обміну інформацією між сектором виробництва знань і сектором їхнього споживання. Саме ця потреба в більше високій швидкості обміну між сферами виробництва та споживання знань привела до створення на Заході спеціальних зон, де майже під одним дахом працюють вчені, які є носіями знань, інженери й технологи, які перетворюють знання в товари й послуги – технопарки, технополіси та інкубатори. Сьогодні відомо, що така інтеграція – один з ефективних напрямків прискорення технологічного прогресу[1].

Розглянемо досвід країн-лідерів інноваційного розвитку. У Німеччині відсутня централізована мережа технопарків. Кожен регіон має власну структуру і навіть всередині одного регіону можливо існування декількох організацій, що займаються просуванням інновацій. Причому, німецькі комплекси більш-менш єдині у своїй зосередженості на компаніях, що орієнтуються на використанні технологій (найбільш розвиненої частини ринку) і на розвитку нових видів діяльності, підтримуючи компанії – початківці всім спектром своїх послуг.

Технопарки у Німеччині розглядаються як інструмент для подолання складнощів при переході від сучасної промисловості до інноваційної промисловості майбутнього, під час якого скорочення робочих місць на старих підприємствах не може бути повністю компенсовано створенням нових. У даній ситуації величезне значення набуває співробітництво як між технопарками та вищими навчальними закладами, так і науковими центрами для створення малих інноваційних підприємств, покликаних забезпечити якісний стрибок у рівні зайнятості населення в регіонах. Таким чином, підтримка інноваційного бізнесу здійснюється, в основному, на регіональному рівні зусиллями місцевих урядів.

Альтернативою німецької інноваційної моделі є Французька регіональна мережа технопарків, яка займається трансфером і поширенням технологій, хоча ця діяльність зосереджена на найбільш розвиненій частини ринку (компаніях, зайнятих розробкою технологій). Науково-виробничі об'єднання у Франції мають галузеву орієнтацію:

- технологічні центри регіонального або національного рівня, що займаються конкретними галузевими технологіями (промислові технічні центри, університети і т.д.);

- центри спеціалізуються на загальних або конкретних проблемах (CRITT, ANVAR, торгово-промислові палати);

- науково-технічна політика спрямована на зближення підприємств і дослідницьких інститутів і створення умов для організації доступу МСК до технічних знань.

У програмі економічного розвитку Франції важливу роль відіграють інноваційні програми, які реалізуються через систему технополісів. Особливий розвиток вони одержали на південному узбережжі Середземномор'я. Найбільш відомі сьогодні Антиполіс, Монпельє, Тулон, Марсель, Моннольс. Так, в Антиполіс працює 24 тис. інженерів в 1200 компаніях. Дві п'ятих компаній зайнято дослідженнями, половина працює в сфері інформаційних технологій, розвиваються агротехнології та біотехнології. Антиполіс може запропонувати більш привабливі умови порівняно з іншими технопарками, оскільки має високі життєві стандарти, комунікаційну структуру, зручності транспорту (аеропорт в Ніцці), чого не мають, наприклад, Кембридж, Безансон та ін.

Однак робота щодо створення технопарків і бізнес-інкубаторів в Україні йде досить повільно. Значна їх частина поки що залишається на рівні проектів і пропозицій. Така доля спіткала проект створення технопарку на базі Нікітського ботанічного саду, Рівненського бізнес-інкубатора, інноваційних центрів у Луганську і Донецьку, Васильківсько-Обухівського технополісу тощо. Головні причини такого стану дві: очікування стартових державних інвестицій і недосконала правова база. Якщо перша проблема вирішується шляхом підбору більш професійних кадрів, то другу не можна вирішити без допомоги держави.

Серед найвідоміших технопарків України є технопарк «Львівська політехніка», практичний досвід якої свідчить про те, що наукові працівники не можуть повною мірою власними зусиллями впроваджувати високі технології у зв’язку із слабким фінансуванням державою їх НДДКР та відсутності жодних пільг [3].

Отже, стратегічним завданням технопарків є прискорення необхідного обміну технологіями та інформацією між різними компонентами науково-технічної інфраструктури.

Список використаних джерел:

1. Варналій З.С. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети [Електронний ресурс] / З.С. Варналій. – 2007. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/book/Varnalij/index.htm

2. Іванченко В. Тенденції використання наукомістких технологій / В. Іванченко // Економіст. – 2005.

3. Чухрай Н.І. Інноваційний розвиток України: основні бар’єри та напрями їх подолання / Н.І. Чухрай // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". – 2008. – № 633.