К.е.н. Колосок В.М., к.е.н. Верескун М.В.

Приазовський державний технічний університет, Україна

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК ОСНОВА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

В умовах стрімких змін відносин власності в українській економіці найбільшу питому вагу і економічну силу отримують структури концентрованого корпоративного капіталу в різних організаційних формах. Однією з головних задач таких структур є створення ефективної системи управління, яка дозволить швидко приймати ефективні управлінські рішення. Найбільш поширеною на сьогоднішній день формою організації такої системи є корпорація.

Сучасний етап економічного розвитку характеризується тим, що під тиском конкуренції корпорації об'єднуються в більші, надгалузеві, а часто і наднаціональні корпоративні об'єднання – групи. Поняття «група» та основні організаційно-методичні аспекти управління групами докладно досліджені у [1]. В результаті утворюються великі й надвеликі корпоративні об'єднання, у яких більше шансів забезпечити необхідний рівень конкурентоспроможності і вистояти в конкурентній боротьбі [2]. Проте, великі розміри нових корпоративних об'єднань породжують нову проблему – проблему ефективності управління. Дана проблема стоїть настільки гостро, що багато дослідників схильні розцінювати ефективність управління, як основний фактор забезпечення конкурентоспроможності корпоративної групи.

В сучасній економічній літературі можна зустріти думку, що на глобальних ринках зустрічається нова форма конкуренції, а саме: група проти групи [3]. Але у сучасній економічній літературі дуже мало уваги приділяється вивченню цієї форми конкуренції. Також недостатньо уваги приділяється вивченню основних рушійних сил і факторів, що формують конкурентоспроможність великих корпоративних об’єднань. Тому особливої актуальності набуває вивчення особливостей конкурентної боротьби і формування конкурентоспроможності корпоративних структур, а також визначення місця стратегічного управління у цьому процесі.

За роки незалежності за допомогою механізмів роздержавлення і приватизації, а також подальшого перерозподілу власності, в промисловості України сформувалися декілька потужних корпоративних груп. Найбільш стрімко процеси формування груп розгорталися у металургії.

Протягом останніх років металургійна галузь є для економіки України однією з основних. Достатньо сказати, що питома вага металургійної галузі у загальному обсязі промислово о виробництва України складає 23,5%, а 31.4% експорту України – це чорні метали та вироби з них [4]. По результатам 2010 р. Україна посідає восьме місце у рейтингу країн-виробників сталі, виробляючи більше 30 млн. т. сталі на рік [5]. При цьому найбільша українська металургійна група «Метінвест» входить до тридцяти найбільших виробників сталі у світі, виробляючи більше 8 млн. тон сталі на рік [6].

Розглянемо у динаміці економічні результати роботи крупної компанії на прикладі міжнародної вертикально-інтегрованої горно-металургійної групи «Метінвест» (табл. 1).

Таблиця 1. Основні результативні показники роботи групи Метінвест [7].

З наведених даних видно, що група формує значні розміри фінансових та матеріальних потоків, що циркулюють у межах інтегрованої корпоративної структури. Розмір і інтенсивність цих потоків, а також відносини власності, що їх ініціювали, призводять до змін у конкурентній боротьбі і в методах стратегічного управління в межах групи.

Сутність конкуренції знаходить свій прояв у найважливішій характеристиці – конкурентоспроможності. Сьогодні в економічній літературі не існує загальноприйнятого визначення терміну «конкурентоспроможність», тому доцільним буде провести дослідження цього поняття. Визначення терміну «конкурентоспроможність» наведені у трудах цілого ряду авторів. Для систематизації наведених визначень використовуємо контент-аналіз.

По результатах проведеного контент-аналізу можна зробити наступні висновки:

· розглянутий термін є дуже багатоаспектною категорією, тому кожен дослідник, наводячи своє визначення, звертає увагу на ті аспекти, які найбільшим чином відповідають цілям його дослідження;

· основним методом формування визначень є перерахування певних властивостей об’єкту дослідження;

· найчастіше дослідники звертають увагу на таки характеристики, як порівняна перевага, сукупність факторів та показників, відносна характеристика, використання потенціалу підприємства, здатність виробляти відповідну продукцію, займання певного положення або сегменту ринку.

Також вважаємо за необхідне особливу увагу звернути на наступний факт. Лише в одному з шістнадцяти наведених визначень йдеться про синергетичний ефект, який розглядається як похідне від використання конкурентних переваг. Проте при розгляді конкурентоспроможності на рівні корпоративної групи наявність синергетичного ефекту сама по собі стає конкурентною перевагою. При цьому наголошується, що в процесі зростання і розвитку корпоративних груп практично у всіх галузях та на всіх ринках, роль цього фактору постійно зростає і стає вирішальною при визначенні рівня конкурентоспроможності групи.

Таблиця 2.Матриця контент-аналізу терміну «конкурентоспроможність».

Враховуючи все вищенаведене ми визначаємо конкурентоспроможність групи як її здатність формувати та ефективно використовувати групові управлінські синергії, зберігаючи або розширюючи при цьому свою присутність на глобальному ринку.

Наведене визначення концентрує увагу саме на тому, що одним з основних джерел конкурентоспроможності групи, як суб’єкта ринкових відносин є саме управлінські синергії, які група повинна створювати та реалізовувати, тобто власне заради чого вона і створювалась.

В цих умовах основні завдання керівництва групи зміщуються з підвищення конкурентоспроможності окремих бізнес одиниць у площину формування найбільш ефективних внутрішніх умов господарювання в межах групи, насамперед за рахунок підвищення ефективності управління. При цьому конкурентоспроможність окремих бізнес одиниць, що входять до складу групи повинна бути як мінімум на середньому рівні серед аналогічних підприємств галузі. Слід також відзначити, що ці дві складові знаходяться на різних рівнях управління: за підтримання на належному рівні та постійне підвищення конкурентоспроможності окремої бізнес одиниці несе відповідальність, насамперед, керівництво цієї бізнес-одиниці, тоді як друга складовою повинні опікуватися управлінці на біль високому корпоративному рівні.

По результатах проведених досліджень можна зробити наступні висновки:

1. Проведені дослідження сутності поняття «конкурентоспроможність» дозволили запропонувати визначення економічної категорії «конкурентоспроможність групи» під якою розуміється її здатність витримувати міжгрупову конкуренцію за рахунок формування та ефективного використання групових управлінських синергій, зберігаючи або розширюючи при цьому свою присутність на глобальному ринку.

2. Доведено, що ефективне стратегічне управління з однієї із складових конкурентоспроможності на рівні підприємства стає головною умовою наявності міжгрупової конкурентоспроможності.

Список використаних джерел:

1. Верескун М.В. Эффективное управление, как фактор обеспечения стратегии конкурентоспособности крупных промышленных предприятий / В.М. Колосок, Е.Н. Дроботина // Вестник Приазовского государственного технического университета. – 2011. – Вып. №21. – С. 41-48.

2. Vereskun M. The management of concentration and consolidation of industrial capital processes organization / Kolosok V //Business and Management – 2010. – Vilnius Gediminas Technical University, 2010. – V.II. – P. 1113–1118.

3. Майталь Ш. Экономика для менеджеров: десять важных инструментов для руководителей: пер. с англ. / Ш. Майталь; Акад. нар. хоз-ва при прав. Рос. Федерации. – М.: Дело, 1996. – 196 с. – С.336-338.

4. Матеріали інформаційного сайту Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

5. Матеріали інформаційного сайту «World Steel Association» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.worldsteel.org/media-centre/press-releases/2012/2011-world-crude-steel-production.html

6. Матеріали інформаційного сайту «World Steel Association» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.worldsteel.org/statistics/top-producers.html

7. Річний звіт компанії «Метінвест» за 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.metinvestholding.com/upload/metinvest/report/22/Metinvest%20AR10_web.pdf

8. Портер М. Конкуренция: пер. с англ. / М. Портер. – М.: Вильямс, 2005. – 608 с.

9. Попов С.А. Стратегический менеджмент / С.А. Попов. – М.: Дело, 2003. – 352 с.

10. Мескон М.Х. Основы менеджмента / М.Х. Мескон; пер. с англ. Л.И. Евенко / М. Альберт, Ф. Хедоури. – М.: Дело, 2004. – 667 с.

11. Шлюсарчик Б. Еволюція і співвідношення понять конкуренції та конкурентнсті / Б. Шлюсарчик // Академічний огляд. – 2001. – №1. – С. 20-26.

12. Фатхудинов Р.А. Управление конкурентоспособностью органзации / Р.А. Фатхудинов. – М.: Изд-во Эксмо, 2004. – 544 с.

13. Савчук О.Г. Системний підхід до аналізу конкурентоспроможності промислового виробництва / О.Г. Савчук // Економіст. – 2001. – №12. – С. 58-61.

14. Градов А.Г. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой / А.Г. Градов. – СПб.: Специальная литература, 1996. – 510 с.

15. Оберемчук В.Ф. Забезпечення конкурентоспроможності підприємства: стратегічні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук / В.Ф. Оберемчук. – К., КНЕУ, 1999. – 18 с.

16. Шершнева З.Е. Стратегічне управління / З.Е. Шершнева, С.В. Оборська. – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.

17. Иванов Ю.Б. Конкурентоспособность предприятия в условиях формирования рыночных отношений / Ю.Б. Иванов. – Х.: РИО ХГЭУ, 1997. – 248 с.

18. Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика: учеб.-практ. пособ. / А.Ю. Юданов. – 3-е изд. испр. – М.: ГНОМ и Д, 2001. – 304 с.

19. Тридід О.М. Стратегія розвитку підприємства в умовах кризи: дис. ... докт. екон. наук: спец. 08.06.01 «Економіка, організація і управління підприємствами» / О.М. Тридід. – Х., 2004. – 323 с.

20. Шинкаренко В.Г. Управление конкурентоспособностью предприятия / А.С. Бондаренко. – Х.: Изд-во ХНАДУ, 2003. – 186 с.

21. Тищенко А.Н. Стратегическое управление развитием предприятия / А.Н. Тищенко / О.С. Головко. – Х.: ЭДЕНА, 2003. – 198 с.

22. Дикань В.Л. Обеспечение конкурентоспособности предприятия / В.Л. Дикань. – Х.: Основа, 1995. – 160 с.

23. Гавва В.Н. Оценка потенциала предприятия и отрасли / В.Н. Гавва. – Х.: ХАИ, 2004. – 287 с.