К.е.н . Мокряк Е.В.

Криворізький національний університет, Україна

ОСНОВНІ ЧИННИКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ЗРОСТАННЯ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ТА РИЗИКІВ В УМОВАХ ІНТЕНСИВНОЇ ДИНАМІЗАЦІЇ ТА ВСЕОСЯЖНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

 

У новітній вітчизняній економічній літературі постійно робиться наголос на те, що українська економіка є трансформаційною, знаходиться у стані переходу від планової командно-адміністративної до ринкової системи, і більшість її негараздів пов'язані саме з цим перехідним станом. Виникає ілюзія, що всі ці труднощі і проблеми зникнуть, коли завершиться перехідний період, і ми, нарешті, приєднаємося до співдружності нібито зрілих і стабільних розвинутих країн з ринковою економікою. Але самі ці країни сьогодні аж ніяк не стабільні і вступили в період радикальних економічних змін. І на відміну від минулих періодів, коли це були переважно зміни, пов'язані з нарощуванням обсягів виробництва та споживання при збереженні відносно стабільних суттєвих рис капіталістичного господарювання, сьогодні змінюються всі сторони суспільного життя, і поки що ці зміни мають досить суперечливі вектори, що обумовлює наростання конфліктності та можливих катаклізмів, характер перебігу та соціально-економічні наслідки яких сьогодні важко надійно спрогнозувати.

Провідні світові соціально-економічні аналітики визначають ряд чинників, які мають вплив на зростання невизначеностей і ризиків в умовах інтенсивної динамізації та всеосяжної глобалізації світової економіки: суперечливі тенденції демографічних процесів, надмірне ресурсне та техногенне навантаження на природне та соціальне середовище, зростання зовнішньоекономічної залежності національних економічних систем, інтенсифікація процесів фінансової глобалізації, невідповідність між настійними потребами в науковому осмисленні сучасного стану та глобальних тенденцій динаміки соціально-економічних процесів та концептуальними парадигмами економічних наук, які переважно відображають реалії ХІХ століття та інші. У відповідності до тематики науково-практичної конференції в роботі проаналізовані два чинники, які на думку автора, мають суттєвий вплив на зростання невизначеностей і ризиків в умовах української економіки.

Зростання взаємозалежності національних економічних систем, в результаті якої результативність діяльності організацій все більше залежить від динаміки зовнішніх чинників, які тільки частково піддаються передбаченню і ще менше – свідомому впливу організаційного менеджменту. В умовах глобалізації суттєво зростає зовнішньоекономічна залежність підприємницьких організацій. Така залежність умов та результатів діяльності підприємств від глобальних чинників тим більша, чим вища зовнішньоекономічна залежність економіки певної країни. Показник рівня такої залежності визначається як відсоткове відношення суми вартості експорту та імпорту до обсягів валового внутрішнього продукту країни. В Україні цей показник в результаті специфічних особливостей формування національної економічної системи та її структури в 1,5-2 рази вищий, ніж в інших великих країнах Європи і зараз складає 70-80% від обсягів ВВП. В результаті як «високі», так і «низькі» показники економічної результативності діяльності вітчизняних підприємств в багатьох галузях визначаються не стільки внутрішніми, скільки зовнішніми чинниками. Наприклад, всі металургійні підприємства України в 1997–1998 рр. працювали з від'ємною рентабельністю, накопичували борги. А от в 2001–2007 рр. ці ж підприємства «процвітали», так як рентабельність виробництва досягла 25-35%. А з другої половини 2008р. і до 2010р. спостерігався «обвал» всіх показників економічної ефективності металургійних підприємств України. Такі «провали» та « взлети » в основному обумовлені динамікою попиту та цінової кон'юнктури на світових ринках металопродукції.

Ситуація, коли успіхи та невдачі підприємств залежать переважно не від власних зусиль, а від коливань зовнішніх чинників є новою і незвичною для українського менеджменту, так як в радянській плановій економічній системі, коли виробництво в основному орієнтувалось на внутрішні потреби величезної країни, вплив зовнішньоекономічних чинників був мінімізований. В нових же умовах, коли, з одного боку, незмірно зросла залежність національної економіки від світових ринків, а з другого – зростає динамічність та нестабільність цих ринків, практика організаційного управління повинна адаптуватись до пов'язаних з коливаннями ринкової кон'юнктури ризиків втрат та можливостей успіхів. По-перше, потрібно, звичайно ж, підвищувати ефективність маркетингової складової організаційного управління. По-друге, необхідно оволодівати мистецтвом формування такої гнучкої фінансової політики, яка забезпечує ефективне використання та страховий перерозподіл ресурсів з урахуванням циклічної кон'юнктури ринків. По-третє, необхідно в системі внутрішньофірмових оцінок ефективності трудової діяльності та управління в певній мірі обмежувати вплив зовнішніх чинників для підвищення їх обґрунтованості та мотиваційної дієвості. По-четверте, потрібна велика гнучкість в плануванні і організації праці та пов'язані з цим нові вимоги до професіоналізму працівників та соціально-психологічних стереотипів ділової поведінки (готовність до ситуативного динамізму, гнучкості в організації та грошових винагородах праці).

Зростання масштабів та глобалізація фінансових трансакцій з тенденціями до все більшого їх дистанціювання від потреб функціонування та розвитку реального виробництва . Фінансовий сектор в кінці ХХ і в перші роки ХХІ століття оцінювався більшістю аналітиків як «лідер», «авангард» глобалізаційних процесів. Про це нібито безперечно свідчить динаміка міжнародних фінансових трансакцій. За десятиліття з 1995 по 2005 рр. щоденний обсяг угод на світових валютних ринках зріс з одного мільярда доларів США до 1880 млрд. дол. [1, c. 54]. Обсяги щоденних фінансових операцій на світових фінансових ринках досягли більше одного трильйона доларів, тобто 350–460 трильйонів доларів на рік. Світовий фінансовий ринок за один місяць переміщує з країни в країну понад три трильйони доларів [2, c. 190].

Але вже у кінці ХХ століття найбільш «тверезі» аналітики (тобто такі, які не були «зачаровані» магією чудової динаміки зростання обсягів, а намагалися оцінити реальну сутність та цільову орієнтацію фінансових трансакцій) почали «бити тривогу» з приводу того, що фінансовий ринок перетворився у самодостатню сферу, яка не стільки обслуговує виробництво та обмін, скільки відволікає фінанси з виробництва і «замикає» їх у спекулятивному обороті в межах самої фінансової системи. Так, наприклад, за розрахунками колишнього канцлера Німеччини, доктора економіки І. Шмідта, з усього обсягу фінансових операцій, які здійснюються у світі, лише 1-2% засвідчують реальний рух товарів і послуг, а 90% – носять спекулятивний характер. Цікаво, що в той час, як в 1990-х роках більшість аналітиків писали про небачені успіхи у сфері фінансової глобалізації і активно пропагували (в унісон з такими міжнародними фінансовими інститутами, як Міжнародний валютний фонд та Світовий банк) необхідність подальшої якомога повнішої лібералізації та дерегуляції міжнародних та внутрідержавних фінансових трансакцій, один з найбільш відомих фінансистів Джордж Сорос опублікував у 1995 році книгу під шокуючою назвою «Криза світового капіталізму», де він «бив на сполох», аргументовано стверджуючи, що «…міжнародна фінансова система стала головним фактором кризи світового капіталізму» [3, c. 226].

Кризові явища грізно заявили про себе вже на переломі ХХ та ХХІ століття. Спочатку азійська фінансова криза 1997–1999 років, хвилі від якої прокотилися по багатьом країнам (в тому числі в Україні, де гривня була девальвована у 3,2 рази), потім в 2001–2002 рр. лопнула «спекулятивна булька» ринків акцій високотехнологічних (як виявилося в більшій мірі «спекулятивно-технологічних») компаній в США, ЄС та Японії і, нарешті, в 2007–2009 рр. іпотечна криза в США, яка швидко переросла в глобальну фінансову кризу та економічну рецесію в більшості країн, серйозно негативно вплинувши і на економічні процеси в Україні.

На думку багатьох аналітиків, фінансова сфера зараз ще більше дистанціюється від виробничої і функціонує як незалежна система, яка не стільки обслуговує виробництво, скільки намагається підпорядкувати і виробництво, і всі інші сфери життєдіяльності потребам безкінечного самозростання фінансової вартості (фінансового капіталу ). Вектор її розвитку нагадує функціонування гігантської біржі, де здійснюються маніпуляції за допомогою різноманітних інформаційних пірамід, які не пов'язані з динамічним розвитком реальної економіки. Відбувається трансформація руху реальних товарів в напрямку до чисто інформаційно-фінансових схем, до віртуальної системи мережевого руху фінансового капіталу, і таким чином створюється автономна система віртуального капіталізму, який «підминає» під себе реальну економіку [4–6]. Здійснення таких процесів – це шлях до суспільної деградації. Тому потрібно якомога швидше «схаменутись» та збалансувати виробничу, фінансову та соціально-культурну сферу, підпорядкувати інтегральний вектор їх взаємопов'язаної динаміки інтересам розвитку та самореалізації людського потенціалу.

Таким чином, з урахуванням чинників, що впливають на зростання невизначеності та ризиків в умовах інтенсивної динамізації та всеосяжної глобалізації економіки, ми повинні усвідомити, що в перспективі Україну очікує не спокійне благоденство в лоні досконалої «правильної», благополучної та стабільної «євроатлантичної цивілізації», а спільний з народами інших країн важкий і напружений пошук найбільш перспективних шляхів « посткапіталістичної » трансформації сучасної світової соціально-економічної системи. Адже продовження розвитку в ХХІ столітті на основі тих принципів, які склалися в XVI-XIX століттях може привести людство до всеосяжної екологічної, ресурсної, соціальної, демографічної та культурної катастрофи.

 

Список використаних джерел :

1. Левина И.К. К вопросу о соотношении реального и финансового секторов / И.К. Левина // Вопросы экономики . – 2006. – №9. – С. 83–102.

2. Юрій С.І. Міжнародні фінанси у ХХ столітті / С.І. Юрій // Вісник економічної науки України. – 2007. – №1. – С. 183–193.

3. Сорос Д. Кризис мирового капитализма / Д. Сорос. – М.: ИНФРА , 1994. – 262 с.

4. Мясникова Л.А. Экономика постмодерна и отношения собственности / Л.А. Мясникова // Вопросы философии . – 2002. – №7. – С. 5–16.

5. Ільїн В.В. Фінансова цивілізація / В.В. Ільїн. – К.: Книга, 2007. – 528 с.

6. Паливода К.В. Глобалізація економічної рецесії та фінансової нестабільності / К.В. Паливода // Фінанси України. – 2008. – № 1. – С. 24–32.