Рябой Ю . О .
Європейський університет, м. Київ, Україна
ВАРІАТИВНІ ЧИННИКИ ЗМІНИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЙОГО ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Українська держава перебуває на початковому етапі свого становлення як демократична, правова і незалежна. Послаблення демократичних начал у розбудові нашої держави значною мірою є наслідком прорахунків у реформуванні механізмів влади та управління, загостренням політичної боротьби, яка часто блокує діяльність інститутів влади і державного управління, застосування законів.
Насамперед це пов'язано із низьким рівнем правової та політичної культури не тільки населення, а й посадових осіб, державних службовців. Для нормального функціонування кожне суспільство повинно мати певний необхідний рівень правової та політичної культури громадян, що «поєднує соціальні ідеали, моральні та правові цінності з практично корисною діяльністю щодо втілення в життя законодавства» [1, c . 50] .
Правова та політична культура повинні відповідати потребам сучасного цивілізованого розвитку людства, духовності народу та вітчизняним історичним традиціям [4, c . 7].
Сьогоднішній стан політичної культури населення є наслідком окремих риси минулого, серед яких правовогий нігілізм. Разом з тим, можна констатувати, що цей процес набув нових рис, які виникли в результаті прорахунків у проведенні реформ, розбудові власної демократичної правової держави.
Сьогодні дійсно актуальним питанням постає модернізація економіки. Тут окремо требо наголосити на захисті від рейдерских захоплень та намагання держави адміністративно-командними методами вирішувати всі питання. Держава повинна стати регулятором суспільно-політичних, економічних та соціальних питань. Потрібно правильно оцінити можливості держави та правильно використати її сильні сторони, що пов'язані із правовими демократичними методами державного управління. В перехідний період розвитку суспільства потрібно знайти розумне співвідношення між регулюючою роллю держави, з одного боку, та саморегулюючими можливостями ринкової економіки і громадянського суспільства – з іншого. Загалом економічна політика може бути вагомим чинником впливу на зміни не тільки рівня життя , а й свідомості людей. Наприклад це можна побачити у випадку становлення потужного середнього класу, який є наслідком успішних ринкових реформ з однієї сторони та носієм демократичних цінностей з іншої.
В свою чергу усі прорахунки та недоліки в ході економічних, політичних і соціальних реформ ослабляли нашу державу, гальмували процес розбудови демократичної правової держави.
В Україні вже тривалий час відбуваються суперечливі та складні трансформаційні процеси в економіці, політиці та національній свідомості. Україна вже пройшла певний шлях демократизації, триває подальший розвиток і становлення політичних інститутів демократії. Проте конституційне закріплення основних інститутів та принципів демократії – лише один з кроків на шляху демократизації.
На сьогодні Україна вкрай потребує консолідація сил, орієнтованих на становлення і відтворення демократичної політичної практики, моделей та зразків поведінки, характерних для демократичної громадянської та політичної культури. Окремо треба наголосити на такому аспекті суспільної поведінки як формування толерантності, поваги до прав людини, вміння долати стереотипи, знаходити компроміс. Необхідно, щоб усі без виключення українські громадяни знали свої права і обов’язки, могли впливати на зміни в суспільстві , дотримувались закону, мислили критично і незалежно.
Для повноцінного соціально-економічного, культурного і духовного розвитку Україна сьогодні потребує менше присутності влади, а більше самоорганізації і самодіяльності з боку своїх громадян та їх різноманітних самоврядних спільнот. Самоорганізація населення і захист власних прав лежить в основі саморозвитку суспільства .
Сьогодні в Україні існує певний дефіцит на раціональні стратегічні ідеї розвитку держави. Здебільшого більшість ідей побудовані на популізмі та є патерналістські за своїм змістом. Але в свою чергу, це є проявом підданського типу політичної культури та не достатній організації громадянського суспільства.
На думку деяких авторів, можна зазначити, що головним чинником подальшого розвитку громадянського суспільства в Україні є формування політичної культури на ґрунті сучасного політичного досвіду українського народу [6, c . 28 ] .
Політична культура – це продукт історичного розвитку та досвіду народу. Для того, щоб зрозуміти політичну культуру українців, треба звернути увагу на джерела впливу, які протягом історичного шляху стимулювали чи спиняли розвиток української політичної культури [7, c . 78].
Основними чинниками, що сприяють формуванню української політичної культури на сучасному етапі розвитку суспільства, є такі:
- лібералізація і демократизація суспільних відносин, внаслідок чого створюються умови для політичної творчості еліти і широких верств населення;
- пропаганда знань про історичний досвід українського та інших народів і про сучасні досягнення світового співтовариства;
- підтримка різноманітних ініціатив, новацій, експериментів, вивчення і поширення вітчизняного політичного досвіду;
- залучення науковців до розробки політичних технологій і програм;
- поширення джерельної бази формування новітньої політичної культури і створення умов для прояву позитивних тенденцій у політичному житті;
- законодавче закріплення продуктивних політичних ідей, норм, інституцій та розробка системи заходів їх повсюдного використання [2, c . 29 ] .
Таким чином, для ефективного та успішного соціально-економічного, політичного і культурного розвитку необхідним є втілення принципу самовизначення особистості, здійснення громадських обов’язків через суспільні зв'язки та демократичні цінності (пріоритет прав і безпечної життєдіяльності людини).
Радикальна зміна стратегій соціального розвитку передбачає досить тривалий перехідний період протиборства різних тенденцій. Одна з них спирається на вкарбовані впродовж значного історичного періоду стереотипи минулого соціально-політичного устрою, а інша зорієнтована на наближення до загальновизнаних стандартів правової демократичної державності, які, проте недостатньо узгоджуються з національно-історичними особливостями українського суспільства . До того ж в Україні досі поширені відносини зверхнього (патерналістського) ставлення влади до громадян та споживацького (клієнталістського) ставлення громадян до влади [3, c . 10] .
Держава в особі органів влади та службовців цих органів досі переконана в своїй самодостатності і спроможності вирішувати проблеми суспільства без залучення і участі суспільства , що є відголосом феодальної системи суспільних відносин.
Українське суспільство внаслідок загального зниження соціального капіталу, показником якого є рівень довіри (недовіри) між членами суспільства , органами влади, представниками різних регіонів, внаслідок брутального фальшування волевиявлення громадян та застосування маніпулятивних інформаційних технологій під час президентських виборів 2004 року зазнало і продовжує зазнавати величезних фінансово-економічних втрат [5, c . 123].
Отже, демократичну політичну культуру можна сформувати шляхом перетворення суспільства на справді демократичне, яке надає можливість кожному громадянину вільно брати участь у політичному житті, створює належні умови для розвитку культури та освіти, дбає про духовний і моральний стан населення.
Список використаних джерел:
1. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві / О.О. Бандура . – К., 2000.
2. Карнаух А. Проблеми становлення сучасної політичної культури в Україні / А. Карнаух // Персонал. – 2007. – № 9.
3. Концептуальні підходи до розвитку громадянського суспільства в Україні / з а ред. Рубцова В.П. , Шестакової А.В., Ціпуринди О.О., Сербінської Т.О. – К.: Українська академія універсології, 2004 .
4. Малахов В.П. Философия права / В.П. Малахов . – М., 2002.
5. Постмайданове громадянське суспільство України: уроки для країни і світу / з а ред. Рубцова В.П., Шестакової А.В., Рябенка В.О. – К.: Українська всесвітня координаційна рада, Інститут місцевої демократії , 2006 .
6. Рудакевич О. Політичне відродження українського народу (Шляхи формування новітньої української політичної культури) / О. Рудакевич, М. Гутор. – Тернопіль: Поліграфіст, 1998.
7. Цимбалістий Б. Політична культура українців / Б. Цимбалістий // Сучасність. – 1994. – № 4.