Голей Ю.М., Шведун А.Д., Метцгер А.А.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ТРАНСФОРМАЦІЙНІ МЕТОДИ ТА НАСЛІДКИ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ

 Інвестиційна діяльність – визначальний фактор економічного росту будь-якої країни. Тому питання її активації є особливо актуальним. Світова історія доводить, що залучення ресурсів у формі інвестицій є дієвим засобом піднесення національної економіки. Чим інтенсивніше здійснюється інвестування, тим швидше проходить відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ефективні ринкові перетворення. В умовах глобальної світової економіки та інтеграції в неї України, залучення прямих іноземних інвестицій є однією з форм розвитку економіки [1].

На сьогодні загальновизнано, що прямі іноземні інвестиції є важливим ресурсом функціонування й розвитку економіки, особливо країн, що розвиваються, які не мають у достатніх обсягах власного капіталу. Більше того, світова практика показує, що іноземні інвестиції є не тільки джерелом фінансування виробництва, але й його нарощування на основі чинників інтенсифікації, модернізації інновацій,підвищення ефективності використання ресурсів і менеджменту.

Однак динаміка й обсяги залучення прямих іноземних інвестицій в Україну дуже відрізняються від країн Центральної та Східної Європи. Це зумовлено структурними деформаціями та непріоритетними напрямами надходження в Україну прямих іноземних інвестицій.

Серйозною проблемою в Україні є структура інвестування інноваційного розвитку. За останні 10 років середньорічні витрати на фінансування технологічних інновацій сягали 5,7 млрд. грн., з них 75,8% – це власні кошти підприємств, 1,7% – бюджетні кошти, 5,3% – іноземних інвесторів, 17,1% – інші джерела. Звідси очевидно, що частка державної участі у фінансуванні інноваційного розвитку дуже незначна [2].

В Україні технопарки – єдині, реально існуючі інститути інноваційної інфраструктури країни. На сьогодні це типові венчурні проекти, проте венчурні фонди поки що їх не фінансують. Венчурні фонди шукають проекти, які можна було б фінансувати з нуля, а технопарки орієнтовані на передачу розроблених технологій наявним науково-виробничим підприємствам. Тому актуальним є питання відновлення пільг для технопарків.

Водночас існує гостра потреба далі розвивати інноваційну інфраструктуру, створювати технологічні бізнес-інкубатори, інноваційні венчурні фонди. На думку міжнародних і вітчизняних експертів, потрібна серйозна лібералізація фіскальних режимів, яку не слід змішувати з пільгуванням.

Слід розуміти, що приток іноземного капіталу – важливий, але як додатковий чинник підтримки високих темпів економічного зростання. Тому впровадження спеціальних пільг і преференцій для залучення іноземного капіталу уже не є актуальним для України. Більш актуальним є створення загальних привабливих умов для іноземних інвесторів, зняття необґрунтованих бар’єрів, поліпшення інвестиційного клімату в країні загалом [3].

Світова економічна криза показала, що нерідко чинники привабливості країни в умовах економічного зростання стають негативними чинниками в умовах кризи. Це стосується й України. Велика експортна залежність України зумовила найбільший спад у період кризи, тому привабливість України для іноземних інвесторів в умовах економічного буму обернулась непривабливістю в умовах кризи. Однак це звичайна ринкова кон'юнктура, яка характерна для багатьох галузей економіки. При цьому очевидно, що за умов присутності іноземних інвесторів в економіці України кон’юнктурні поштовхи в цих галузях значно послаблюються, що вигідно національній економіці цих країн. Через певну інертність розвитку Україна і досі залишається країною-імпортером. За такої поляризації у сфері високих технологій природними стають відхилення в потоках інновацій, джерелах їх фінансування й напрямах ефективного використання. У зв’язку з цим, головним завданням держави стає вибір нової траєкторії розвитку та зміцнення конкурентних позицій на світовому ринку капіталу й нових технологій. Але для цього потрібна кардинальна зміна якості розвитку, поворот від сировинного до високотехнологічного зростання через стимулювання науково-технічного прогресу й модернізацію економіки.

Венчурний капітал відіграє важливу роль у прискоренні економічного зростання й створенні якісно нових робочих місць, оскільки сприяє розвитку нових високотехнологічних виробництв та виробленню нової високоякісної продукції.

Основними перешкодами у розвитку венчурного інвестування фахівці вважають нестабільне зовнішнє середовище, нерозвиненість венчурної інфраструктури, низьку ліквідність венчурних інвестицій у зв’язку з нерозвиненістю фондового ринку, іноземне походження венчурного капіталу, слабку інформаційну підтримку та брак прозорості й відкритості у бізнесі [5]. Експерти вважають, що сьогодні український венчурний капітал схильний реалізовувати середньо ризикові інвестиційні проекти. Найпривабливішими сферами інвестування залишаються будівництво, нерухомість, переробка сільськогосподарської продукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля. За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу венчурні фонди, що інвестують в нерухомість, складають 60% загальної кількості інститутів спільного інвестування, а частка венчурних фондів, що вкладають кошти в інноваційні технології, дорівнює лише 1% [4].

Список використаних джерел:

1. Маркевич К.Л. Вплив прямих іноземних інвестицій на економічний розвиток України / К.Л. Маркевич // Економіка і регіон. – 2009. – № 2. – С. 220-224.

2. Вовк С. Міжнародні потоки прямих іноземних інвестицій та участь України в них / С. Вовк // Журнал європейської економіки. — 2009. — № 6. — С. 191–216.

3. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.ernst&young.com

4. Офіційні дані Держкомстату України [Електронний ресурс]. – Режим доступу. http:// www.ukrstat.gov.ua

5. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.info-library.in.ua