Серединська І.В.
Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя, Україна
ВАРТІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ПОКАЗНИК ЙОГО КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
Підприємство можна визначити як центр інтересів, як соціально-економічну систему, яка функціонує з врахуванням індивідуальних запитів власників, персоналу, управлінської команди, покупців, постачальників, держави. Збереження діяльності і успішний розвиток є змістом і головною ціллю підприємства з точки зору всіх зацікавлених груп, які самі отримують шанс на реалізацію свої цілей. Так, інвестори, вкладаючи свої грошові кошти прагнуть не тільки їх збереження, але і доходу на вкладений капітал. Працівники, віддаючи у розпорядження свою робочу силу, навики і знання вимагають в обмін достойну заробітну плату і участь в прибутках. Постачальники, надаючи підприємству матеріальні ресурси, очікують своєчасної оплати рахунків за ринковими цінами. Держава, формуючи правове і нормативне поле, створює інфраструктуру, вживає заходи з регулювання господарської діяльності і вимагає від підприємства сплати необхідних податків. Суспільство вимагає від власників і керівників підприємства здійснення заходів, спрямованих на захист довкілля, використання інноваційних, але безпечних для навколишнього середовища технологій, формування конкурентної соціально-ринкової економічної системи. Покупці (клієнти) продукції і послуг створюють для підприємство ринок збуту і роблять можливим отримання доходу.
Розгляд підприємства як системи передбачає розрахунок його фундаментальної, внутрішньої вартості, яка дозволить інформувати зацікавлених осіб, і насамперед, інвесторів (власників), персонал і менеджмент, як головних суб’єктів-носіїв ідеї підприємства, про його функціонування, розвиток та рівень конкурентоспроможності. Вважаємо, що саме потенціал підприємства здатен відображати його поточні і майбутні можливості, як соціально-економічної системи, трансформувати вхідні ресурси, за допомогою притаманних персоналу здібностей, в економічні блага, максимально задовольняючи в такий спосіб корпоративні та суспільні інтереси. Тому переконані, що вартість (цінність – value) підприємства, як показник ефективності господарювання, є внутрішньою фундаментальною вартістю його потенціалу, яка вимірюється здатністю генерувати майбутні грошові потоки (економічний прибуток) для задоволення потреб всіх зацікавлених в діяльності підприємства осіб. Так, високий рівень вартості підприємства і її ріст дозволяє збільшити заробітну плату працівникам, організувати виробництво продукції відповідної якості за конкурентною ціною для задоволення потреб споживачів, вчасно розраховуватися з постачальниками та здійснювати платежі в бюджет та позабюджетні фонди. В цьому випадку реалізується фундаментальний критерій успіху компанії – ріст благополуччя власників без відриву від реальної економіки і переходу у віртуальний світ. Саме в такому розумінні пропонуємо використовуватися поняття вартості підприємства.
Науковці [1] справедливо зазначають, що однією із проблем вартісного управління є правильний підбір показника, який відображатиме стратегічну ефективність підприємства. Такий показник повинен тісно корелювати з ринковою вартістю підприємства і бути придатним для оперативного управління. Оцінка абсолютного значення показника і його динаміки дозволять отримати інформацію про результати роботи управлінської команди, відображатимуть рівень конкурентоспроможності підприємства.
Треба відмітити, що дисконтовані грошові потоки в теорії фінансового менеджменту вважаються найбільш обґрунтованим методом визначення вартості підприємства. Однак, даний метод не дає менеджменту прикладного інструменту управління і не дозволяє забезпечити аналітичний процес періодичною інформаційною підтримкою прийняття управлінських рішень. Дисконтований грошовий потік враховує довгострокові перспективи розвитку підприємства, динаміку факторів виробництва і споживання, є важливим, з точки зору, стратегічного аналізу, дає можливість визначити його ринкову вартість на певний момент часу, але втрачає свою корисність для оцінки ретроспективи. Його важко використати як критеріальний для поточної діяльності, тобто в оперативному управлінні. Крім того, він не придатний для контролю ефективності процесу створення вартості на регулярній основі у зв’язку з трудомісткістю. Через це в практиці фінансового управління перевага надається моделям, що ґрунтуються на показнику економічного прибутку.
Проведені дослідження в [2] вартісних моделей на відповідність вимогам достовірності (правдивості відображення економічних процесів створення вартості); несуперечності (відсутності логічних протиріч при розрахунку окремих елементів моделі); облікової можливості (можливості використання облікових даних); прогнозованості (можливості прогнозування параметрів моделі); зрозумілості менеджерам всіх рівнів; верифікованості (можливості перевірки незалежним користувачем інформації) лише підтверджується даний факт .
Враховуючи труднощі довгострокового планування в українських умовах, вважаємо за доцільне, як інструмент в рамках вартісного управління на вітчизняних підприємствах, використати таку конструкцію показника, що допоможе оцінити ефективність господарювання за період, і разом з тим відображатиме вартісну оцінку підприємства (навіть тих, акції, яких не котуються на фондовому ринку). Таким показником є економічна додана вартість (EVA – Economic Value Added). Вона належить до показників, які є простими в розрахунку і зрозумілими для зарубіжних інвесторів, дає правильну оцінку досягнутому і відображає основні фінансові показники і потенціал створення вартості.
Запропонувавши використання даного показника, розглянемо можливості усунення недоліків пов’язаних з його використанням. Почнемо із необхідності проведення спеціальних коригувань фінансової звітності. Зразу відмітимо, що саме це питання є дискусійним. Розробники концепції Дж. Беннет Стюарт і Джоел Штерн описують 154 коригування, проте з них реально пропонується використовувати не більше 10-12 [7]. Е. Оттосон і
Ф. Вейссенрідер обґрунтовують необхідність здійснення до 20 коригувань [5]. Як показує міжнародна практика, число поправок зараз знижується. Так, типова компанія, яке використовує концепцію EVA, як правило, використовує не більше 5-ти коригувань [3]. А. Ерхбар теж зазначає, що для використання моделі EVA достатньо 5-6 корегувань [4]. Деякі науковці взагалі проти проведення буд-яких корегувань [6], чим досягається максимальна простота і зрозумілість розрахунку. Безумовно, корегування ускладнюють розрахунок і використання на практиці показника EVA. Вивчення їх суті дає можливість стверджувати, що одні з них ведуть до збільшення показника, чим викликають недовіру до нього власників, акціонерів, інвесторів, інші – є не суттєвими. Тому використання показника EVA передбачає врахування складності і трудомісткості необхідних коригувань, а також їх впливу на визначення вартості підприємства. Це вимагає оцінки їх доцільності.
Тепер зупинимося на недоліку, пов’язаному з провадженням інвестиційних проектів з значними витратами капіталу і ризиками. Безумовно, вони погіршують показник EVA як поточному, так і в майбутньому періодах. Однак, такий недолік притаманний і іншим моделям оцінка вартості підприємства.
Таким чином, з врахуванням можливостей усунення недоліків притаманних показнику EVA, можна зробити висновок про його можливість використання як аналітичного інструменту в управлінні підприємством, виділивши два можливих рівня його застосування: зовнішній і внутрішній. Зовнішній відображає можливості використання EVA як інструмента бенчмаркінга з метою залучення інвесторів (в цьому випадку можна запропонувати використання відносного показника, що ґрунтується на EVA, а саме відношення EVA до інвестованого капіталу), внутрішній – орієнтований на підвищення ефективності діяльності підприємства, що дозволяє поєднати фінансову звітність підприємства і вимоги вартісної концепції управління. Це визначає його роль в практиці фінансового менеджменту.
Хочемо зазначити, що потенціал росту вартості повинен відображатися не тільки у безпосередніх факторах росту показника EVA, які випливають з математичної формули, адже такі фактори визначають вартість будь-якого підприємства, а перед менеджментом стоїть завдання збільшити вартість конкретного підприємства. Тому однією із завдань управління є взаємоув’язка математичних факторів вартості з логічними. Даний процес реалізується через використання збалансованої системи показників, бо тільки в такому випадку стратегічні цілі підприємства будуть мати логічне відображення в поточних бюджетах підприємства.
Список використаних джерел:
1. Демиденко Д.С. Оценка и управление стоимостью предприятия / Д.С. Демиденко, Э.А. Козловская, Е.А. Яковлева. – СПб.: Изд-во политехн. у-та, 2008. – 448 с.
2. Волков Д.Л. Управление стоимостью компании: проблемы выбора адекватной модели оценки / Д.Л. Волков // Финансовый менеджмент. Вестник Санкт-Петербургского университета. – 2004. – Cерия. 8. Вып. 4 (№ 32). – C. 79-98.
3. De Villiers J. The Distortions in Economic Value Added / J. De Villiers // Journal of Economics and Business. – 1997. – № 3. – Р. 285-300.
4. Ehrbar A. Using EVA to Measure Performance and Assess Strategy / A. Ehrbar // Strategy & Leadership. – 1999. – Vol. 27 (3). – Р. 20-24.
5. Ottoson E. Cash Value Added – а New Method for Measuring Financial Performance / E. Ottoson, F. Weissenrieder // Gothenburg Studies in Financial Economics. – 1996. – Р. 10.
6. Russ R. Economic Value Added: Theory, Evidence, A Missing Link / R. Russ // Review of Business. – 2001. – Vol. 22. – № 1. – Р. 66-71.
7. Stewart S. The Quest for Value. The EVA Management Guide / S. Stewart, G. Bennet // Harper Business. – New York, 1999. – P. 489.