Шахсуваров Є.А.

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Україна

РОЛЬ ІННОВАЦІЙНИХ КЛАСТЕРІВ В ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

 

Еволюція підходів до моделювання інноваційного розвитку веде до все більшого перехрещення процесів розробки нової техніки й технологій, що, у свою чергу, веде до скорочення як загальної тривалості, так й тривалості окремих стадій інноваційного циклу. Стратегічна інтеграція й встановлення зв'язків з використанням систем обчислювальної техніки й інформатики на сучасній стадії еволюція підходів до стратегії інноваційного розвитку сприяє обміну інформацією про новітні наукові розробки, з одного боку, і вимогах, пропонованих ринком – з іншої.

Інноваційна діяльність є надзвичайно складним процесом і залежить від різноманітних зовнішніх умов (історичних, соціально-економічних тощо), а також від мети, на досягнення якої спрямована. Огляд природи інноваційного процесу показує, що розвиток йшов від простих лінійних моделей до більш складних діалогових. Проведене дослідження дозволило виділити кілька поколінь моделей інноваційного процесу (табл. 1).

 

Таблиця 1. Покоління моделей інноваційного процесу

Період	Основні характеристики
1950-ті – середина 1960-х років	Проста лінійна модель інноваційного процесу , яка підштовхується технологією
Кінець 1960-х – початок 1970-х років	Лінійна модель з урахуванням потреб ринку
Початок 70-х – середина 80-х років	Модель взаємодії , у якій ураховується взаємодія між різними елементами і їх зв'язок
Середина 80-х – 90-ті роки	Паралельна модель, характеризує інтеграцію всередині фірми з постачальниками та покупцями
Останні роки – майбутнє	Модель стратегічної інтеграції . Гнучка реакція фірми на зміни в зовнішньому середовищі, безперервний інноваційний процес

Джерело: укладено автором .

 

Рівень та масштаби нововведень, а також умови їх реалізації не завжди відповідають потребам конкретних виробників і споживачів, тому в інноваційному процесі інформація про нововведення є обов'язковою умовою. Таким чином, можна зробити висновок, що інноваційний процес закінчується із внесенням змін у діяльність промислового підприємства й обумовлений одержанням інновації, що одночасно породжує створення інших інновацій. Прибуткова складова інноваційного процесу формується у вигляді надходжень від продажу технології, самої продукції, "готового" діючого бізнесу й існує в умовах практичної відсутності конкуренції на відповідних ринках [1].

Інноваційний процес дослідники розглядають з різних позицій, а саме: як лінійне здійснення науково-дослідницької, науково-технічної, виробничої діяльності та маркетингу; як паралельно-послідовне здійснення НДДКР і комерціалізації новинок; як тимчасові етапи життєвого циклу інновації; як процес фінансування інновацій.

Інноваційна діяльність здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу, яка включає: випуск та розповсюдження принципово нових видів техніки та технологій, прогресивні міжгалузеві структурні зсунення, реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат, фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у становищі виробничих потужностей; розробку та впровадження нової, ресурсозабезпечуючої технології, що призначена для поліпшення соціального та екологічного стану [2].

За часів переходу України до ринкових відносин необхідно відтворити умови в сферах соціально-економічного життя для створення новітніх інноваційних структур, а саме інноваційних кластерів. Інноваційний кластер являє собою об'єднання різних суб’єктів суспільного життя (промислових компаній, дослідницьких центрів, органів державного управління, громадських організацій), що дозволяє використати переваги двох способів координації економічної системи – внутрішньофірмової ієрархії та ринкового механізму, що дає можливість більш швидко і ефективно використовувати нові знання, наукові відкриття і винаходи.

В сучасних умовах кластер може розглядатися як група географічно близьких, взаємозалежних компаній і зв'язаних з ними організацій, що діють у визначеній сфері і характеризуються спільністю діяльності і взаємодоповнюючих один одного. У розвинених країнах історія розвитку кластерів, як організаційної форми бізнесу, нараховує кілька століть: географічна концентрація об'єднань і компаній у визначених галузях існує давно. Разом з тим, глибина і широта охоплення кластерними утвореннями зростала пропорційно розвитку конкурентної боротьби й ускладнення сучасної економіки. Глобалізація, поряд з розширенням знань про ризики, сильно змінила роль кластерів у конкуренції. Концепція кластера представляє новий спосіб бачення національної економіки, економіки регіону, а також вказує на нові можливості та напрями дій компаній, що прагнуть до підвищення конкурентоздатності [3].

Таким чином, необхідність інноваційних кластерів доведена багаторічною практикою їх діяльності у багатьох промислово розвинутих країнах і тими вигодами, які можуть отримувати від їх розміщення на певній території. Для держави загалом діяльність інноваційних кластерів визначає: масштаби і темпи розвитку наукомістких галузей економіки; місце країни у міжнародному поділі праці; можливість рівноправного економічного співробітництва з розвинутими країнами; масштаби притоку зарубіжного капіталу; можливості експорту та валютні надходження; рівень життя населення.

 

Список використаних джерел:

1.              Новицкий Н. Инновационный путь развития экономики / Н. Новицкий // Экономист . – 2011. – №6. – С. 34–39.

2.              Інноваційний розвиток економіки та напрямки його прискорення / [ Бажал Ю.М., Одотюк І.В., Данько М.С. та ін.] – Наукова доповідь. – К.: ІЕП НАНУ, 2010. – 77 с.

3.              Бажал Ю.М. Економіка інноваційних процесів / Ю.М. Бажал // Вісник Інституту економічного прогнозування НАН України. – 2011. – №1. – С. 3–17.