К.е.н. Кальницький А.Є., Огородник В.О.

Закарпатський державний університет, м. Ужгород , Україна

ВПЛИВ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ НА РЕГІОНАЛЬНУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

 

Інноваційний характер парадигми регіонального розвитку обумовлено взаємодією інвестиційного процесу та економічного зростання в регіоні, яка визначає формування системи регіональної конкурентоспроможності. Зв’язок між інвестиційним процесом і станом економічного розвитку завжди носить взаємний та конвергентний характер внаслідок того, що економіка, що розширяється, потребує для цього додаткових інвестицій, а здійснені інвестиції безпосередньо виступають модератором економіки.

Проблематика конкурентоспроможності стає однією з основних в системі теоретичних досліджень та практичного аспекту управління регіоном. Усі види конкурентоспроможності (підприємств, товарів, домогосподарств), доводить В. Геєць, нарешті реалізуються у географічному просторі, тобто на певній території, і завдяки цьому ця територія сама по собі може бути конкурентоспроможною або неконкурентоспроможною. Найбільш повним вважається позиція А.Селезньова, котрий визначає регіональну конкурентоспроможність як обумовлене економічними, політичними і іншими факторами положення регіону та його окремих товаровиробників на внутрішньому та зовнішньому ринках, що відбивається через індикатори, які адекватно характеризують сучасний стан і його динаміку [1, с. 30].

Колектив Інституту економіки НАН України пропонує два підходи до визначення сутності конкурентоспроможності регіону, які значною мірою впливають на інвестиційні процеси. Перший полягає у тому, що регіони надають різні умови для проживання та соціально-економічної діяльності населення. Другій базується на твердженні, що конкурентоспроможність економіки регіону розглядається як надання регіонам різних умов для розміщення на своїй території господарюючих суб’єктів [2, с. 198–200]. Але в межах обох підходів фактором, що забезпечує успіх виступає інвестування, стратегічне структуроване за якістю та спрямованістю.

Інвестування є необхідною умовою формування сучасних конкурентних переваг регіону, які базуються на його випереджальному розвитку. Останній в сучасних умовах має місце за умов переходу від індустріального до постіндустріального суспільства, якій, за думкою А.Чухно, можна забезпечити за умови впровадження інформаційно-інтелектуальних технологій, технічного та технологічного оновлення матеріального виробництва, високого зростання продуктивності праці, завдяки чому при відносному і абсолютному скороченні зайнятості у матеріальному виробництві можна домогтися зростання обсягів виробляємої продукції, достатньої для задоволення внутрішніх потреб держави і для експорту на зовнішні ринки [4, с. 15].

Академік В. Геєць також доводить, що підвищення конкурентоспроможності можливе лише за умов переходу до постіндустріальної епохи і пов’язане передусім з інноваціями.

По-перше, стверджує академік, інноваційний процес став перманентним, він більше не пов'язаний рамками економічного циклу.

По-друге, цей процес набув масового характеру: продукування нових технологій та іншої інформаційної продукції вийшло за межі наукових лабораторій та організацій.

По-третє, інновації стали всеосяжними, вони охоплюють усі форми і сфери життєдіяльності людини.

По-четверте, вже не стільки ринок санкціонує інновації. Скільки самі інновації активно впливають на ринкові відносини, ініціюючі створення нових економічних форм, які поєднують конкурентні та кооперативні засади.

По-п’яте, інноваційний процес змінює саме розуміння і напрями інвестицій – їх дедалі зростаюча частка спрямовується у сферу споживання, трансформуючись у творчий потенціал людини, в свою чергу стимулюючи інновації [2, с. 371].

Це все виражається в інтенсивному зростанні інвестицій у наукові дослідження і розробки, технологічні та організаційні інновації та підвищення економічної віддачі від них [2, с. 371].

Важливість інноваційного чинника економічного розвитку регіонів засвідчена «Лісабонською стратегією», у якій пріоритетним напрямом було декларовано створення наукоємного економічного простору і для її реалізації країни ЄС взяли на себе зобов’язання збільшити витрати бюджетів на науково-дослідні роботи до 3 відсотків валового внутрішнього продукту [5, с. 211].

Недоліки інвестування науково-технологічної сфери артикульовані Л.Федуловою наступним чином:

-   збільшуються витрати на стадії НДДКР,

-   знижується якість продукції,

-   збільшуються терміни розробок і виробництва, знижується якість продукції та послуг наукомістких    виробництв, що впливає на їх конкурентоспроможність на світовому ринку і навіть на внутрішньому,

-   знижується інтелектуальний та кадровий потенціал наукомістких виробництв: скорочується кількість висококваліфікованих спеціалістів, молоді спеціалісти в науку не ідуть через низьку престижність професії; зростає середній вік працівників [3, с. 504–505].

Стратегія формування конкурентоспроможності регіону на основі впровадження та розвитку інновацій на функціональному рівні забезпечена інвестиційними стратегіями, які є детермінантою інвестиційного процесу.

 

Список використаних джерел:

1.              Селезнев А.З. Конкурентные позиции и инфраструктура рынка России / А.З. Селезнев. – М.: Юрист, 1999. – С. 30

2.              Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: в 3 т. Т. 3: Конкурентоспроможність української економіки / за ред. В.М. Ге q ця, В.П. Семіноженка, Б.Є Квасюка. – К.: Фенікс, 2007. – 556 с.

3.              Федулова Л.І. Економіка знань / Л.І.   Федулова. – К.: Ін-т економіки і прогнозування НАН України, 2009. – 600с.

4.              Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України / А.А. Чухно. – К.: Логос, 2003. – 631с.

5.              Шульц С. Економічний простір України: формування. Структурування та управління / С. Шульц. – Львів: ІРД НАН України, 2010. – 408с.