Пашаєв Т.Г.

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Т. Шевченка, Україна

НАФТОГАЗОВИЙ КОМПЛЕКС ЯК ОСНОВА ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ АЗЕРБАЙДЖАНУ

 

Після отримання економічної самостійності і суверенітету перед країнами з перехідною економікою, і, зокрема Азербайджаном, відкрилися великі можливості і необхідність інтеграції в світогосподарську систему, наслідуючи процеси, що відбуваються в сучасній світовій економіці і, передусім, глобалізації і інтернаціоналізації, поглиблення і розширення міжнародного поділу праці. Сьогодні Азербайджан є країною, що все більше відкривається зовнішньому світу, будуються активні економічні, політичні, науково-технічні, культурні зв'язки зі світовою спільнотою, серед яких особливе місце займає зовнішня торгівля. Саме тому дослідженню зовнішньоторговельних відносин завжди приділялося велика увага, адже їхню важливість в нинішніх умовах перехідного періоду важко переоцінити. Зовнішня торгівля, будучи основною формою міжнародних економічних відносин, і сьогодні приховує в собі багато закономірностей і тонкощів не лише економічного, але також політичного і стратегічного порядку.

Азербайджан має величезний експортний і імпортний потенціал, з яким справедливо позв'язують його майбутнє. Проте система торговельно-економічних зв'язків з зовнішніми ринками не лише не відповідає його потенційним економічним можливостям, природно-кліматичним, геополітичним і геоекономічним умовам, але і його стратегічним національним інтересам і світовим тенденціям. Тому в умовах перехідного періоду саме правильне визначення торговельно-економічних пріоритетів і стратегії їх розвитку, спираючись на порівняльні і конкурентні переваги країни, формує майбутнє Азербайджану.

Азербайджан, що займає усього лише 0,011% світового експорту, – мала відкрита країна до тих пір, поки з великою нафтою і іншими конкурентоздатними товарами не вийде на світовий ринок, повинен дотримуватися стратегії пристосування до наявних умов, враховувати мінливу і дуже еластичну кон'юнктуру світового ринку і досвіду інших країн, розробляти обґрунтовану стратегію виходу на зарубіжні ринки національних конкурентоздатних товарів і послуг.

Враховуючи наявність унікального за своїми масштабами нафтогазового комплексу, що охоплює більше 40% основних промислово виробничих фондів республіки, і нещодавно відкриті найбільші запаси встановлених і прогнозованих родовищ нафти і газу на морі і на суші, експорт нафти є основним стратегічним орієнтиром зовнішньоторговельної моделі.

Проте нафтосировинна орієнтованість експорту з Азербайджану не може бути гіпертрофовано однозначною як в кількісній, так і в якісній структурній визначеності. Передусім, якими б великими не були запаси родовищ нафти, вони не є безмежними. Важливо підкреслити, що якщо індустріально розвинені країни прагнуть не експортувати свою сировину, а зберегти її, то Азербайджан поводить себе марнотратно, отримуючи основну кількість валютних надходжень за рахунок невідтворних природних ресурсів. Це несприятливо і в економічних відносинах, оскільки зростання виробничих витрат на видобуток енергоносіїв, навіть при усіх витратах ціноутворення і відірваності внутрішніх цін від світових, перетворює експорт ряду енергоносіїв на малоефективний бізнес. До того ж несприятливі прогнози динаміки світових цін на сировинну продукцію ще більше ускладнюють непросту ситуацію, що склалася.

Крім того, слід враховувати і тенденцію до зростання витрат на ці види товарів. Згідно теорії специфічних чинників виробництва П. Самуельсона і Р. Джонса, при незмінних кількостях інших чинників проявляється дія закону убиваючої віддачі і зростання граничних витрат виробництва (особливо в добувних галузях). Так, в Азербайджані має місце і надалі тільки збільшуватиметься зростання витрат по розвідці і експлуатації нафтогазових родовищ як на суші, так і на морі. За нафтою доводиться йти все глибше на суші і все далі від берегів і глибше на морському шельфі. До речі, морські нафтопромисли дають більше 80% республіканського видобутку нафти.

Розробка нових нафтових морських родовищ, що є найбільшими і перспективнішими з числа неопрацьованих у світі, вимагає дуже великих витрат. Ці родовища можуть бути доступними тільки при використанні новітніх технологій видобутку нафти у світі. Старі ж континентальні родовища в основному виснажені, їх інфраструктура фізично і морально застаріла. Це протиріччя викликає необхідність одночасної модернізації експлуатованих родовищ і проведення ефективного розвитку нових. Усе це вимагає великих інвестицій, передусім іноземних.

Відповідно до теореми Т. Рибчинського, розширення виробництва на експорт за допомогою відносно надлишкового чинника (а як раз таким являється нафта і газ в Азербайджані) призводить до зменшення виробництва в інших галузях, для яких цей чинник не виступає відносно надлишковим (випуск товарів народного споживання). Через це відбувається зростання потреби в імпорті в інших галузях.

Близько 9/10 кількості нафти вивозиться з Азербайджану в якості сировини і тільки незначна частина залишається на переробку для виготовлення товарів народного споживання. А їх не вистачає, і тоді для покриття потреб імпортується частина продукції, виготовленої за кордоном з Азербайджанської нафти. Але Азербайджан не може вічно залишатися постачальником сировини для закордону, це погрожує перетворенню його в сировинний придаток розвинених країн і втрату незалежності в ухваленні рішень. Тому вивезення нафти як сировини може бути розглянуте лише як тактичне рішення для накопичення коштів, необхідних для накопичення економічних реформ, виходу з кризової ситуації і забезпечення сталого економічного зростання.

Слід спеціально підкреслити, що розширення різних видів продукції не проміжного, а кінцевого споживання нафтопереробки і товарів народного споживання, що виготовляються з них, по суті не має обмежень. Так, якщо Азербайджан вивозить нафту і нафтохімічні вироби у вигляді первинної сировини і проміжної продукції в 4–6 найменуваннях, то в зарубіжних країнах вони повторно переробляються і у вигляді кінцевої продукції ввозяться в республіку в більш ніж в 100 найменуваннях.

Сказане відноситься і до інших видів сировини, вивезення якої так само як і продуктів неглибокої переробки нафти повинне оцінюватися як тактичний маневр. Після рішення цих тактичних завдань в майбутньому вивезення нафти як сировини має бути скорочене, а експорт продуктів її глибокої переробки має бути збільшений.

Для того, щоб підвищити міру обробки азербайджанського сировинного експорту, доцільно використовувати можливості залучення іноземного капіталу, в першу чергу, отримання кредитів від міжнародних фінансових організації, а також участі в міжнародній кооперації. Це дозволить збільшити об'єм валютних надходжень від реалізації готової продукції в порівнянні з надходженнями від експорту сировини і зменшити втрати, які несе економіка республіки від "цінових ножиць" – великої різниці між цінами на сировину і перероблену продукцію. Завданням першорядної ваги залишається подолання архаїчної сировинної спрямованості експорту. Саме тут ховаються величезні резерви підвищення його ефективності. Досить відмітити, що за даними Британського інституту соціально-економічних досліджень, ціни на готові вироби майже в 1,5 рази вище, ніж на сировинні, а машини і устаткування – в 2 рази. Одне тільки перепрофілювання експорту може принести додаткові мільярдні валютні надходження.

По мірі вирішення завдань ринкової трансформації, реструктуризації економіки на новітній науково-технічній основі мають бути зроблено важливі кроки на зустріч позиціонування зовнішньоторговельної моделі Азербайджану як високотехнологічної і наукомісткої. Адже для того, щоб не відстати на світовому ринку, згідно концепціям Д. Хікса про роль технологічного прогресу в розвитку міжнародної торгівлі і М. Познера про імітаційний лаг, слід не лише не припиняти, а систематично проводити інноваційну діяльність на базі прискорення НТП.