Д.е.н. Семенов В.Ф., Білега О.В.

Одеська державна академія будівництва та архітектури, Україна

РОЛЬ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ МЕРЕЖЕВИХ СТРУКТУР У ПІДВИЩЕННІ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ

 

В промислово розвинутих країнах накопичено великий практичний досвід реалізації інноваційних стратегій і створення різноманітних інноваційних форм та систем розвитку бізнесу. Однією з таких форм, яка дозволяє значно підвищити конкурентоспроможність підприємств на регіональному та національному рівні, є промислові кластери або підприємницькі структури.

Кластери визнані ефективним засобом швидкого піднесення економіки на певній території тому, що дозволяють якнайповніше врахувати і використати природні, історичні особливості, технічний та кадровий потенціал. Приклад багатьох регіонів, в яких розміщені динамічні промислові кластери і сьогодні привертає велику увагу національних, регіональних і місцевих органів влади різних країн, які впроваджують у життя кластерно-орієнтовані стратегії.

Сьогодні кластерна теорія формування конкурентних переваг є найбільш затребуваною. Її основи були закладені в кінці ХІХ століття А. Маршаллом, а термін «кластер» уведено М. Портером у 80-і роки XX століття. Кластер – як правило, являє собою об’єднання географічно локалізованих підприємств, науково-дослідних установ, навчальних закладів, ринкових структур як основних учасників інноваційного процесу. Однією з головних складових успішного кластеру є його інноваційна направленість, оскільки без впровадження інновацій кластерне об’єднання буде прототипом територіально-виробничих об’єднань і зможе проіснувати лише обмежений проміжок часу до логічного завершення свого виробничого потенціалу.

Ідея кластерів, як наслідок забезпечення конкурентоспроможності економічного розвитку регіонів, отримала популярність в останні два десятиліття практично в усіх країнах світу, включаючи країни Східної Європи, Південної Америки, Африки, Океанії, не кажучи вже про країни Євросоюзу і США. Кластерна модель ведення господарства надзвичайно популярна в країнах Європейського союзу, оскільки є вдалим поєднанням регіональних факторів і подальшим розвитком зв’язків між підприємствами всередині самого кластеру.

Тема кластерів актуальна для всіх країн світу, оскільки конкурентоспроможність регіонів і країн зокрема забезпечується тільки на основі програми кластеризації. Кластери стали не просто модним терміном, вони стали ефективним інструментом розвитку окремих територій і регіонів, що сприяє підвищенню загальнонаціональної конкурентоспроможності. Тому чітке розуміння методологічних основ, вивчення та аналіз кращого світового досвіду з формування та розвитку кластерів дозволить успішно виконувати завдання Стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 рр. в умовах глобалізаційних викликів, а саме досягнути світового рівня розвитку національної інноваційної системи, трансферу технологій та формування підприємницьких мережевих структур.

Сьогодні став загальновідомим той факт, що високий рівень конкурентоспроможності національних фірм в сучасних умовах досягається шляхом активізації інноваційних процесів в домінуючих національних підприємницьких мережах. Розповсюдження інновацій за межі цих мережевих структур (кластерів) призводить, в кінцевому рахунку, до зростання конкурентоспроможності національної економіки. Таким чином, вплив промислових кластерів на прискорення інновацій і зростання національної конкурентоспроможності в більшості країн світу розглядається як визначальний фактор при їх формуванні.

Модель, за якою створюються конкурентні переваги в сучасній економіці, досить суттєво відрізняється від традиційної моделі, яка передбачала переробку результатів фундаментальних досліджень університетів у прикладні продукти та процеси силами внутрішніх (закритих) відділів, науково-дослідницькі та проектно-конструкторські роботи (НДДКР) корпорацій. Сучасна модель передбачає досягнення прикладного результату за допомогою багатьох нелінійних взаємодій різних компаній, університетів, науково – дослідних установ і громадських організацій.

Можна стверджувати, що кластерна форма організації призводить до створення особливої форми інновації – «сукупного інноваційного продукту». Об’єднання в кластер, що має галузевий характер, приводить не до спонтанної концентрації різнопланових наукових і технологічних винаходів, а до виникнення стійкої системи розповсюдження нових знань і технологій. Саме формування мережі стійких зв’язків між усіма учасниками кластеру виступає як каталізатор трансформації винаходів в інновації, а інновацій – у конкурентні переваги.

Поки що існують досить серйозні проблеми, з якими вперше стикається наша економіка щодо створення мережевих структур. Однією з проблем, що потребує розробки з точки зору особливостей формування кластерів в Україні, є їх класифікація. Не менш важливою теоретичною проблемою є необхідність визначеності конкретної концепції кластерів, на базі якої можливе ефективне формування того чи іншого виду кластера. Але найважливішою проблемою, на нашу думку, є проблема реалізації тієї чи іншої кластерної стратегії в Україні.

Завдання уряду конкретної країни полягає в розумінні специфіки національних переваг та в розробці політичних ініціатив, що будуть відповідати конкретним умовам країни. Як показує світовий досвід, за допомогою системи кластерів можна досягти гнучкості при консолідації різних сфер діяльності й розглядати формування системи кластерів як найважливіший елемент загальної економічної політики держави, що дозволяє поєднати сильні сторони великого, середнього і малого бізнесу, наукових установ і некомерційних організацій. Така діяльність, перш за все, закладе підґрунтя для формування ефективних підприємницьких мережевих структур, а також буде сприяти формуванню економіки знань, що здатна створити умови для рівноправного партнерства України з промислово розвинутими країнами. Завдяки підтримці кластерних ініціатив з боку держави, ресурсам, політичній волі Україна зможе стати активним діячем світового економічного простору.