Цаберябий С.А.

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Україна

ДЕТЕРМІНАНТИ ПОСТКРИЗОВОГО ВІДНОВЛЕННЯ КРАЇН БАЛТІЇ

 

Світова фінансова криза виявилася справжнім випробуванням для країн Балтії. Після вступу до Європейського Союзу у цих країнах спостерігався суттєвий економічний підйом, втім нестійкі економічні системи «мильної бульбашки» країн Балтії, що підтримувалися дешевими кредитами іноземних банків, відчутно постраждали від фінансової кризи, що призвело також до обмежень кредитування. Зафіксовані падіння ВВП були одними з найбільших у світі: 20% в Естонії, 25% у Латвії та 17% у Литві. Приблизно такими ж темпами зріс рівень безробіття: до 19,8% в Естонії, 20,5% у Латвії та 18,3% у Литві [1; 5]. У 2009-2010 роках уряди трьох країн розпочали реалізацію фіскальних заходів жорсткої економії в рамках стратегії внутрішньої девальвації, основна мета якої полягала у зменшенні рівня реальної заробітної плати для відновлення конкурентоспроможності. За таких обставин, у 2011 році зростання ВВП було зафіксоване на рівні 7,6%, 5,5% та 5,9% відповідно [5; 6].

Щодо антикризових заходів, стратегія внутрішньої девальвації була обрана на противагу політиці зовнішньої девальвації через низку причин. По-перше, корегування номінального обмінного курсу змогло б стати причиною відмови країнам Балтії у приєднанні до Єврозони в рамках стратегії виходу з кризи. Крім того, враховуючи той факт, що значна частина кредитів в цих країнах було деноміновані в євро, зовнішня девальвація призвела б до відчутних втрат для великої частини населення та зниження вартості приватного сектору. Євросоюз також підтримав стратегію внутрішньої девальвації, оскільки зовнішня девальвація балтійських валют могла призвести до хаосу на фінансових ринках та до відтоку капіталу з цього регіону [4].

Стратегія внутрішньої девальвації, в свою чергу, передбачала необхідність бюджетної консолідації, яку уряди усіх трьох країн проводили в 2009 та 2010 роках. Крім того, вони покладалися на підтримку структурних фондів ЄС [4].  

Ще з початку розгортання фінансової кризи урядом Латвії було прийняте рішення про прив’язку до євро шляхом розширення коридору коливань до 15% (девальвація неможлива через те, що 70% депозитів і 90% позик деноміновані у євро). Латвійський Сейм терміново вніс поправки в законодавство, аби надати змогу уряду в разі потреби націоналізувати проблемні банки. Так, уряд придбав 51% акцій банку Parex – найбільшої приватної фінансової установи [2].

Уряд Латвії вирішив компенсувати дефіцит державного бюджету за рахунок підвищення податків (з 18% до 21% ПДВ), а також зниження заробітної платні як в державному (на 15%), так і в приватному секторах, замороження пенсій та скорочення кількості працюючих [2]. Загалом у країнах Балтії відбулося суттєве скорочення держапарату (в Литві та Естонії – 6% зайнятого населення, у Латвії – 8%) [5]. Крім того, передбачалося зростання акцизів на певний перелік товарів, збільшення пільгових ставок ПДВ з 5 до 10%, зниження ставки прибуткового податку з 25 до 23%. Латвія стала першою та єдиною країною, чия антикризова програма передбачала посилення податкового тиску для бізнесу. Втім, низька результативність цих заходів змусила керівництво країни звернутися по допомогу до ЄС та МВФ. Загальна сума отриманого кредиту склала 7,5 млрд. євро, з яких майже 1 млрд. євро спрямовано на погашення боргів та реструктуризацію націоналізованого банку Parex . На рефінансування зовнішнього боргу країни виділено ще 2 млрд. євро, і близько 1 млрд. євро – на фінансування реального сектору економіки [2].

В цілому, наприкінці 2009 року в країнах Балтії спостерігалося економічне зростання, а в другій половині 2010 року почали зростати рівень зайнятості та експорт. При цьому, відновлення економік країн Балтії відбулося не стільки за рахунок політики внутрішньої девальвації, скільки завдяки іншим чинникам, що перебували поза контролем урядів. Про це свідчить той факт, що корегування в бік зниження рівня цін та заробітної плати в цих країнах було порівняно незначним. В жодній з трьох країн не було зафіксовано суттєвої дефляції, натомість в 2010 і 2011 роках відбулося зростання інфляції, а абсолютне зниження реальної заробітної плати в усіх країнах склало близько 15% [6].  

Чинниками, які забезпечили посткризове відновлення балтійських економік у 2011 році, на нашу думку, є наступні. По-перше, використання урядами країн коштів європейських стабілізаційних фондів; по-друге, гнучкі ринки праці; та по-третє, інтеграція експортних галузей економіки у загальну європейську виробничу систему. Гнучкість ринків праці призвела до стабільного зростання рівнів безробіття (без збільшення соціальних видатків) та обсягів еміграції. Так, переписи населення 2011 і 2012 років в цих країнах свідчать про різке скорочення його чисельності за останнє десятиріччя не в останню чергу за рахунок еміграції [3]. Однак, високі рівні безробіття та еміграції здатні призвести до майбутніх витрат унаслідок соціальної стратифікації та зменшення робочої сили, що з часом може спростувати тезу про те, що політика внутрішньої девальвації є дешевшою від девальвації зовнішньої.

Інтеграція провідних балтійських експортерів у європейські виробничі мережі є ще одним вирішальним чинником, що пояснює посткризове відновлення балтійських країн. Втім, варто зазначити, що попри відновлення рівнів експорту країн Балтії до посткризових показників, власне докризові рівні експорту були недостатньо високими для компенсації нестачі зарубіжного фінансування, що забезпечувало економічне зростання цих країн в середині 2000-х років [3].

Антикризові заходи не спричинили суттєвих трансформацій структури балтійських економік. Втім, через відкритість та невеликі розміри, їх зростання суттєво залежать від темпів загальноєвропейського відновлення. Враховуючи останнє, у найближчий час зростання економік країн Балтії на вряд чи сягне рівня середини 2000-х років.

Загалом, подолання кризи у країнах Балтії – явище унікальне та важко відтворюване в межах ЄС. По-перше, більшість країн ЄС, особливо так званої периферії, вже входять в Єврозону і не можуть застосовувати заходи жорсткої економії та приєднання до Єврозони як засіб виходу з кризи. По-друге, досвід країн Балтії важко реалізувати в інших країнах ЄС через більш розвинуте громадянське суспільство в останніх. Відтак, політика жорсткої економії в таких країнах викликала б суттєві заворушення та нестабільність.

Відносна унікальність балтійських країн пояснюється й низкою економічних та структурних чинників таких, як високий ступінь економічної глобалізації (як експортних галузей, так і фінансового сектору), суттєва залежність від більших економік сусідніх скандинавських країн та Польщі у торгівлі (у випадку перших) й обміні технологіями.

Таким чином, попри те, що політика ЄС дедалі більше подібна до малої відкритої економіки, у якій для переконання інвесторів та ринків важливе значення відіграє бюджетна дисципліна, досвід малих відкритих економік, що найбільш вдало реалізували такі фіскальні заходи, є фактично не відтворюваним в інших проблемних країнах об’єднання.

 

Список використаних джерел:

1. Резнікова Н. В. Проблема економічних дисбалансів в умовах боротьби з рецесією в Європейському Союзі / Н. В. Резнікова , М. М. Відякіна // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. – 2012. – № 1 (5). Том 1. – С. 339–347.

2. Резнікова Н.В. Стабілізаційні програми ЄС як відповідь світовій фінансовій кризі / Н. В. Резнікова , М. М. Відякіна // Культура народов Причерноморья . Научный журнал. – Симферополь : Межвузовский центр « Крым », 2009. – № 172. – С. 182–186.

3. Kattel R. Austerity that never was ? The Baltic states and the crisis [ Electronic resource ] / R. Kattel , R. Raudla // Levy Economics Institute of Bard College . – Policy Note 2012/5. – Mode of access : www.levyinstitute.org/pubs/pn_12_05.pdf.

4. Kattel R. Baltic Austerity – the New False Hope [ Electronic resource ] / R. Kattel , R. Raudla // Levy Economics Institute of Bard College . – 2012. – One-Pager No . 32. – Mode of access : www.levyinstitute.org/pubs/op_32.pdf.

5. Raudla R. Why did Estonia choose fiscal retrenchment after the 2008 crisis ? / R. Raudla // Journal of Public Policy . – 2011. – Issue 31 (2). – P. 163–186.

6. Selected Principal European Economic Indicators [ Electronic resource ]. – Mode of access : http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/euroindicators/peeis .