Козменко М.В.

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, м. Київ, Україна

МІФІЧНИЙ СИМВОЛІЗМ В АРХЕТИПІЗАЦІЇ ЦІННОСТІ

 

Цінність існує незалежно від людських світогляду й екзистенції. Вона є об’єктивованою дійсністю, проявленою в системі духовного процесування світових феноменів. Таке припущення висунув німецький теоретик М. Шелер .

Абсолютне Добро в філософії, Бог в релігії, Істина в науці є назвами єдиного, цілісного. Вони є цінністю. Кожен термін є завершеною одиницею онтологічного процесування , яке відображає найбільш важливі й прийнятні форми людської взаємодії зі світом, особливо його пізнання людиною. Цінність виступає первісною енергетичною спонукою до дії. Цінність творить людину. Вона дає їй значущості та вагомості , зорієнтовує в житті, веде до ситуативних проекцій вибору, випробовуючи її духовні й моральні якості. Цінність формує в людині світогляд і характер.

Наразі проблема цінності перебуває на вістрі філософської та культурологічної уваги, оскільки вона відображає і пояснює різні форми людської поведінки, вчинків, сприйняття світу. Вони, зрештою, є спонукою до життя, проявляються як поклик до збереження й відновлення. Цінність, будучи поняттям абстрактним, отримує в житті людини конкретне своє втілення і загалом займає у світі передову ланку життєдіяльності всього живого, оскільки воно є тягою до самого життя.

Заміна або підміна терміну цінність на інший термін надасть йому якісно іншого вигляду, змісту й смислу. Насамперед ціннісне відображення виступає сприйняттям життєвих (доленосних) вказівок як важливих і значущих.

Бог для середньовічної людини перетворюється з природної стихії, яку можна бачити й контролювати за допомогою ритуальних магічних дій, на невидиму силу, яка існує паралельно з видимим світом, час до часу вступає в контакт з цим світом, але частіше споглядає відсторонено за всіма подіями навколо. Людина втратила центр видимого страху й набула постійного очікування перед карою. Саме страх і боязнь кари виступили рушіями до визначення людиною пріоритетних шляхів у її житті. А саме, людина покорилася Богу, або ж Цінності, сприйнявши її вимоги, закони, правила. І почала дотримуватися норм та моральних приписів, які випливали з ціннісного напрямлення людини.

Проте перед приходом до єдиної цінності в образі вищої духовної субстанції, тобто Бога, людина отримувала інформацію про світ через символічно-знакове сприйняття. Вишукування в природі подібних до себе і свого способу життя моментів зблизило людину з розумінням необхідного залучення думки, практики і природних процесів. Творився перший історичний тип світогляду, міфологічний.

Міф був тим первнем , що зумів повернути людину до образу Цінності. Коли людина замислилася над причинами і наслідками природної взаємодії зі своїм світом, тоді ж і виникло звернення до визначених і сталих моральних актів. Первісне міфологізоване суспільство вже активно освоює принцип тотему, коли можна вбивати все, крім одного, табу, коли дещо є загально забороненим, анімізму, фетишизму, магії. Людина знає свою силу і хоче нею скористатися.

Залишки образності й символічності міфічного світу залишили відбиток на всьому наступному поколінні людей. Це пам’ять людства, яка зберігається на генетичному рівні, на рівні підсвідомих відображень. Міф трансформувався в архетип і діє в людині вже тисячі років, передається як внутрішня пам’ять з покоління в покоління.

Архетип є важливою формою відображення і представлення цінності. Адже цінність як рушій людського життя змушена набувати конкретних форм і ознак, щоб людина могла її адекватно сприйняти і розтлумачити.

Звернення до міфологічних джерел виникнення, розвитку і поширення символів виправдане історичною обумовленістю первинності міфу. Світогляд людини до сьогодні пройшов значний шлях вдосконалення, накопичення, систематизації та відкидання інформації про світ, який існує навколо. Міф був початковим етапом пояснення і вивчення людиною всіх феноменів як зовнішнього прояву, так і внутрішнього вияву.

Міфи для сучасної людини схожі на казкові ілюзії пращурів, які були нерозвиненими в сфері технічного забезпечення, обмеженими в ракурсі обізнаності зі світом та примітивними в рамках культурного взаємовідношення. Для давніх жителів покара могла бути звичною у вигляді смертного вироку, або ж тілесних серйозних ушкоджень. Самопожертви або взагалі будь-яке жертвопринесення сьогодні розцінюється як жорстокий, варварський та антигуманний прояв тодішньої системи культури. Подібні дії рішуче засуджуються і клеймуються як первісні, примітивні й малорозвинені вияви духовної кволості та розумової обмеженості предків.

Звичайно, моральні категорії у відношенні до смертної кари або смертної жертви завжди залишатимуться в рамках дискусії та суперечок. Насамперед важко давати об’єктивну оцінку тодішнім діям людей, які жили за геть іншими законами, правилами, етичними переконаннями та духовними спонуками. Людині ХХІ століття, яка має чималий досвід в міжнародній, міжнаціональній, міжрасовій, міжконфесійній, міжпрофесійній сферах комунікації, дивно і дико виглядають вчинки людей, які мали менше знань про навколишній світ, керувалися духовними вказівками та чинили безвольні дії під вимогою керуючої законної особи. Але ж і зараз можна знайти в світових закамарках чимало прикладів неспівставлення цивілізованого, або ж високо культурного провадження життя з тенденціями часу й поступу світового розвитку. Мається на увазі, що не всі країни відмовилися визнати смертну кару як антигуманний закон покарання. Багато країн живуть за духовними веліннями своїх душпастерів , котрі відмовляються коритися цивілізації та користуватися її принадами, залишаючи своїх вірян в обмежених рамках первісного існування. Також на карті світу знаходяться держави, що приносять жертви своїм вищим силам і бояться пропустити чергову культову подію під страхом кари й помсти від невидимих божеств на цілі покоління.

Сьогоднішній світ є багатобарвним і поліваріантним у трактуванні та розумінні моральних настанов. Не всі закони етики європейця прийнятні в кодексах честі близькосхідного азіата. Як і для слов’янських народів є чужинними правила поведінки китайського населення, так і для американців незрозумілі дії африканців. Спільність, проте, проявлена лише в назві усіх суб’єктів моральних вчинків – в людях.

Люди на початках свого культурного розвитку зверталися до природи з бажанням пояснити всі ті явища, які виникали навколо і змінювали людське життя. З давніх-давен людина навчилася наділяти кожне природне явища певними закономірностями, які неодмінно проявляться в майбутньому. Квола раціональна інтерпретація таких феноменів змушувала людину шукати їм образні відповідники, таким чином перетворюючи явища природи на символічні події.

Таким чином шлях формування та становлення сучасних цінностей пройшов світоглядні зміни й трансформації, змінюючи з покоління в покоління форми та образи свого вияву. Проте первинне осмислення світу, яке дозволило людині перейти в стадію культурного співіснування, залишило значний і корелюючий пласт подальшого процесування . Архетипи несвідомого й по нині акцентують себе в психологічних та поведінкових проявах.