К.е.н . Басюркіна Н.Й.

Одеська національна академія харчових технологій, Україна

УРОКИ КРИЗИ В АГРОПРОДОВОЛЬЧІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ

 

Досвід ринкових перетворень в світі показує, що одне з основних завдань держави в умовах перехідного періоду – фінансове забезпечення економічних реформ, які проводяться. Необхідність державного економічного регулювання агропродовольчої сфери викликана низкою важливіших причин:

-     засилля імпорту, яке загрожує втраті продовольчої безпеки країни;

-     катастрофічне скорочення енерго- і фондомісткості праці;

-     спад виробництва, його неконкурентоспроможність .

Суттєвою причиною скорочення виробництва сільськогосподарської продукції в Україні стала відсутність протекціонізму в зовнішній торгівлі продуктами харчування, а також експансія зарубіжних постачальників. Основними чинниками, які зумовили різке підвищення цін на продовольчі товари ( м?ясо , молоко, крупи, яйця, рослинна олія), виступають, передусім, неконтрольовані постачання продуктів харчування по імпорту. Одночасно слід зазначити, що значну шкоду продовольчому ринку України та її стратегічним інтересам нанесло згортання товарообміну між колишніми країнами СНД.

Причини кризи в сільському господарстві, пов’язані з макрорівнем – ціновий диспаритет, відсутність протекціонізму, недосконалість податкової, і фінансово-кредитної систем, зниження мотивації до праці, особливо в сільськогосподарських підприємствах.

Стосовно земельної реформи, то спочатку потрібно було навести порядок у фінансово-кредитній системі країни, а потім вже вести розмови про іпотеку землі. Безумовно, рух землі повинен бути, але не на основі купівлі-продажу, а на основі оренди.

Приватизація землі стала гальмом в розвитку сільського господарства. Землю, яка неефективно використовується, потрібно повернути в початковий стан, тобто передати у власність державі, яка повинна мати право на здачу землі в оренду тим, хто сьогодні реально є власниками техніки і технологій.

За роки реформ по рівню виробництва продукції сільського господарства і поголів’ю худоби і птаха країну було відкинуто на 40 - 50 років назад. З оглядом на захід в Україні припустили, що фермер і індивідуальний сектор створять достаток сільськогосподарської продукції. В той же час громадському сектору сільського господарства відводилось другорядне місце. Проте життя і практика показали, що основою сільськогосподарського виробництва залишаються великі спеціалізовані сільськогосподарські підприємства. Індивідуальні господарства займаються в основному виробництвом продукції тваринництва, головним чином молока, і вирощуванням овочів і картоплі. Вони повністю залежать від сільськогосподарських підприємств в забезпеченні кормами своєї худоби, добривами, оранці городів і не можуть ефективно розвиватись без їх допомоги. Тому розглядати роботу індивідуального сектору без зв?язку з сільськогосподарськими підприємствами не можна.

В Україні нині є понад 29,2 тис. домогосподарств, приблизно стільки ж фермерських господарств припинили своє існування. Вони випускають 1 % валової продукції сільського господарства. Ставка на фермерів, як це було на початку аграрної реформи, не виправдалась. Без кооперації, агропромислової інтеграції і фінансової допомоги держави, що має місце в розвинених сільськогосподарських країнах, фермерам не вижити. У розвинених країнах фермери самостійного виходу на ринок сільськогосподарської продукції не мають. Завдяки кооперації та агропромисловій інтеграції фермерські господарства стають великими конкурентоздатними підприємствами.

Отже, неправильна аграрна політика роздрібнила сільськогосподарські підприємства і залишила їх на самовиживання в ринковій стихії.

Головними причинами скорочення виробництва сільськогосподарської продукції є: в рослинництві – зменшення посівних площ і врожайності сільськогосподарських культур, а в тваринництві – поголів’я худоби і продуктивності тварин. До 1998 року в сільському господарстві основні засоби практично не оновлювались, їх знос складає 65 %, що викликано в основному слабким фінансовим положенням господарств.

В умовах, які склались і оцінюються як критичні, необхідно розробити і здійснити програму фінансового оздоровлення сільськогосподарських підприємств шляхом відновлення їх платоспроможності передусім за допомогою держави, яка по суті справи відповідальна за економічний стан агропромислової сфери. Ця робота повинна проводитись в комплексі з розробкою і реалізацією конкретних заходів по відновленню і забезпеченню стійкого розвитку агропромислового виробництва і соціального захисту сільськогосподарських товаровиробників.

Подолання економічної, фінансової і інвестиційної кризи в агропродовольчій сфері можливе в умовах функціонування інтеграційних формувань в агропромисловій сфері, які об?єднують в єдину систему сільськогосподарські і переробні підприємства, торгові фірми, машинобудівні і хімічні підприємства, інші ринкові структури, банки, фінансово-кредитні фонди, наукові і освітні заклади, тобто капітали різних видів діяльності. Створення інтеграційних формувань забезпечує конкурентоспроможність і розвиток агропромислової сфери економіки, зміцнення її потенціалу, розширення інвестиційної діяльності, розробку і реалізацію великомасштабних регіональних і державних програм розвитку агропромислової сфери. При цьому держава повинна бути регулюючою, захищаючою і зацікавленою ланкою, своєрідним «партнером» сформованих структур. В Україні функціонують великі інтегровані структури - агрохолдинги , в яких вдалось вирішити те, про що завжди мріяв сільськогосподарський товаровиробник – володіти кінцевим продуктом, платити єдиний раз податки і розподіляти прибуток між учасниками залежно від їх вкладу.

Перспектива розвитку агропромислових формувань полягає у поглибленні зв’язків з іншими підприємствами, в перспективі можлива інтеграція з ними.

Незважаючи на серйозні успіхи багатьох великих агропромислових формувань в Україні, доведеться визнати, що в цілому на селі рішучого перелому до кращого доки не сталось.