Химич Л.Г.

Тернопільський національний технічний університет імені І. Пулюя, Україна

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

 

Основною рисою економічного життя в другій половині ХІХ ст. в українських землях став активний розвиток ринкового господарства.

Реформи, що відмінили кріпацтво як у західних, так і східних регіонах України, відкрили широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, створили передумови для перетворення їх у панівну систему. Власне, друга половина ХІХ ст. була періодом перебудови господарства України на капіталістичних засадах.

Проте, в аграрному секторі як у західних, так і східних регіонах, країни продовжують зберігатися значні залишки феодальних відносин, обумовлені самим змістом аграрних реформ. Зрозуміло, що вони утруднюють розвиток ринкових відносин, але, незважаючи на це, вони все-таки поступово завойовують позиції як у поміщицькому, так і селянському господарствах.

Як відомо, капіталістична система господарства руйнує феодальну, перетворюючи землю на товар.

На Правобережній Україні дворянське землеволодіння скорочувалось значно повільніше, порівняно з іншими регіонами. Основною причиною такої ситуації можна вважати те, що в цьому регіоні ще з дореформених часів панувало поміщицьке підприємництво, пов’язане з виробництвом цукру. До того ж умови відміни кріпацтва тут практично відразу позбавили поміщиків безплатної робочої сили (відповідно до закону 1863 р.), тому великі землевласники змушені були активно перебудовувати власні господарства. Пристосовуючись до нових умов і використовуючи вільнонайману робочу силу, вони досить швидко перетворились на капіталістів-аграріїв та промисловців, що дозволило зберегти їм свої землі.

Основним виробником сільськогосподарської продукції було поміщицьке господарство. Земля, що знаходилася в цьому господарстві, поділялася на дві нерівномірних частини:

-           власне панську, яка оброблялася працею кріпосних;

-           селянську, якою вони користувалися.

Співвідношення цих двох частин поміщицького маєтку регулювалося господарською необ­хідністю. Основою такого господарства була власність на землю, тому виробничі відносини набували переважно форми поземельних відносин. Власність поміщика на землю давала йому можливість експлуатувати селян, що знаходилися в його особистій залежності. Господарство носило натуральний характер.

Активне проникнення товарно-грошових відносин в економічну систему держави, зрос­тання потреб у грошових нагромадженнях, змушувало поміщиків шукати нових способів отримання прибутку. Одним із прикладів цього є зародження цукровиробництва в Правобережній Україні, яка стала спеціалізуватися на цукросіянні та виробництві цукру. В деяких поміщицьких господарствах організовувалися майстерні й невеликі заводи для виготовлення сільськогосподарської техніки, запроваджувалася новітня агротехніка, пожвавлювався зв’язок із ринком.

Однак переважна частина поміщиків у своїх намірах отримання нових прибутків вдавалася до посилення експлуатації селянства шляхом їх обезземелення, збільшення чисельності кріпаків, застосування усіх форм ренти.

Важливо відмітити, що на Правобережній Україні, зокрема на Волині, панувала відробіткова та натуральна рента, тоді як у південних губерніях селяни переводилися на оброк, а в європейських країнах форми ренти послідовно змінювали одна одну. У підсумку прибутковість поміщицьких маєтків збільшувалася переважно не за рахунок зростання продуктивності, а внаслідок занепаду селянського господарства. Тому пануюча система особистої залежності селянина повинна була поступитися більш прогресивним виробничим відносинам.

До проблем соціально-економічного характеру долучилася і вкрай нестабільна внутрі­шньополітична ситуація імперії. Кримська війна 1854–1855 pp ., в першу чергу, негативно по­значилася на становищі українських губерній. На ситуацію в Південно-Західному краї впливала й ситуація в українських землях, що входили до складу Австрійської імперії. Внаслідок революційних подій 1848 р. в Галичині було скасовано панщину. Все це засвідчувало необхідність радикальних змін, зокрема в аграрному секторі Росії.

Наприкінці 50-х pp . з’явилися перші проекти щодо звільнення селян, зокрема царських урядовців П. Гагаріна, П.  Позена , Ю.  Самеріна та ін. Вони пропонували вирішення кількох проблем, насамперед, особистого статусу кріпаків та наділення їх землею. Першим кроком до цього стало запровадження так званих інвентарних правил.

Однак інвентарні правила, як законодавчий акт, мали половинчастий характер, а тому не могли задовольнити вимоги сторін.

Основна мета запровадження інвентарних правил, як-от: зміцнення кріпосницької системи і, в той же час, обмеження сваволі поміщиків, не була досягнута, а самі правила перетворювалися на значну перешкоду капіталістичного розвитку Правобережної України.