Билень Л.В.

Національний університет водного господарства та природокористування, Україна

ВИБІР ТА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ КОРПОРАТИВНОЇ СТРАТЕГІЇ КОМПАНІЙ

Ефективне функціонування компаній в умовах ринкової економіки неможливе без формування і реалізації продуманої й обґрунтованої корпоративної стратегії. Адже саме завдяки такій стратегії можливо створити конкурентні переваги на ринку й утримувати їх у довгостроковій перспективі. Ці стратегії спрямовані на вирішення двох основних завдань: визначення загального напряму розвитку компанії та з’ясування ролі кожного стратегічного господарського центру (СГЦ) під час її реалізації. Іноді корпоративну стратегію називають базовою, загальною або портфельною, оскільки вона визначає рівень і характер інноваційної та інвестиційної діяльності компанії. Існують такі основні типи корпоративної стратегії: зростання (розвитку); стабілізації (обмеженого зростання); виживання (скорочення) [4, c. 216].

Вибір стратегії передбачає генерування великої кількості стратегій, які найбільше відповідають умовам зовнішнього та внутрішнього середовища компанії, а також вибраним цілям її діяльності. Для уточнення вибору загальної стратегічної орієнтації доцільно скористатися алгоритмом, наведеним на рис. 1.

Рис. 1. Алгоритм вибору корпоративної стратегії компанії

Стратегія зростання (розвитку) обирається базовою корпоративною стратегією в тому разі, коли компанія чи її СГЦ намагаються використати можливості зовнішнього середовища і власні сильні сторони для стабільного збільшення компанії, нарощування обсягів продаж, підвищення показників ефективності діяльності переважно шляхом проникнення на нові ринки та їх захоплення. Така стратегія найбільш ефективна в галузях, що динамічно розвиваються із швидкозмінною технологією, коли продукція компанії знаходиться на стадіях виходу на ринок або розвитку у життєвому циклі товару. Найбільш поширеними стали такі способи реалізації стратегії зростання:

- поглинання конкуруючих (і не тільки) компаній через придбання контрольного пакету акцій;

- злиття – об’єднання на приблизно рівних засадах в одну компанію;

- створення спільного підприємства (СП) – об’єднання частини капіталів компаній з метою реалізації спільного взаємовигідного проекту.

Стратегія стабілізації (обмеженого зростання) застосовується великими компаніями, які уже домінують на певному ринку, тобто в умовах стабільності обсягів продаж та отримуваних прибутків і проводиться з метою підтримки існуючого стану впродовж якомога довшого періоду. Цю стратегію в якості базової корпоративної застосовують компанії, що знаходяться в галузях зі стабільною технологією, випускають товари, які перебувають на стадії зрілості ЖЦТ, а власники та менеджери в цілому задоволені станом своєї компанії. Обмежене ж зростання викликається лише інфляцією [3, c. 98].

Стратегія виживання (скорочення) використовується компаніями в умовах економічної кризи, нестабільності, високої інфляції або коли їх товари перебувають на стадії насичення чи спаду ЖЦТ і полягає в спробах пристосуватися до важких ринкових умов господарювання та існуючої ситуації. До цієї стратегії компанії вдаються тоді, коли фінансово-економічні показники її діяльності набирають стійкої тенденції до погіршення, а саме існування компанії чи окремих СГЦ перебуває під загрозою з різних причин [2, c. 64].

Головним критерієм якості вибраної стратегії вважаються економічні результати діяльності компанії. Тому методика дослідження та оцінювання стратегії передбачає формування системи показників економічного зростання відповідно до конкретних умов і стану компанії та встановлення нормативних співвідношень між темпами зростання цих показників:

 , (1)

де  – темп зростання трудових витрат;

 – темп зростання повної собівартості продукції;

– темп зростання матеріальних витрат;

 – темп зростання вартості товарної продукції;

 – темп зростання прибутку.

Таким чином, оцінювання майбутньої стратегії розвитку компанії передбачає прогноз можливих тенденцій кожного з перерахованих показників і порівняння їх з нормативним рядом. Якщо динаміка показників свідчить про наближення до нормативного, то обрану стратегію можна вважати задовільною. У протилежному випадку доцільність розроблення та реалізації стратегії буде визначатися вже неекономічними критеріями. Хоч іноді діяльність компанії в такому режимі можна вважати виправданою, тобто головним критерієм цього вибору є досягнення поставлених цілей.

Список використаних джерел:

1. Градов А.П. Стратегія економічного управління підприємством: навч. посіб. / А.П. Градов. – СПб.: СПбГТУ,1999. – 257 с.

2. Ковтун О.І. Стратегія підприємства: навч. посіб. / О.І. Ковтун. – Львів: Новий світ, 2009. – 388 с.

3. Корецький М.Х. Стратегічне управління: навч. посіб. / М.Х. Корецький, А.О. Дєгтяр, О.І. Дацій. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 240 с.

4. Саєнко М.Г. Стратегія підприємства: підручник / М.Г. Саєнко. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 390 с.