К.е.н. Головня О.М.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАБІЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ У СИСТЕМІ ЧИННИКІВ ІННОВАЦІЙНИХ СТРУКТУРНИХ ЗРУШЕНЬ

Забезпечення стабілізації економіки – питання багатогранне, особливо коли йде мова про країни, які мають бажання вийти з тривалого періоду кризових явищ. При цьому необхідно забезпечити стійке зростання, а тому важливо виключити прийняття рішень, які призводять до короткострокових ефектів. Стабілізація економіки має супроводжуватися інноваційними структурними зрушеннями з врахуванням соціальних пріоритетів.

Відсутність позитивних зрушень в покращенні якості економічного розвитку України свідчить про неефективність вибраного механізму перетворень і про необхідність створення нової моделі розвитку. Концепція державного регулювання економічного розвитку має враховувати як національні особливості та інтереси, так і тенденції світової економіки. Важливо забезпечити стабілізацію економіки шляхом визначення пріоритетів і поєднання факторів економічної модернізації. Основним орієнтиром розвитку має бути побудова суспільства, яке задає кращі стандарти життя, надає рівні можливості для реалізації талантів та умінь людей. Це розвиток економіки інноваційного типу, яке передбачає радикальне підвищення ефективності. Політика, що проводиться нашою державою в цій сфері поки що фрагментарна і безсистемна, цілісна нормативно-правова база інноваційної діяльності не сформована, роль держави в цих процесах недостатня, механізми впливу держави на підприємницький сектор з метою стимулювання інноваційної діяльності малоефективні. Підприємницькі структури в нашій державі не досягли належної науково-інноваційної культури і не вважають завдання вкладення грошових ресурсів в науково-дослідні роботи своєю важливою функцією.

Для України основним направленням розвитку, що розкривають довгострокові перспективи, є виробництво наукомісткої продукції, виробництво якої вимагає висококваліфікованої праці та інновацій. Стратегічною метою державної політики соціально-економічного розвитку має стати створення сучасних галузей, які базуються на використанні інноваційних технологій, підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Забезпечення властивостей конкурентоспроможності економіки має стати основною задачею держави і реалізовуватися на основі державної стратегічної комплексної програми.

Серед основних причин низької інноваційної активності економіки можна назвати наступні: низьку якість управління на макро- та мікрорівні; недостатній рівень наукового забезпечення управління; індиферентність підприємницького сектора до науки та інновацій, відсутність культури бізнесу, орієнованої на отримання максимального прибутку в короткостроковому періоді; відсутність системного інноваційного законодавства; відсутність ефективних механізмів державного регулювання фінансових потоків підприємств та організацій; мала результативність наукової та науково-технічної діяльності; відсутність активного ринкового попиту на результати інтелектуальної діяльності; дефіцит кваліфікованих кадрів внаслідок диспропорцій в розвитку системи професійної освіти по рівню знань і галузевій структурі; висока вартість нововведень та економічний ризик.

Діюче нормативно-правове забезпечення і відповідний йому організаційно-економічний механізм формування і реалізації державної інноваційної політики не в повній мірі забезпечує реалізацію інноваційного циклу „фундаментальні дослідження – прикладні дослідження – розробки – освоєння та тиражування інноваційної продукції”. Розрив в цьому ланцюгу не дозволяє забезпечити ефективний трансфер наукових результатів в сфері науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок і доведення науково-технічної продукції до її комерційного використання [3, c. 26]. Розрив між наукою, освітою і виробництвом останнім часом виріс до критичної межі: вони є організаційно і економічно розмежовані. Без інтеграції науки, освіти і виробництва, об’єднання національної інноваційної стратегії економіка розвиватися не може. Навіть в державному секторі наука організаційно розмежована по різним структурам (держаним академія наук, міністерствах, відомствах, державним корпораціям), які в науковому та інноваційному плані слабко взаємодіють між собою, що також сповільнює науково-технічний та інноваційний розвиток, призводить до неефективних витрат державного бюджету.

Усвідомлення передовими країнами і великими корпораціями ключового значення науки та технологій у забезпеченні економічного лідерства привело їх до розуміння необхідності формування і реалізації науково-технічної і інноваційної політики, спрямованої на закріплення провідних позицій [1, с. 14].

Серед можливих раціональних направлень стабілізації економіки шляхом інноваційного розвитку слід виділити: оптимізацію товарно-технологічної структури економіки на основі маркетингового вивчення структури виробництва потреб; стимулювання розвитку національного виробництва в реальному секторі економіки в направлені випуску конкурентоздатної наукомісткої продукції; створення інноваційно-інвестиційного клімату; забезпечення гарантованого державного попиту на інноваційну продукцію, доступу інноваційних підприємств до пільгових кредитних ресурсів; задоволення внутрішніх потреб за рахунок товарів та послуг українських виробників, захисту внутрішнього ринку; укріплення національної безпеки [3, с. 28]. В сучасних умовах стійке зростання економіки можливе лише на основі концентрації ресурсів для формування нового технологічного укладу, детінізації ринкового середовища та забезпечення конкурентного середовища, багатократного підвищення інноваційної та інвестиційної активності, покращення якості державного регулювання, радикальні зміни в самій ідеології економічних перетворень.

Список використаних джерел:

1. Бубенко П.Т. Інституційна динаміка просторової організації економічного розвитку : [монографія] / П.Т. Бубенко. – Х.: ХНАМГ, 2008. – 295 с.

2. Кучуков Р. Модернизация экономики: проблемы, задачи / Р. Кучуков // Экономист. – 2010. – №1. – С. 20-29.

3. Тодосийчук А. Условия перехода к инновационной экономике / А. Тодосийчук // Экономист. – 2010. – №2. – С. 25-38.