К.т.н . Оліфіренко Л.Д., к.е.н . Самійленко Г.М.

Чернігівський державний технологічний університет, Україна

МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ КОМПАНІЙ

 

Динаміка економічного розвитку визначалася станом та тенденціями макроекономічних процесів, а саме: складностями трансформаційного процесу щодо становлення економічної формації, що супроводжувалися тривалим періодом економічного спаду, зміною форм власності та системи управління; структурними реформами, активізацією інноваційних та інвестиційних процесів, впливом нових глобалізаційних та інтеграційних факторів. Однією з найбільших проблем галузей економіки, що склалася на початку ХХІ ст. стає деформація промислового виробництва. Сучасні світові тенденції структуризації галузей промисловості відбиваються у збільшенні відсотка наукомістких галузей та галузей споживчого спрямування. В Україні, нажаль, спостерігається протилежна тенденція [1]. Інвестування промислового розвитку може відбуватися за рахунок нарощування ВВП [2; 3].

Розвиток акціонерної форми господарювання та формування корпоративного сектора в Україні дав поштовх для появи нових можливостей для промислових підприємств: створення конкурентоспроможної продукції за рахунок активізації інноваційно-інвестиційних процесів, оптимізації ресурсів, мобілізації резервів та зменшення виробничої собівартості продукції. Однак, відсутність дієвого механізму активізації розвитку промислових корпорацій в сучасних умовах гальмує зазначені можливості. Розвиток корпоративного сектору в державі супроводжувався труднощами, що пов’язані з приватизаційними процесами та недосконалістю його законодавчого супроводу, в недосконалості вибору західних форм власності та механізмі їх застосування. Активізація розвитку промислових корпорацій в сучасних умовах можлива при формуванні відповідного механізму державного регулювання, головною метою якого є підвищення ефективності промислового виробництва: збільшення прибутку, продуктивності та рентабельності виробництва [2].

Для вироблення дієвих заходів у сфері державного регулювання економічно розвинені країни дотримуються не галузевого принципу розвитку суб’єктів економіки, а корпоративного. Саме за рівнем розвитку інституту корпорацій, де зосереджені ресурси національного значення: професійні кадри, управлінська компетенція, новітні технології, інвестиційні та інші ресурси. Тому першочергову увагу органам державної влади слід приділяти розвитку вітчизняних корпорацій, при формуванні стратегії розвитку яких необхідно враховувати інтереси усіх сторін: корпорації мають сприймати державу у якості зацікавленої сторони, та сприйматися усіма зацікавленими учасниками на засадах консолідації у рамках корпоративного управління, що формує соціально-економічний механізм збалансованості інтересів та відповідальність для мінімізації негативних наслідків.

Основним принципом збалансованості інтересів виступає прагнення учасників до ситуації рівноваги, що дозволяє досягти цілі шляхом укладання корпоративних і державних угод. Державні ініціативи у країнах з розвиненою економікою щодо розвитку корпоративного управління зазвичай носять міжгалузевий характер, що має на меті створення умов для ефективного функціонування компаній різних груп галузей, які мають загальні проблеми свого розвитку на шляху підвищення конкурентоздатності.

З метою підвищення ефективності механізмів державного управління, перспективні напрями та довгострокові прогнози економічного розвитку узгоджуються з стратегією крупних корпорацій. Це дозволяє значно спростити ризики та збільшити лаг інноваційно-інвестиційного планування розвитку галузей економіки і територій. Система державного прогнозування здійснює пошук найефективніших ринкових ніш, перспективні напрями технологій, проводить аналіз інвестиційних проектів тощо. Така система практично надає можливість корпоративним структурам визначити, де необхідно концентрувати свої інвестиційні та інтелектуальні ресурси.

Державне регулювання розвинутих країн зосереджено на інституціональному розвитку щодо спрощення законодавства та його міжнародної гармонізації з метою концентрації ресурсів, що дозволяє визначити баланс інтересів між менеджментом компаній, акціонерами та державою. Ефективність керованості та прогнозованості процесів розвитку складається з інтегрованих, взаємопов’язаних елементів: трудового, інтелектуального, компетентністного , соціального, виробничого, інноваційного, інвестиційного, логістичного, екологічного, фондового менеджменту та системи корпоративного управління, де генеруючою складовою динаміки соціально-економічних трансформацій є перші чотири. Саме ця квадра є, на наш погляд, структуроутворюючою складовою процесу розвитку, яка відіграє роль рушійної сили у механізмі державного регулювання та соціальної відповідальності за наслідки цього розвитку.

Критеріями ефективності механізму державного регулювання щодо соціально-економічної відповідальності менеджменту корпорацій виступають: дієвість, ефективність, управлінський вплив та державний менеджмент, продуктивність і прибутковість, якість, інноваційність .

Реалізація державної промислової політики з використання запропонованого механізму надасть можливість: накопичення фінансових, матеріальних, інформаційних, трудових, інтелектуальних ресурсів, що призведе до появи позитивних тенденцій росту економіки країни; оновлення основних засобів промисловості, продукування інновацій та здійснення реалізації науково-технічних розробок, що надасть можливості підвищити рівень конкурентоспроможності вітчизняних компаній; досягнення та підвищення стабільності економічного стану держави.

 

Список використаних джерел:

1. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

2. Оліфіренко Л.Д. Механізми державного регулювання інвестиційної діяльності промислових компаній / Л.Д. Оліфіренко // Вісник ЧДТУ . – 2010. – № 44. – С. 39–45.

3. Бутко М.П. Стан, проблеми та перспективи розвитку промислового комплексу / М.П. Бутко, Г.М. Самійленко // Продуктивні сили України: науково-теоретичний економічний журнал (Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України). – № 2–4. – К.: РВПС України НАН України, 2010. – С. 50–60.