К. держ . упр . Михальченко Г.Г.

Навчально-науковий професійно-педагогічний інститут

Української інженерно-педагогічної академії, м. Артемівськ

РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ СТАНДАРТІВ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

 

Аналіз стану здоров'я населення України та діяльності закладів охорони здоров'я свідчить про незадовільну медико-демографічну ситуацію, низьку народжуваність, зростання смертності, від'ємний природний приріст населення, скорочення середньої очікуваної тривалості життя, а також зростання поширеності хвороб [3]. Ці проблеми були визначені ще майже 10 років тому. До цього часу проблеми реформування системи охорони здоров’я залишаються невирішеними, а стандарти життя населення України продовжують погіршуватися.

Незважаючи на визначені в Конституції України принципи, система охорони здоров'я не забезпечує задовільного безкоштовного доступу населення до якісних медичних послуг. Це виявляється в наступному:

-         низька якість медичних послуг. Середня тривалість життя в Україні становить 69,29 років (чоловіків 63,79 років, жінок – 74,86 років), що нижче, ніж у країнах Східної Європи на 4–5 років, а країнах Західної Європи – майже на 11–13 років. Коефіцієнт дитячої смертності в 2,5 рази вищий, ніж у «старих» країнах ЄС. Рівень передчасної смертності втричі перевищує аналогічний у країнах ЄС, рівень смертності від туберкульозу – в 20 разів вищий [1; 2];

-         нерівний доступ до послуг охорони здоров'я. Бідні верстви населення страждають через відсутність можливості одержання необхідної медичної допомоги. Відомча медицина (з обмеженим доступом) ускладнює досягнення мети рівного доступу. Рівнодоступність медичного обслуговування для задоволення потреб означає рівні права і можливості стосовно наявних видів обслуговування, для усіх і кожного, справедливий розподіл по всій країні, виходячи з потреб охорони здоров’я, а також зручного доступу в кожній географічній зоні, а також подолання усіх перешкод для такого доступу [4].

Разом з тим, посилюються диспропорції з доступу до медичних послуг на рівні міських і сільських територій. Значним залишається навантаження особистих витрат населення на послуги охорони здоров'я. Згідно з даними офіційної статистики витрати населення перевищують третину від загального обсягу фінансування галузі (40% у 2008 р.) і здійснюються безпосередньо під час одержання медичних послуг [1]. Через високі особисті витрати населення на послуги охорони здоров'я, 18,5% людей взагалі не можуть отримати необхідну медичну допомогу [2].

Основними причинами виникнення зазначених проблем є:

-         відсутність зв'язку між якістю отриманих медичних послуг й видатками на її фінансування, а також відсутність мотивації медичних кадрів до якісної праці;

-         низький рівень профілактики й частки первинної медико-санітарної допомоги у структурі медичних послуг;

-         неефективне використання бюджетних коштів на охорону здоров'я. На 100 тис. населення в Україні припадає 5,6 лікарень, тоді як у ЄС-10 цей показник – 2,6: кількість ліжко-місць в Україні – 868 на 100 тис. населення, а в ЄС-10 – 644: кількість лікарів на 100 тис. населення в Україні – 302, у ЄС-10 – 261. 86% бюджетних коштів, що виділяється на охорону здоров'я, йде на утримання медичних закладів та оплату лікарів [2];

-         дублювання медичних послуг на різних рівнях надання медичної допомоги, відсутність механізму управління потоками пацієнтів на різних рівнях надання медичних послуг;

-         низька самостійність медичних закладів при використанні фінансових ресурсів.

Головною метою реформи медичної сфери повинно стати поліпшення здоров'я населення, забезпечення рівного й справедливого доступу всіх членів суспільства до медичних послуг належної якості. Для досягнення цього необхідно вирішити наступні завдання:

-         підвищити якість медичних послуг;

-         підвищити доступність медичних послуг;

-         поліпшити ефективність державного фінансування;

-         створити стимули для здорового способу життя населення й здорових умов праці.

Здійснення реформ у бюджетній моделі фінансування охорони здоров'я України дозволить підготувати умови для переходу до страхової моделі (соціального медичного страхування).

Для підвищення якості медичних послуг необхідно забезпечити:

-         перехід до закупівлі державою послуг у закладів охорони здоров'я на контрактній основі. Закупівля обладнання й інших матеріально-технічних засобів повинна здійснюватися у тому числі і за рахунок цільових бюджетних програм;

-         розроблення системи індикаторів якості роботи медичних закладів, створення незалежних центрів оцінювання якості медичних послуг;

-         зміну системи оплати праці медичних працівників за рахунок виділення двох складників: постійного (на основі єдиної тарифної сітки), змінного – залежно від обсягу і якості наданої медичної допомоги.

Підвищення доступності медичних послуг може бути досягнуто за рахунок:

-         структурного розмежування первинного, вторинного й третинного рівнів медичної допомоги в нормативних актах;

-         реорганізації медичної сфери шляхом створення центрів первинної медикосанітарної допомоги, госпітальних округів з урахуванням радіуса доставляння пацієнтів;

-         розвитку інституту сімейного лікаря на основі зміцнення ролі первинної медичної допомоги;

-         створення умов для розвитку приватного сектору медичних послуг, забезпечення доступу до державного фінансування на конкурсній основі.

Для поліпшення ефективності фінансування сектору охорони здоров'я необхідними є:

-         скорочення 4-рівневої системи фінансування до 2-ох, 3-ох рівнів на основі об'єднання фінансових ресурсів: для первинної медико-санітарної допомоги – на районному й міському рівнях, для вторинної й третинної – на обласному (для державних спеціалізованих центрів і клінік НДІ – на державному);

-         зміна адміністрування видатків медичних закладів на основі розроблення й впровадження єдиної методики розрахунків медичних послуг, формування системи єдиних національних тарифів, переходу від кошторисного фінансування до самостійного перерозподілу коштів.

Реформування системи охорони здоров’я з метою підвищення стандартів життя населення України повинно передбачати розробку комплексних стратегій попередження і готовності до глобальних загроз, включаючи належне управління, інформаційне забезпечення, механізми координації дій, мобілізацію додаткових ресурсів, підготовку кадрів.

 

Список використаних джерел:

1.                    Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

2.                    Підсумковий моніторинг розвитку соціальної сфери України за 2010 рік Центру перспективних соціальних досліджень Міністерства праці та соціальної політики України та НАН України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cpsr.org.ua/index.

3.                    Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми "Здоров'я нації" на 2002–2011 роки. Постанова КМУ від 10 січня 2002 р. № 14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon2.rada.gov.ua

4.                    Щорічна доповідь про стан здоров’я населення України та санітарно-епідемічну ситуацію. 2008 рік. – К., 2009. – 360 с.