Білій А.І., Калиниченко Н.С.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ОБМІН – ЗАПОРУКА УСПІШНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ КОМПАНІЙ

Сьогодні успіху досягає той, хто володіє кращою технологією. Проте науково-технічний прогрес у сучасній економіці має одну парадоксальну особливість: більшу частину наукових і дослідно-конструкторських робіт виконують одні фірми, а найзначніші результати використовують інші. Отже, доцільним стає міжнародний науково-технологічний обмін (МНТО), як запорука швидкого розвитку великих компаній у всьому світі. Підвищення Україною власної конкурентоспроможності неможливе без політики співробітництва вітчизняних підприємств із зарубіжними партнерами в галузі нових знань і технологій.

Сьогодні актуальною залишається дискусія з приводу можливих шляхів включення українських компаній у глобальну систему науково-технологічного обміну. Не сформовано єдиної універсальної стратегії високотехнологічного розвитку вітчизняних підприємств та їхньої співпраці з транснаціональними корпораціями (ТНК) в умовах глобалізації.

Сьогодні Україна як самостійна і незалежна держава живе у взаємопов’язаному і взаємозалежному світі. Отже, доречним буде залучення іноземного досвіду в рамках співробітництва зі світовими компаніями-лідерами, якими на сьогодні виступають транснаціональні корпорації. Основою цієї співпраці стане міжнародний науково-технологічний обмін.

МНТО – це передача знань і технологій, що стосуються певних виробничих процесів, в межах світового господарства. Науково-технологічний обмін має дві форми: комерційну (охоплює передачу технологій (або технологічний трансфер), інжиніринг, управлінські контракти, технологічну допомогу, поставки машинного обладнання, науково-технічне кооперування) і некомерційну (виставки та ярмарки, конференції, наукові публікації, діяльність міжнародних організацій з приводу міграції спеціалістів).

В Україні міжнародний науково-технологічний обмін обумовлений багатьма факторами:

1. Відсталість в економічному розвитку. Україна належить до держав із перехідною економікою. Прискорення процесів влиття у світову ринкову систему неможливе без залучення досвіду з-за кордону.

2. Нестача деяких матеріальних ресурсів для діяльності в сфері науково-дослідних, дослідницько-конструкторських робіт (НДДКР).

3. Страх перед фінансовим ризиком. Розробка інновацій вимагає значних грошових витрат й не гарантує кінцевого результату.

4. Недостатня кількість кваліфікованих наукових кадрів деяких напрямків.

5. Відсутність розвинутої інфраструктури інноваційної сфери в Україні.

Продукція машинобудівного та металургійного комплексів не відповідає вимогам світового ринку. Всі ці причини призводять до імпорту технологій.

Вищеназвані чинники підштовхують вітчизняні підприємства шукати допомоги у зарубіжних партнерів і вливатись у глобальний механізм транснаціоналізації. Така інтеграція сприяє залученню високотехнологічних товарів, останніх винаходів науки і техніки, найякіснішої продукції.

Не дивлячись на всі економічні складнощі перехідного періоду, Україна зберегла потужну науково-технічну базу. Про це свідчать такі галузі промисловості, як: авіакосмічна, енергетична, машинобудівна та галузь космічних послуг по виведенню об’єктів на навколоземну орбіту.

На сьогоднішній день існує більше півтисячі наукових та дослідних структур, в яких зайняті близько 65 тисяч науковців. Наша країна посідає сьоме місце у світі за кількістю сертифікованих програмістів (після США, Росії, Індії, Китаю, Ірландії та Ізраїлю). Україна залишається серед розвинутих країн Європи за показниками насиченості економіки вченими і науковцями. Наша держава входить у вісімку країн світу, які володіють достатнім науково-технічним потенціалом для виробництва найсучаснішої авіаційної техніки.

Тож доречним стане приєднання українських компаній до глобальної мережі науково-технологічного обміну через такі організаційно-економічні утворення, як: технополіси, науково-промислові комплекси, технопарки, стратегічні альянси, національні інноваційні інституції. Метою функціонування таких установ є виконання науково-технологічних планів і програм.

Нанотехнології – майбутнє економіки ХХІ століття. Вони дають поштовх до розвитку нових підходів підвищення якості життя постіндустріального суспільства. Але в Україні нанотехнологіям поки не приділяють достатньої уваги. Це загрожує втратою конкурентної позиції на глобальному ринку. І навпаки, створення сприятливого бізнес-середовища для залучення інвестицій в галузь нанотехнологічних досліджень і розробок відкриють нові можливості українських компаній для досягнення прогресу в своєму розвитку.

Розвиток сектору високих технологій в Україні вимагає запровадження нової стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку держави. Центральною складовою цієї стратегії стануть нанотехнологічні дослідження. Державна політика повинна включати наступне:

- забезпечення ефективної державної підтримки інноваційної діяльності;

- запровадження системи субсидування високотехнологічних підприємств;

- збільшення державного фінансування науково-дослідних, дослідницько-конструкторських робіт;

- залучення державних та недержавних інвестицій у сферу новітніх технологій;

- зменшення оподаткування у секторах, де створюються нові технології;

- запровадження системи підтримки високотехнологічного експорту;

- заходи спрощення і прискорення процедур експортного контролю.

Окрім вищезазначеного, державі слід звернути увагу на стимулювання таких пріоритетних галузей української економіки, як: авіаційна і космічна промисловість, комп’ютерна техніка, фармацевтичне виробництво.