К.е.н . Міщук О.В., Луценко С.П.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Україна

РОЗВИТОК ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА ЯК СТРАТЕГІЧНА ПОТРЕБА ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

 

Європейський вибір України на шляху інтеграції у високотехнологічне конкурентне середовище зумовив необхідність формування та запровадження інноваційної моделі розвитку економіки, яка повинна забезпечити високі та стабільні темпи економічного зростання, вирішити певні соціальні й екологічні проблеми, забезпечити конкурентоспроможність національної економіки, підвищити експортний потенціал країни, гарантувати їй економічну безпеку та чільне місце в Європейському Союзі [1].

Важливою рисою економічно розвинутих країн є стійка орієнтація їх політичних керівників та бізнесових кіл на науково-технічні інновації й передові технології. У багатьох країнах Європи та Сполучених Штатах Америки створена необхідна інфраструктура науково-технологічного лідерства. Причому в її існуванні зацікавлені й держава, і приватний капітал.

Низка держав визначила розвиток партнерства і співробітництва державного й приватного секторів пріоритетним завданням уряду та усунула чимало перешкод на шляху розвитку державно-приватних партнерств ( ДПП ), запровадивши стимули для дослідників у створенні компаній “ старт-ап” і полегшивши їх участь у діяльності подібних фірм за рахунок активізації залучення фінансування на початкових етапах досліджень. Більшість країн створили необхідні правові й організаційні механізми, що стимулюють приватні компанії до укладання договорів на проведення досліджень і розробок із державними університетами й дослідницькими інститутами, які, у свою чергу, дістали можливість займатися технологічним консультуванням, працювати провідними співробітниками та набули право на інтелектуальну власність, отриману за державними замовленнями. Налагодження зв’язків у національній інноваційній системі стало головним пріоритетом політики цілого ряду країн, а державно-приватне партнерство – основним політичним інструментом його реалізації [3].

Україна істотно відстає від провідних країн у розвитку правових, організаційно-економічних і фінансових механізмів реалізації ДПП у інноваційній сфері, навіть у Законі України “Про державно-приватне партнерство” [2] норми стосовно інноваційної діяльності відсутні. І хоча правова система України загалом надає певні можливості для використання нових правових, організаційно-економічних і фінансових інструментів підтримки програми державно-приватне партнерство, державні органи виконавчої влади мають досить обмежені можливості щодо їх застосування.

У науково-технологічній та інноваційній сферах мотивація участі в партнерстві державного сектору обумовлена як загальними, так і специфічними цілями. До загальних цілей можна віднести економічне зростання та забезпечення конкурентоспроможності науково-технічної продукції й послуг; стимулювання інноваційної активності виробників високотехнологічної продукції та послуг; створення нових наукомістких фірм та підтримка малих і середніх інноваційних підприємств; залучення позабюджетних джерел фінансування.

За таких умов надважливими завданнями для України є: 1) створення сприятливого середовища для національного бізнесу, в якому інвестиції в інновації будуть основним способом отримання високих і стабільно зростаючих доходів; 2) чітке визначення інноваційної спеціалізації країни, тобто секторів, де вона має перевагу та ситуацію котрих можна радикально поліпшити шляхом зміни технологічної політики, концентрації інтелектуального потенціалу, створення альянсу науки, бізнесу та влади [4].

Для виконання цих завдань урядом України протягом останнього часу вжито рішучих заходів. Зокрема, в 2010 р. відновлено державну підтримку інноваційних та інвестиційних проектів через механізм здешевлення кредитів. Податковий кодекс України передбачає пільгове оподаткування інноваційних проектів та стимулювання пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. Наступні кроки в цьому напрямі пов’язані із забезпеченням надійної платформи для держано-приватного партнерства, залучення корпоративних та венчурних джерел фінансування.

Також необхідними заходами є розширення інноваційного попиту на внутрішньому ринку, пролонгація інноваційного циклу, забезпечення стійкості фінансових ефектів, отримати які можна в разі організації серійного випуску інноваційної продукції.

Принципове значення має перехід від відособленої концепції інноваційного розвитку до впровадження інновацій за всіма напрямами фінансово-економічної стратегії держави, що передбачає формування ефективного фінансового механізму з метою: створення науково-дослідних центрів зі змішаним фінансуванням; збільшення власних коштів підприємств для самофінансування інновацій; забезпечення довгостроковими інвестиціями інноваційних проектів, для чого потрібно створити спеціалізовані банки галузевого розвитку, котрі забезпечуватимуть довгострокове кредитування важливих інноваційних проектів [4].

Перелічені заходи сприятимуть зниженню ринкових ризиків інноваційної діяльності, підвищенню фінансової привабливості інновацій в Україні та формуванню інноваційної спеціалізації її економіки.

Отже, інноваційний розвиток економіки України не може бути пов’язаним лише з державним бюджетом, він повинен відбуватися переважно за рахунок формування попиту на дослідження й розробки з боку недержавного (приватного) сектору економіки. Їх партнерство має стати ключовим компонентом інноваційної політики України: в разі правильної організації, воно забезпечить більшу віддачу від капіталовкладень у державні дослідження, створить передумови для стійкого інноваційного розвитку, що є стратегічним фактором економічного зростання.

 

 

 

Список використаних джерел:

1.              Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення / О.І. Амоша // Економіст. – 2008. – № 6. – С. 28–34.

2.              Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 р. № 2404-VI: [Електронний ресурс]. – Точка доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua

3.              Федулова Л.І. Фінансування інновацій у посткризовий період: збалансованість фінансової й інвестиційної політики / Л.І. Федулова // Фінанси України. – 2011. – № 8. – С. 15–28.

4.              Шнипко О.С. Інноваційно-технологічне оновлення економіки як показник цивілізаційної успішності країни / О.С. Шнипко // Фінанси України. – 2011. – № 8. – С. 3–14.