Проха Л.М.

Національна металургійна академія України, м. Дніпропетровськ, Україна

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

 

Основними напрямами вдосконалення економічного механізму екологічного управління є модернізація існуючих регуляторів, що здійснюється одночасно з розробкою і впровадженням у практику нових ринкових інструментів. На нашу думку, система екологічного менеджменту залежить від ефективності економічного механізму природокористування, який базується на збалансованому поєднані регуляторів примусово-обмежувального характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру, які, в свою чергу, забезпечують сприятливіші умови для природозбереження , а також для забезпечення екологічно безпечних технологій і методів господарювання. Для вирішення еколого-економічних проблем природокористування необхідні ефективні організаційні структури та дієвий механізм правового регулювання охорони та раціонального використання природних ресурсів.

Одним із найважливіших напрямів екологічної модернізації є розробка і реалізація стратегії екологічно орієнтованого менеджменту й екологічного підприємництва. Цьому сприяють: розвиток екологічного законодавства і посилення впливу екологічного права на цілі підприємницької діяльності; зростання ролі екологічних якостей і характеристик товарів та продуктів на ринку, як передумови їх виробництва і реалізації; посилення тиску громадськості на підприємців для дотримання екологічних інтересів населення. До складу державних стандартів вводяться екологічні стандарти якості водного середовища, екологічної безпеки, екологічної експертизи. З урахуванням екологічних проблем сформовано систему сертифікації виробництв та окремих видів продукції [1].

Іншим напрямом екологічної модернізації, на нашу думку, є надання замало уваги проблемі інтеграції екологічної статистики з економічними індикаторами. Тому необхідно, щоб активно розвивалась база статистичного моніторингу; нарощувався масив макроінформації про стан, якість, продуктивність природних ресурсів; динаміки споживання, відтворення та еволюцію екосистем на локальному, регіональному, національному і міжнародному рівнях. Також Україна повинна брати активну участь у розробках проектів міжнародних організацій, пов’язаних з охороною довкілля.

Утвердження економічних підходів до управління природокористуванням означає наукову розробку і практичне впровадження надійних економіко-правових механізмів оздоровлення навколишнього середовища на всіх рівнях господарювання. Причому застосування економічного механізму регулювання природокористуванням повинно здійснюватися шляхом не адміністративного тиску, а створенням таких умов для виробничої діяльності, при яких господарюючим суб’єктам стало б вигідним досягнення екологічних цілей [2].

В Україні також потрібно сформулювати економічні й правові основи, передумови розвитку екологічного менеджменту, ключові напрями і стратегію в системі заходів підтримки природозберігаючого підприємництва і формування в перспективі відповідної інфраструктури для економіко-екологічного союзу. Крім цього, необхідно застосувати методи систематизації та інформаційного забезпечення контролінгу , еко-аудиту , еколого-економічного аналізу в природогосподарській діяльності на рівні підприємства.

Сьогодні, на нашу думку, важливе значення має формування і запровадження дієвих економічних інструментів раціонального природокористування, серед яких можна виділити: податки, платежі, фінансову допомогу, кредити на обмеження викидів, платні дозволи на викиди, квоти, допуски чи граничні показники рівня забруднюючого викиду, ліцензії, створення організаційно-економічних умов для інноваційного підприємництва в екології, виробництва екотехніки та екотехнологій , утилізації відходів, розвиток екологічного аудиту, становлення екологічного менеджменту тощо. Платні дозволи створюють для забруднювачів стимули для зменшення своїх викидів до рівня, нижчого від установлених меж, щоб продавати різницю між реальними і дозволеними викидами іншим забруднювачам.

Слід звернути більше уваги адаптивним процедурам оцінки екологічної ситуації і прийняття рішень в управлінні природокористуванням. На нашу думку адаптивний підхід до управління природоохоронною діяльністю – одна з найважливіших передумов її ефективності. Адаптація режиму управління може здійснюватися двома шляхами. По-перше, шляхом корегування стратегій природокористування і встановлення механізму прийняття оперативних рішень відповідно до умов, що змінюються і передбачаються. По-друге, природоохоронна політика може і повинна сама по собі активно впливати на формування сприятливих умов свого наступного розвитку – зокрема, шляхом підвищення рівня екологічної освіти суспільства, нарощування природоохоронного потенціалу тощо. Таким чином, активна адаптація досягається шляхом цілеспрямованої зміни зовнішнього середовища відповідно до перспективної мети охорони і раціонального використання природних ресурсів. На обох цих напрямах природоохоронна політика повинна активно використовувати стихійні адаптаційні процеси, що відбуваються в системі природокористування, або протистояти їм – залежно від їх спрямованості і результатів [3].

Отже, природоохоронна діяльність в Україні вимагає вдосконалення. І тому потребує ретельного вивчення та прийняття рішень на державному рівні. Впровадження перерахованих вище напрямів вдосконалення природоохоронної діяльності хоча б на крок зможуть поліпшити якість екологічного стану навколишнього середовища в Україні.

 

Список використаних джерел:

1. Кожушко Л.Ф. Екологічний менеджмент: підручник / Л.Ф. Кожушко , П.М.  Скрипчук . – К.: Академія, 2007. – 432 с.

2. Шапоренко О.І. Екологічний менеджмент: навчальний посібник / О.І. Шапоренко . – Донецьк.: НОРД компютер , 2004. – 321 с.

3. Економіка природокористування: навчальний посібник / [В.С. Верещак, Е.М. Мамон, К.Є. Фрідман та ін.]. – Дніпропетровськ: Журфонд , 2009. – 226 с.