Обельницька Х.В.
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, Україна
ПЕРЕДУМОВИ УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНИМИ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ НАФТОГАЗОВОГО КОМПЛЕКСУ
Впродовж останнього десятиліття ХХ ст. на енергетичних ринках відбулися істотні зміни, що представили можливості розвитку галузей нафтогазового комплексу багатьох країн світу.
В Україні відбувається становлення та розвиток корпоративного сектора економіки на базі розбудови вітчизняної ринкової економічної системи в декілька етапів:
1) на першому етапі – за рахунок здійснення приватизації;
2) на другому етапі – із застосування корпоративних стратегій злиття чи поглинання.
Нафтогазовий комплекс України відноситься до домінуючих складових стратегічного промислового потенціалу, адже країна володіє значними запасами та потенційними ресурсами нафти й природного газу. За даними офіційного сайту НАК « Нафтогаз України» потенційні ресурси природного газу в Україні складають 5,4 трлн. м 3 , газового конденсату – понад 400 млн. тонн, нафти – 850 млн. тонн. НАК « Нафтогаз України» виробляє восьму частину валового внутрішнього продукту України і забезпечує десяту частину надходжень до Державного бюджету. Загальна кількість працюючих на її підприємствах складає 170 тис. осіб, що становить близько 1% працездатного населення країни. За обсягами споживання природного газу Україна займає 5-те місце у світі, поступаючись Німеччині, Росії, США та Японії, а за його витратами на одержання зіставлених обсягів внутрішнього валового продукту взагалі є світовим лідером. Підприємствами НАК « Нафтогаз України» експлуатуються 236 газових, нафтових, газоконденсатних і нафтогазоконденсатних родовищ. Значна частина з них знаходиться на завершальній стадії розробки i характеризується ускладненими геологічними і технологічними умовами експлуатації. Україна має розвинену газотранспортну систему ( ГТС ), яка включає 38,2 тис. км газопроводів, в тому числі 14 тис. км діаметром 1020–1420 мм, 73 компресорні станції (110 компресорних цехів) загальною потужністю 5400 МВт, 13 підземних сховищ газу. Потужність ГТС на вході складає 288 млрд. м 3 природного газу, а на виході – 178,5 млрд. м 3 , в тому числі 142,5 млрд. м 3 – до країн Західної та Центральної Європи. Територією України до європейських країн подається понад 80% російського природного газу.
Саме у нафтогазовому комплексі найефективнішим напрямом об’єднання підприємств є створення єдиної вертикально інтегрованої структури, що має значні переваги функціонування для підприємств і фірм спеціалізованого типу.
Процес вертикальної інтеграції передбачає діяльність від розвідки та видобутку нафти чи газу до їх перероблення і реалізації покупцю. Саме тому значна частка процесів корпоратизації відбувається на підприємствах нафтогазового комплексу. Завдяки чому виникає потреба у застосуванні дієвої системи корпоративного управління у цій ділянці української економіки. Адже глобальний розвиток бізнес-середовища відкриває нові перспективи для учасників ринку.
В Україні на сучасному етапі налічується більше 40 тисяч акціонерних компаній, 90% з них створені в процесі реформування відносин власності. Зайнявши домінуючу роль за обсягом промислової продукції, вони не реалізували потенційні переваги акціонерної форми власності. Переважна більшість із них має високий рівень зносу основних засобів і потребує технічного переозброєння, удосконалення технологій та підвищення рівня корпоративного управління. Таким чином, виникає необхідність розробки наукових засад щодо пошуку шляхів ефективного використання, залучення, контролю і в цілому управління фінансами корпорацій нафтогазового комплексу.
Адже, ефективність потенційного функціонування нафтогазової галузі не висока, що пов’язано з наступними причинами: високий рівень монополізації газового ринку з боку держави; відсутність значних незалежних компаній на газовому ринку України і відповідних механізмів конкуренції; залежність газового ринку України від зовнішніх політичних факторів, зокрема політики Росії; висока енергоємність виробництва; недостатня спроможність своєчасних розрахунків за постачання і споживання газу серед підприємств та населення. Важливою проблемою забезпечення сталого функціонування нафтогазової галузі є удосконалення газотранспортної та газорозподільчої системи. Згадані проблеми функціонування підприємств нафтогазового комплексу потребують негайного впровадження ефективних управлінських впроваджень щодо здійснення їхньої корпоративної діяльності, що і визначає актуальність дослідження даної проблеми.
Теоретичні і практичні аспекти проблеми управління корпоративними фінансами висвітлені в працях таких зарубіжних вчених як: В. Бочаров , Є. Брігхем , Ван Хорн Дж., А. Гроппелі , І. Івашковська , Є. Нікбахт , Л. Павлова, Буш Д., Джонсон Д., Р. Холт , А. Шеремет, а також у працях таких вітчизняних економістів як: В. Гриньова , Ю. Іванов, В. Пономаренко, О. Пушкар, О. Тридід , Л. Українська, В. Шинкаренко та ін. Теоретичні та методологічні засади формування стратегії управління фінансовими потоками нафтогазового комплексу були розроблені в роботах Ю. Колбушкіна , проблеми формування і аналізу витрат підприємств нафтогазової галузі розглядалися в статтях Данилюка М., Лесюка В., Пчелинцєва А.
Із зарубіжного досвіду відомо що, між транснаціональними нафтовими корпораціями і урядами нафтовидобувних країн, державними і приватними компаніями європейських країн на концесійних умовах утворено успішні компанії.
Результатом розвитку інтеграційного процесу в нафтовому бізнесі Л.Г. Квасній виділив появу інтегрованих компаній двох типів:
– Компанії інтегровані за фінансовою ознакою – холдинги, здійснюють невиробничу діяльність, а контроль над компаніями і філіями;
– Виробничі інтегровані компанії, що здійснюють розвідку, видобуток, транспортування, перероблення нафти і газу та їх реалізація.
Але суто виробничих компаній уже практично не існує, вони тією чи іншою мірою перетворенні на фінансові корпорації.
Як зазначає Л.О. Птащенко виникають наступні проблеми, які характерні для вітчизняного корпоративного сектора, спричинені трансформаційними процесами, розвитком законодавчої бази, характерними рисами української економіки. Це, зокрема:
– невеликий досвід функціонування ринку цінних паперів;
– проблеми та неврегульованість деяких питань, суперечності окремих нормативно-правових актів;
– велике розмаїття галузевої та територіальної специфіки акціонерних товариств;
– недостатність розвитку консалтингових послуг;
– старі структури управління у багатьох товариствах;
– відсутність професіоналів високого класу;
– відсутність єдиної інформаційної системи вторинного ринку;
– недостатня кількість методичних матеріалів, що стосується роботи акціонерних товариств на ринку цінних паперів.
Тому на даному етапі дослідження передумов управління корпоративними фінансами доцільно було б визначити сучасні підходи до визначення ролі та місця фінансів у корпорації, які характерні тим, що їх прибічники розглядають фінанси як систему грошових відносин, які опосередковують кругообіг основного та оборотного капіталу, утворення й використання прибутку, амортизаційного, резервного та інших фондів, взаємовідносини, що виникають всередині корпорації між її підрозділами, з ринком фондових цінностей, а також фінансово-кредитною системою. Така багатомірність фінансів корпорації охоплює максимальною мірою сукупність можливих відносин, пов'язаних з формуванням і використанням фінансових ресурсів.
Зокрема, у вітчизняних джерелах часто замість фінансів корпорацій характеризуються фінанси підприємств (об'єднань), що визначаються як відносини розподілення, безпосередньо пов'язані з формуванням і використанням різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального добробуту фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу.
Отже, варто сконцентрувати увагу на знаходженні шляхів залучення, ефективного використання і, в цілому, свідомого управління фінансами вітчизняних корпорацій нафтогазового комплексу, що в свою чергу зумовлює необхідність широкого використання у вітчизняній практиці корпоративного управління теоретичних основ фінансового менеджменту.
Зокрема, доцільно визначити етапи розробки фінансової стратегії корпорації, яка ґрунтується на виборі довгострокових задач із залучення, використання і контролю за фінансовими ресурсами, а саме: аналіз структури основного та оборотного капіталу, інвестиційних ресурсів, визначення структури джерел фінансування, управління активами і пасивами, фінансовими ризиками, визначення дивідендної політики, перевірка очікуваних результатів на відповідність цілям. Практична реалізація концепції управління корпоративними фінансами, орієнтованої на зростання ринкової вартості корпорації, передбачає використання показників ринкової вартості й динаміки курсів цінних паперів.