Богма А.В.

Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області, Україна

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ В СТАРОДАВНЬОМУ РИМІ

 

Сьогодні, під час проведення політичних реформ, особливої уваги потребує інститут безоплатної юридичної допомоги. Проведення якісних та дієвих правових реформ неможливо без детального аналізу, наукового осмислення та переосмислення історії правової допомоги, європейської правової традиції. Історія свідчить, що інститут безкоштовної юридичної допомоги виник та набув розвитку в країнах античного світу.

Багатьма науковцями досліджувалась історія держави та права Стародавньго Риму, зокрема: Б.Й. Тищик , Є.В.  Васьковським , О.Ф.  Кістяківським , С.І.  Вікторським , А.Ф. Коні, С.Д. Шаталюком , В.О. Святоцькою та ін.

Історичні джерела свідчать, що даний інститут виник на рівні звичаєвого права. Численні конфлікти у племенах та між ними потребували вирішення шляхом правосуддя, яке здійснював вождь племені. З`явилась необхідність у правовому захисті, який здійснювали родичі або друзі сторін (родинна адвокатура). З часом звичаєве право змінювалось писаними законами, виникала необхідність в юридичній допомозі. Згадку про правову допомогу можна знайти в Біблії: « Въ Библіи находимъ мы главу где сильный и знающій законы человекъ отстаиваетъ права вдовъ , сиротъ и неимущихъ людей». Першим кроком до загальнодоступності знання законів стало видання Законів XІІ таблиць, норми якого фіксували моральні права, а процесуальні норми переважно лишалися таємними, доступними лише для представників вищого духовенства. За понтифіка Конфуція доступ до вивчення юриспруденції було відкрито, сформувався клас правознавців, які користувалися високим авторитетом як у судів, так і сторін, що судились. Доступність вивчення і застосування права всіма бажаючими зробило функцію захисту вільною професією. Римські юрисконсульти (адвокати) виконували роль доповідачів та експертів їх обов`язки обмежувались складанням судових позовів, наданням юридичних порад та висновків у справі, однак представництво інтересів не входило в їх повноваження. Оскільки адвокатський гонорар (гроші, подарунки) був заборонений у Римі (Закон Cincia ), діяльність юристів не була професійною. Як безоплатна, вона радше ставала улюбленим заняттям авторитетних мужів, «окрасою» поважного віку. Надання юридичних консультацій вважалось почесним обов`язком поважних мужів, відмовитись від якого не міг навіть імператор. Винагорода за працю адвоката вимірювалася визнанням, відомістю, громадськими посадами. Як зазначав Васьковський , усі відомі державні діячі, політики, військові Риму свого часу були адвокатами, оскільки це був певний шлях до почестей. Користуючись безоплатністю допомоги, громадяни звертались до юрисконсультів з багатьма не юридичними питаннями, наприклад: Чи варто і за кого варто видати дочку? Як обробити поле? Правознавці не могли відмовити у наданні такої допомоги, оскільки намагалися залучитися довірою народу. Велика кількість звернень робила неможливим детальний розгляд справді важливих юридичних справ.

Згідно головного принципу древньоримського права, тільки римський громадянин – civis Romanus – користувався захистом права. Кожного не громадянина, кожного іноземця найперше вважали ворогом, який стоїть поза правовим спілкуванням і якого можна захопити в полон і перетворити в раба. Під час кризи рабовласницького ладу раби набувають права захищати себе самостійно в суді у справах про свободу, надання безоплатної правової допомоги навіть по таких категоріях справ не допускалось.

Оратори, як і експерти з правових питань, грошей не брали, але охоче приймали різні подарунки. В діалозі про ораторів Тацита, мистецтво оратора возвеличувалось, бо воно приносило шану , почесні дарунки і багатство.

Відомим Стародавньому Риму було поняття прокуратури, яка не була ані промислом, ані професійним станом. Базуючись на мандаті вона здійснювалась безоплатно. На безоплатності прокуратури робився особливий наголос. « Mandatun , nisi gratuitum , nullum est » – договір поручення, якщо він не безкорисний, недійсний. Договір доручення мав особливий характер, що пояснювався його походженням – із суспільного обов`язку і дружби ( ex offlcio atque amicitia ). Виконання обов`язку і винагорода по поняттям римлян виключали одне одного. Договір, що включав положення про винагороду вважався договором найму, що було принизливим для вищих прошарків суспільства, які надавали послуги представництва. Прокурором вважався кожен, хто з люб`язності робить будь-яку послугу іншому. Прокуратура не була елементом судоустрою, прокурором міг бути кожен, навіть особа, проголошена безчесною. Особи, які не отримавши жодних повноважень, взяли захист особи на себе, називались дефенсорами і зазвичай захищали інтереси відсутнього відповідача. Згодом вони отримали можливість стати імператорськими чиновниками та захищати інтереси найбіднішої частини громадян проти впливових і заможних осіб.

Протиріччя між відношенням до представництва як дружнього обов`язку та потребою в оплаті призвело до необхідності встановлення заборони отримувати гроші та подарунки за такі послуги. Численними були порушення заборони, гонорари зазвичай ставали не добровільними і високими. Пізніше за порушення заборони встановлювався штраф. За часів імперії заборона зникла, встановлювався максимальний розмір плати.

Отже римське право так і не змогло відпрацювати чіткі критерії і забезпечити можливість отримання якісної безкоштовної юридичної допомоги матеріально не забезпеченим прошаркам суспільства, що стало одним із чинників падіння республіканської свободи. Можливість отримання правової допомоги безкоштовно остаточно зникла.