Цаберябий С.А.

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Україна

ЕКОНОМІЧНІ ДИСБАЛАНСИ ЯК ОЗНАКА НЕСТАБІЛЬНОСТІ ЄВРОЗОНИ

 

Проблеми економічних дисбалансів у вузькому розумінні розглядаються крізь призму дефіцитів торгового або платіжного балансу, державного бюджету та зовнішнього боргу. Мета даного дослідження полягає у розкритті природи економічних дисбалансів у країнах Єврозони та визначенні проблем посткризового відновлення останніх з огляду на специфіку європейської валютної інтеграції.

Враховуючи загальний стан економіки Єврозони, дисбаланси у даному об’єднанні видаються, на перший погляд, безпідставними. Так, подолавши 3% межу у першій половині 2000-х рр., співвідношення дефіциту державного бюджету до ВВП Єврозони почало скорочуватися наприкінці 2006 року із наступним зростанням понад 6% за часів розгортанням світової фінансової кризи. У поточному ж році прогнозується скорочення даного співвідношення з 4% (показник 2011 року) до 3%. Ці показники є набагато більш оптимістичними у порівнянні з аналогічними показниками США, Великої Британії та Японії [2]. Подібні тенденції простежуються й при аналізі співвідношення державного боргу до ВВП. Так, зростання даного показника для Єврозони з часів розгортання світової фінансової кризи було менш відчутним, ніж у випадку інших важливих центрів світової економіки (з несуттєвим перевищенням допустимої межі 75%). У той же час, на початку 2012 року державний борг США, Великої Британії становив майже 100% ВВП, в Японії – перевищив 200% [2].

Індикатором макроекономічної стабільності в економічному та валютному союзі вважаються маастрихтські критерії членства, які, зокрема, містять вимоги щодо максимально допустимого рівня співвідношення дефіциту бюджету до ВВП (3%) та державного боргу до ВВП (60%) [3].

Не зважаючи на задекларовані показники дефіциту державного бюджету, у 2010 році 3% межу порушили всі країни-учасниці економічного та валютного союзу, а Греція, Португалія й Іспанія звітували про дефіцит у понад 9% ВВП. У відносно стабільній економіці Франції дане співвідношення склало 7%, а найвищий дефіцит у 32% було зафіксовано в Ірландії [1, с. 342 ].

Маастрихтський режим економічного та валютного союзу було розроблено з метою забезпечення стабільності. Остання забезпечується через реалізацію політики Європейського Центрального Банку ( ЄЦБ ), орієнтованої на цінову стабільність, що по-суті означає утримання інфляції на рівні нижче 2% та дефіциту державного бюджету – нижче 3%. Із загостренням боргових дисбалансів у 2010 році стало очевидним, що причини кризи криються не стільки у валютній, скільки в «економічній» площині економічного та монетарного союзу.

Зокрема, у зв’язку з тривалими фальсифікаціями макроекономічних показників, дефіцит державного бюджету Греції перевищував 3% як напередодні, так і після приєднання країни до Єврозони. Коли ж у 2009 році новий уряд порушив дане питання, доходність грецьких урядових цінних паперів різко зросла, фактично виключаючи доступ уряду країни до вчасного ринкового фінансування. Враховуючи прогалини у політиці грецького уряду та побоювання відносно стабільних країн Єврозони щодо порушень бюджетної дисципліни, кризу дедалі частіше характеризували як кризу суверенного боргу.

Аналізуючи показники державного бюджету напередодні та в умовах світової фінансової кризи 2008–2009 рр. [5], можна зробити наступні висновки. У першу чергу, чітким аутсайдером виступає Греція, у той час, як бюджетні сальдо решти країн-членів Єврозони переважно відображають циклічні тенденції. По-друге, маючи суттєвий профіцит бюджету з часів запровадження євро, протилежні тенденції демонструє Фінляндія, яка лише десять років тому переживала ситуацію, аналогічну грецькій. По-третє, Ірландія та Іспанія, які напередодні кризи фактично мали бюджетні профіцити, переживають найсуттєвіше погіршення показників державного бюджету із розгортанням кризи. По-четверте, не зважаючи на менш відчутне зростання бюджетного дефіциту в Португалії, вимоги бюджетної дисципліни та стан економіки цієї країни є майже аналогічним іспанській, пропри нижчу економічну вагу першої в Єврозоні. Зрештою, друга за розмірами європейська економіка Франції наразі перебуває у глибшому економічному занепаді, ніж Італія, яка вважається частиною групи проблемних економік ПІІГС (від англ. PIIGS – Португалія, Ірландія, Італія, Греція, Іспанія).

Зважаючи на вимоги щодо співвідношення боргу до ВВП на рівні 60%, варто згадати, що в Бельгії, Греції та Італії фактичний рівень боргу ніколи не був нижчим цього рівня, а по Єврозоні в цілому з часів запровадження євро не опускався нижче 66% ВВП [1, с. 342 ]. Станом на 2010 рік середній рівень державної заборгованості у країнах Єврозони складав 85,4% ВВП (зростання майже на 20 процентних пунктів порівняно з показником 2007 року) [4].

Наявні дані щодо співвідношення державного боргу до ВВП [2; 3] свідчать про найсуттєвіше його зростання в Ірландії, Греції, Португалії та Іспанії, і менш помітне в Італії. Одним із таких, що заслуговує на увагу, є факт майже синхронного подвоєння даного співвідношення в Німеччині та Франції (із 40 до понад 80%), починаючи з 1991 року, коли фіскальна консолідація позиціонувалась як найвищий пріоритет економічної політики, втілюючи філософію маастрихтського режиму.

Таким чином, причини нинішньої боргової кризи Єврозони криються у внутрішній кризі платіжного балансу, спричиненої суттєво розбалансованими внутрішніми конкурентними позиціями країн та транскордонними борговими потоками комерційних структур. Стабільність Єврозони залежить не стільки від менш впливових країн-членів, як Австрія, Фінляндія, Нідерланди, у яких спостерігається профіцит платіжного балансу, й не від країн так званої периферії, як Греція, Ірландія, Португалія з дефіцитом платіжного балансу. Майбутнє економічного та валютного союзу , на нашу думку, тісно пов’язане з подоланням внутрішніх дисбалансів шляхом відновлення конкурентоспроможності країн-членів. Крім того, важливим показником, що суттєво позначиться на процесі боргової дефляції Єврозони, є стан платіжного балансу таких провідних учасниць об’єднання, як Німеччина, Франція, Іспанія та Італія.

Сучасна криза Єврозони, на наш погляд, має подвійну природу і поєднує кризу платіжного балансу та банківського сектору. Необхідною передумовою подолання дисбалансів за таких обставин виступає рекапіталізація банків й одночасне відновлення внутрішньої рівноваги, що в такій потужній економічній системі, як Єврозона, фактично означає стимулювання зростання внутрішнього попиту. Хибна інтерпретація нинішньої кризи як кризи суверенного боргу призводить до зниження зарплат у країнах-боржниках, тим самим ще більше загострюючи кризу в Єврозоні.

 

Список використаних джерел:

1.              Резнікова Н.В. Проблема економічних дисбалансів в умовах боротьби з рецесією в Європейському Союзі / Н.В. Резнікова , М.М. Відякіна // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. – 2012. – № 1 (5). – Том 1. – С. 339–347.

2.              OECD Economic Outlook [ Web resource ]. – Mode of access : http://www.oecd-ilibrary.org/economics/oecd-economic-outlook-volume-2011-issue-2_eco_outlook-v2011-2-en

3.              Protocol on the convergence criteria referred to in Article 109j of the Treaty establishing the European Community [ Web resource ]. – Mode of access : http://www.eur-lex.europa.eu/en/treaties/dat/11992M/htm/11992M.html#0085000007

4.              Selected Principal European Economic Indicators [ Web resource ]. – Mode of access : http://www.epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/euroindicators/peeis

5.              World Economic Outlook. Tensions from the Two-Speed Recovery : Unemployment , Commodities , and Capital Flows [ Web resource ] // International Monetary Fund , April 2011. – Mode of access : http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2011/01/pdf/text.pdf