_{Гнатенко Є.С.}

_{Відокремлений структурний підрозділ «Нікопольський факультет Національного університету «Одеська юридична академія», Україна}

_{ПРОБЛЕМИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ОСІБ, ЯКІ ЗАСУДЖЕНІ ДО ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ}

_{НА ПЕВНИЙ СТРОК ЗА ДЛЯ ПРОЦЕСУ ЇХ РОЗПОДІЛУ}

_{МІЖ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИМИ УСТАНОВАМИ РІЗНОГО РІВНЯ БЕЗПЕКИ}

 

В ідповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України) осно­ вним завданням кримінально-виконавчого законо­ давства є забезпечення виконання криміналь­ ного покарання з тим, щоб воно не тільки було карою за скоєний злочин, а й виправляло та перевиховувало засуджених у дусі чесного ста­ влення до праці, точного виконання законів, запобігало вчиненню нових злочинів як засу дженими, так і іншими особами, а також спри яло викоріненню злочинності.

Досягнення такої мети покарання, як ви правлення засуджених і профілактика асо­ ціальної поведінки, потребує диференційова­ ного підходу до різних категорії осіб. Най­більш сприятливих умов для індивідуалізації покарання можна досягти лише при вірній класифікації засуджених – тобто при їх роз­ поділі на окремі групи за різними ознаками. Шляхом класифікації створюється можли­ вість для застосування заходів карально-виховного впливу, необхідного саме для конкретної ка­ тегорії осіб. Диференційоване розміщення відносно однорідних груп засуджених у кримінально-виконавчих установах (далі – КВУ) разом з тим послаблює негативний вплив небезпеч­них злочинців, засуджуваних неодноразово, на осіб, засуджених за злочини, що не станов­лять великої суспільної небезпеки, на засу­джуваних уперше, на осіб молодого віку тощо.

Класифікації засуджених відповідає систе­ ма КВУ, встановлена КВК України, що набув чинності 1 січня 2004 року. Види КВУ відрізняються між собою за обсягом право обмежень, яким піддаються особи, що відбувають покарання, за характером трудового використання та за формами виховної роботи. В процесі класи фікації враховуються також стать, вік засу­ джених і психічне ставлення особи до вчине ного злочину, тобто форма вини (умисел чи необережність). У кожному виді установи ви конання кримінального покарання групуються приблизно однакові за певними ознаками засуджені, для яких створюються рівні режимні умові відбування покарання.

Тому правильне визначення рівня безпеки установи виконання покарань, де повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі, має надзвичайно важливе значення для здійс­ нення на нього карально-виховного впливу.

До набрання чинності 1 вересня 2001 р. нового Кримінального кодексу України (далі – КК України) вказівки за­ кону про відповідну категорію засуджених для кожного виду КВУ містились у ст. 25 Кримінального кодексу України (1960 р.). Вид конкретної установи, де повинна відбувати призначене покарання особа, визначався судом. Нині повноваження суду з цього питання передано Державному департаменту України з питань виконання покарань (далі – ДДУПВП) .

Як і раніше, поділ засуджених проводиться виходячи зі складу вчиненого злочину, його тяжкості та особи винного, тільки поняття тя жкості приведено у відповідність із КК України.

Разом з тим практика показує, що говорити про те що виникнення питань обумовлено виключно передачею повноважень суду з ви значення рівня безпеки КВУ до ДДУПВП, не слід. Подібні проблеми і непорозуміння виникали і раніше.

Постає питання, чи враховувати в даному випадку попередні судимості, за якими особа два рази і більше засуджувалась до позбавлен­ ня волі, але звільнялась від відбування пока­ рання з випробуванням, і протягом іспитово­ го строку знову вчинила злочин. Якщо так, то на прак­ тиці можуть мати місце непоодинокі випадки, коли особу, яка жодного разу фактично не відбувала покарання у вигляді позбавлення волі, буде направлено одразу до установи максимального режиму безпеки.

Як і раніше, багато спірних питань виникає і з розумінням поняття «особи, вперше засу­дженої до позбавлення волі на певний строк”. Чи можна вважати вперше засудженою до позбавлення волі особу, яка раніше вже відбувала покарання у вигляді позбавлення волі і відповідно до ст. 75 КК України яка була звільнена від відбування покарання з випробуванням, у разі вчинення протягом іс­ питового строку нового злочину, за який її за­ суджено до позбавлення волі. У таких випадках диференціацію засу­джених доцільніше проводити, на нашу думку, виходячи не з факту засудження, а з факту перебування в місцях позбавлення волі. Тобто при визначен­ ні їм конкретної установи того або іншого рівня безпеки доцільніше опе рувати терміном «особа, яка раніше не відбу­ вала покарання у вигляді позбавлення волі». Так, у колоніях мінімального рівня безпеки повинні відбувати покарання чоловіки, засуджені до позбавлення волі за злочини середньої тяжко­сті, які раніше не відбували покарання в місцях позбавлення волі. Аналогічно повинно вирішуватись питання із визначенням й ін­ ших режимів безпеки. Ізоляція засуджених один від одного відповідно до критеріїв та правил їх класифікації ставить за мету насамперед запобігти негативному впли­ ву більш небезпечних та занедбаних у соціаль но-моральному плані засуджених на інших осіб.

Не треба забувати, що критерій тяжкості ні раніше, ні тепер не був єдиною підставою для диференціації засуджених. Він дійсно доміну­ ватиме при виборі між максимальним і мінімальним режимами відбування покарання. Але якщо засуджений раніше від бував покарання в місцях позбавлення волі – до уваги буде взято саме не.

Слід також зазначити, що новий порядок визначення режиму КВУ певною мірою погіршив правове стано­ вище засуджених. У першу чергу це обумовле но тим, що ДДУПВП були передані не всі повноваження суду із вказаних питань. Раніше, з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності злочину, особи вин­ ного та інших обставин справи, суд міг обрати засудженому більш м’який вид режиму. Тепер відповідні органи ДДУПВП наділені таким правом лише щодо вперше засуджених до позбавлення волі за умисні злочини серед­ньої тяжкості.

Разом з тим суди мали право призначити особі, яка засуджена до позбавлення волі за вчинення кількох злочинів, в тому числі одно­ го тяжкого, за який призначено покарання, не пов’язане з позбавленням волі, відбувати покарання в колонії мінімального рівня безпеки. Анало­гічним чином вирішувалось питання й у ви­падку засудження за сукупністю злочинів, вчинених умисно та з необережності, за умо­ви, що за умисний злочин призначено пока рання, не пов'язане з позбавленням волі. Всі ці моменти залишились поза увагою ДДУПВП і не знайшли свого закріплення ні в законодавстві, ні у відомчих нормативних актах.

Деякі прогалини у правозастосовній діяль­ ності зостались не врегульованими ще з часів розпаду СРСР. Їх виникнення було обумовле­ но розпалом єдиного простору і різних підхо­дів держав СНД до їхнього врегулювання. Це насамперед стосується принципу дії законів у просторі. Прихильники повної суверенності й автономності національного законодавства можуть говорити про недопустимість враху­вання судимостей за межами України і для підкріплення своєї позиції як приклад наво­ дити аргумент, сутність якого зводиться до то­ го, що ми ж не враховуємо судимості грома­ дян країн далекого зарубіжжя.

Не дає однозначної відповіді на це питання й ст. 9 КК України, згідно з якою вирок суду іноземної держави може бу­ ти врахований, якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства були за­суджені за злочин, вчинений за межами Укра­ їни, та знову вчинили злочин на території України. При цьому рецидив злочину, невідбуте покарання або інші правові наслідки ви­ року суду іноземної держави враховуються ли­ ше при кваліфікації нового злочину, призна­ченні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.

Особі, яка раніше відбувала покарання, повинен бути визначений більш суворий рівень безпеки КВУ, і не має ніякого правового зна­ чення, у КВУ якої дер жави особа відбувала покарання. Врахування при цьому лише судимостей на території України позбавляє всякого сенсу іс­нуючу систему визначення видів рівня безпеки установ , одним з основних завдань якої є ізоля­ція небезпечних та «соціально занедба­ них» засуджених від інших категорій засуджених осіб.

Це далеко не всі проблеми, з якими доводи ться стикатися безпосередньо при визначенні виду режиму КВУ. Новий порядок розподілу та направлення осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі, зі слідчих ізо ляторів до КВУ розпочав своє становлення, а реформи – про­цес не миттєвий, він відбувається не за один день, і вести розмову навіть про виявлення всіх прогалин можна буде не тепер, а значно піз ніше. До кінцевого законодавчого врегулюван­ ня цих проблем практика буде постійно стави­ ти нові запитання і знаходити свої шляхи їх ви рішення, що відкриває велику перспективу по дальших досліджень у даному напрямі.