К.е.н. Чупир О.М.

Харківський національний технічний університет будівництва та архітектури, Україна

Забезпечення конкурентоспроможності

будівельно-монтажного концерну залізничного транспорту України

 

Специфіка кінцевої основної продукції та послуг будівельно-монтажного концерну залізничного транспорту визначає характер взаємовідносин учасників інвестиційно-інноваційного процесу, особливості обігу продукції як товару. Так фаза виробництва та реалізації товару не відокремлюються так як товар будівельного комплексу створюється на замовлення згідно з обраною моделлю проекту, в певному місці та для певного замовника. Така особливість реалізації будівельних інвестиційно-інноваційних проектів визначає специфіку формування конкурентних переваг будівельно-монтажного концерну. Основним критерієм існування конкурентної переваги будівельно-монтажного концерну залізничного транспорту вважаємо збільшення кількості та вартості замовлень, що можливо в результаті забезпечення конкурентоспроможності послуг та продукції. Найбільш вагомими факторами, які впливатимуть на конкурентоспроможність послуг, є їх якість, ціна та швидкість подачі на ринок. Під останнім необхідно розуміти швидкість реагування на потреби ринку, вимоги споживачів, на що позитивно впливає прогресивність інформаційних технологій, технологічних процесів, рівень менеджменту, конкурентоспроможність персоналу тощо. Окрім зазначеного, перспективи співпраці з замовниками залежать від можливості задоволення продукцією певної потреби споживачів, вартості її повного життєвого циклу. Визначаючи сукупні витрати, замовник робить остаточний висновок про співпрацю з виконавцем. Таким чином, критеріями конкурентоспроможності будівельно-монтажного концерну залізничного транспорту можуть бути як конкурентоспроможність продукції та послуг, так і конкурентоспроможність процесів його діяльності. Так як будівельно-монтажний концерн залізничного транспорту є формою об’єднання учасників, то конкурентоспроможність кожного з них позначається на конкурентоспроможності послуг та продукції концерну та є результатом їх співпраці. Внутрішніми факторами забезпечення конкурентоспроможності продукції/послуг групи визначаємо:

1)     розподіл праці та інвестицій між секторами групи;

2)     рівень скоординованості дій учасників;

3)     ефективність інтегрованого інвестиційно-інноваційного процесу;

4)     модель управління знаннями групи тощо.

Докладно зупинимося на першому факторі – розподілі праці та інвестицій між секторами виробничої підсистеми групи, які відображають її структуру. Кожний з секторів виготовляє один агрегований продукт. Визначаємо матеріальний сектор з виробництва предметів праці (виробництво будівельних матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих тощо); фондостворюючий – з виробництва засобів праці (виробниче будівництво, будівництво об’єктів залізничної інфраструктури, будівництво штучних споруд тощо); споживчий – з виробництва предметів споживання (цивільне будівництво). Для кожного сектору актуальна проблема отримання інвестицій, загальна сума яких має бути розподілена між ними.

Другим фактором забезпечення конкурентоспроможності продукції/послуг групи є рівень скоординованості (узгодженості) дій учасників. Найбільш відомими моделями та методами узгодження економічних інтересів при взаємодіях в організаційно-економічних системах є:

1)     методи моделювання полікорпоративних систем, яка є метасистемою , підсистемами якої виступають корпорації, які входять до її складу. Сутність методу полягає в побудові балансів взаємодій (матеріальних, фінансових та інформаційних потоків) елементів системи і формуванні на їх основі механізмів оптимізації цих взаємодій;

2)     моделі узгодження взаємодій. Модель структури системи являє собою сукупність інформаційних, управляючих та інших взаємодій між учасниками системи, включаючи відносини підпорядкованості та розподіл прав прийняття рішень. При мережевих взаємодіях один і той же суб'єкт, який приймає рішення (агент), залежно від набору розв'язуваних системою завдань може виступати як в ролі виконавця – елемента, так і в ролі центру або метацентра. Доцільність того чи іншого розподілу ролей залежить від вибраного критерію ефективності, відповідно до якого оцінюються управління і стан системи. Упорядкованість взаємодії та механізм управління (ієрархія) виникають в мережній структурі в результаті необхідності спеціалізації. Специфіка міжкорпоративної взаємодії полягає в тому, що кожен з учасників може виступати як у ролі центру того чи іншого рівня ієрархії, так і в ролі агента. Фактична роль учасника визначається двома факторами. Перший фактор полягає у інституційній спроможності певного учасника виступати в тій чи іншій ролі. Другий чинник полягає в доцільності (ефективності, в тому числі й економічної) цієї ролі як з точки зору самого учасника, так і з точки зору інших учасників (причому в моделях горизонтальних взаємодій повинні розглядатися всі раціональні комбінації потенційних учасників системи);

3)     методи та механізми узгодження взаємодій. До основних методів формування механізмів управління в організаційно-економічних системах мережного типу, моделі яких повинні відповідати принципам комплексності, інваріантності до зміни ролі учасника та багатовимірності , відносяться економіко-математичне моделювання, системний аналіз, методи багатокритеріальної оптимізації, методи теорії ігор і теорії управління.