Стахов Б.В.

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Україна

РОЛЬ ПІДПРИЄМСТВ У МІЖНАРОДНОМУ ТЕХНОЛОГІЧНОМУ ОБМІНІ

 

Організаційно-економічний механізм інтеграції країни у світовий інноваційний простір на мікрорівні в сучасних умовах реалізується переважно через діяльність ТНК та венчурних компаній. ТНК усе активніше втягують у проведення НДДКР свої закордонні підприємства, наукові центри і лабораторії. Намітилася тенденція до підвищення частки витрат філій на наукові дослідження і розробки в загальній сумі таких витрат ТНК . Змінився напрям науково-дослідної діяльності закордонних підрозділів. Вони переходять від пристосування товарів до умов місцевого ринку до спеціалізації в створенні нових зразків продукції. Закордонні філії поступово перетворюються в науково-виробничі комплекси. Використовувані досягнення науки і нова технологія надходять уже не тільки від материнських компаній, але і є підсумком їхньої спільної діяльності.

У результаті відбулося зосередження наукових досліджень і розробок у найбільших фірм промислово розвинутих країн і, треба зазначити, що лідируючі позиції в галузі технології належать США, що витрачають на НДДКР половину загальної суми витрат восьми промислово розвинутих країн і приблизно стільки, скільки Німеччина і Японія, разом узяті [1].

Крім того, треба відзначити формування цілеспрямованої політики фірм в галузі передачі технологій, у якій основний напрям задають ТНК . Об'єктивними факторами, що впливають на формування технічної політики великих компаній, є: фінансово-промислова потужність, рівень наукоємності їхнього виробництва, ступінь його диверсифікованості, характер переданої технології.

Політика ТНК на ринку технологій полягає в наступному:

1)          Продаж ліцензій на початкових етапах життєвого циклу товарів, причому нерідко власним конкурентам, щоб протягом все більш скорочуваного періоду існування ринкового попиту на технічне нововведення встигнути окупити витрати на НДДКР доходами від реалізації результатів.

2)          Установлення монопольно високих цін на запатентовану продукцію, обмеження виробництва і випуску нової продукції покупцями ліцензій.

3)          Придбання блоків патентів, утворення патентних пулів.

4)          Штучне гальмування використання нових винаходів з метою розтягування термінів морального старіння реалізованих винаходів.

5)          Позбавлення дочірніх компаній самостійності у виборі техніки і технології.

6)          Використання усередині корпораційного обміну технологіями як засобу зовнішньоекономічної експансії.

7)          Застосування обмежувальної ділової практики при передачі технології незалежним іноземним фірмам.

8)          Обмеження на використання технології чи «ноу-хау» після закінчення терміну дії патенту чи ліцензійної угоди.

9)          Умови, що зобов'язують покупця технології передавати продавцю зроблені їм удосконалення і поліпшення технології.

10)     Установлення цін на продукцію, вироблену на базі проданої технології.

11)     Обмеження обсягів виробництва й експорту, сфер використання ліцензованого виробу.

12)     Супровід продажу технологій “ зв'язаним” з експортом сировини, напівфабрикатів, устаткування і т.п.

13)     Міжфірмове співробітництво замість конкуренції [2].

Водночас головними напрямами діяльності ТНК у науково-технічних розробках стало інтенсивне удосконалення традиційних видів виробів з метою їхнього кращого пристосування до вимог світового ринку щодо матеріалоємності, енергоекономічності , безпеки, надійності, зручності ремонту; концентрація зусиль і науково-дослідної діяльності на принципово нових видах товарів і ринках, де можна чекати високих прибутків; удосконалення існуючої і створення нової технології виробництва з метою підвищення продуктивності праці; створення нових форм економічної залежності країн, що розвиваються, за рахунок створення в них виробництва лише окремих вузлів і деталей, що поставляються як комплектуючі вироби на дочірні підприємства в інших країнах чи виробництва так званих «зрілих» товарів, життєвий цикл яких минув і норма прибутку від реалізації яких знижується.

На частку країн, що розвиваються, припадає усього майже 10% міжнародного технологічного обміну, при цьому на частку шести країн – більш половини закупівель технологій, вироблених усіма країнами, що розвиваються. Частка більш 100 інших держав складає вкрай незначну частину набутого технологічного досвіду.

Можемо констатувати, що науково-технічні стратегічні альянси, як дієздатні форми організаційно-економічного механізму розвитку інноваційного потенціалу мають великий вплив на процес інтеграції країни у світовий інноваційний простір, адже вони полегшують доступ до ринків, допомагають уважно відстежувати всі ринкові та технологічні тенденції і бути весь час в курсі всього нового у сфері науки, а також сприяють зближенню провідних держав світу в багатьох сферах діяльності.

Важливу роль на мікрорівні поряд з стратегічними альянсами відіграють венчурні фірми. Діяльності таких фірм дала путівку в життя багатьом винаходам, таким як електрографія, вакуумні лампи, кольоровий фотопапір, мікропроцесор, персональний портативний комп’ютер тощо. Статистика показує, що більш, як 60% великих нововведень XX ст. завдячують своїй появі саме венчурним фірмам. Сучасні венчурні фірми – це гнучкі і мобільні структури, що характеризуються надзвичайно високою активністю, зумовленою залученням висококваліфікованих, талановитих спеціалістів і створенням відповідних стимулів для винахідницької діяльності [3].

Підводячи підсумок по аналізу діяльності стратегічних альянсів та венчурних фірм можемо констатувати, що вони полегшують доступ до ринків, допомагають фірмам уважно відстежувати всі ринкові та технологічні тенденції і бути увесь час в курсі всього нового у сфері науки, дозволяють впроваджувати нововведення у виробництво в кілька разів швидше, ніж в традиційних інституціях. В зазначеному проявляється принцип системності. Адже організаційно-економічний механізм поєднує в собі всі існуючі економічні рівні, а інноваційний розвиток венчурних фірм і стратегічних альянсів на мікро рівні автоматично забезпечує й розвиток інших ієрархічних рівнів, а значить і реалізацію всього механізму.

 

Список використаних джерел:

1.              Данько М.С. Перспективи інноваційного розвитку економіки України / М.С. Данько // Економіка і прогнозування. – 2010. – №1. – С. 92–100.

2.              Ленчук Е.Б. Глобальные тенденции научно-технического развития и безопасность России / Е.Б. Ленчук , Г.А. Властин // Науковедение . – 2011. – №3. – С. 30–45.

3.              Багриновский К.А. Современные методы управления технологическим развитием / К.А. Багриновский , М.А. Бендиков , Е.Ю. Хрусталёв . – М: РОССПЭН , 2009. – 271 с.