К.і.н. Іванов Є.В.

Одеська національна академія харчових технологій, Україна

«Синя економіка» Гюнтера ПаулІ у фокусі філософії соціального управління

 

Загострення екологічних проблем в ХХІ ст. змушує представників усіх суспільних наук звертатись до їх осмислення. Осторонь цього процесу не може залишатись і соціальна філософія, одним із завдань якої є формування світогляду людини, на якому заснована практична діяльність в рамках суспільства, взаємодія з природою і т. д. Спробу дати свою відповідь на екологічні виклики часу в своїй книзі «Синя економіка» здійснив відомий борець за відновлення екологічного балансу на планеті, член Римського клубу Г. Паулі. В основі «синьої економіки», яку він пропонує, лежить розуміння логіки функціонування екосистем [1, с. 29]. Все живе в природі навчилося використовувати закони фізики на свою користь, тому що вони не мають винятків [1, с. 3]. Г. Паулі пропонує, ґрунтуючись на них, будувати такі виробництва, які не виробляють відходів, а виробляють речовини, які можуть бути використані екосистемами, або іншими виробниками. У природі відходи, що з’являються в результаті якогось процесу, – завжди корисна речовина, матеріал, або джерело енергії для інших живих істот [1, с. 8]. Екосистеми є прикладом ефективних експлуатаційних моделей виробництва та споживання, їх різноманітність по всьому світу викликає захоплення та доводить їх спроможність забезпечити всі потреби, використовуючи те, що знаходиться поруч [1, с. 11]. Вони не намагаються досягти монополізму за участі небагатьох гравців на ринку, а засновані на існуванні тисяч учасників, дії яких спрямовані на раціональний розподіл та використання ресурсів.

Для власного виживання суспільство повинно відмовитись від лінійного сприйняття виробничої та економічної діяльності, перейшовши до циклічної, регенеративної моделі. Ми повинні скоректувати модель нашої поведінки, віднайти засоби, що дозволять забезпечити задоволення потреб всіх [1, с. 12]. Економічна система, яка зможе імітувати функціональність екосистеми, повинна працювати з тим, що доступно на місцевому рівні: енергетичними ресурсами та поживними речовинами, що отримуються в результаті природних процесів [1, с. 14]. На основі принципів, за якими працюють екосистеми, можна замінити старі стандарти виробництва новими, що передбачають каскадування поживних речовин та енергії, тоді ми отримаємо завершену економічну парадигму. Водночас з’являться незвичні рішення, реінтерпретації природи, енергії та поживних речовин, що дозволить нашому суспільству досягти кращої ресурсоефективності, створити конкурентоспроможні промислові галузі та нові робочі місця, впровадити інновації, досягти прибутків [1, с. 25].

Чому ж так мало прикладів успішного застосування принципів «синьої» економіки? Збагачення окремих підприємницьких кіл до цих пір здійснюється за рахунок природи без урахування наслідків для природного середовища [2, c. 97]. Корпорації активно конкурують між собою за місце на перенасиченому ринку. Вони не можуть відповідальними до необхідного ступеня, так як їх мета – швидкі прибутки.

Проблема соціальної відповідальності все більше турбує соціологів і філософів. Російська дослідниця І.А. Сенькіна вказує, що будь-яка організація має два типи взаємовідносин, що формують її соціальну відповідальність:

-     взаємовідносини між організацією та суспільством;

-     взаємовідносини між організацією та її партнерами [3, c. 11–12].

Яким же чином можна вплинути на ситуацію? Чому її так важко змінити? Справа в тому, що керівники крупних корпорацій та компаній керуються в першу чергу давно встановленими соціальними практиками і не бажають нічого змінювати. При цьому науці доводиться конкурувати з життєво-практичними описаннями соціальної дійсності [4, c. 100]. Враховуючи системність економічних зв’язків, легше побудувати нові, ніж зламати старі. В цьому сенсі окремі територіальні громади мають більш вигідне становище для просування «синіх» технологій (в тому числі і інструменти соціального управління), ніж великі компанії, обтяжені різноманітними зобов’язаннями і економічними зв’язками.

Очевидно, що для змінення ситуації необхідно не тільки пропагувати екологічне мислення, а й підтверджувати його життєздатність новими, реальними, успішними бізнес-проектами. Цю стратегію просування синьої економіки можна умовно назвати «вбудовуванням». Вона полягає в тому, що на окремій території або підприємстві реалізується «синій» проект. Вигоди і переваги каскадної економіки, побудованої на природних принципах будуть поступово завойовувати популярність.

Соціальна філософія здатна створювати більш гуманне відношення до природи та людини приймаючи участь у формуванні екогуманізма у свідомості та поведінці людей і різних соціальних верств [2, c. 100]. Ще одним важливим її завданням є переорієнтація особистості з споживацького відношення до природи в напрямку відносин, заснованих на коеволюції людства і глобальної екосистеми [2, c. 101]. Найбільш ефективним інструментом досягнення балансу з природою може стати вірно побудоване соціальне управління. Істинне розуміння місця людини в світі повинно ґрунтуватись на принципі, сформульованому А. Швейцером: «Я є життя, що яке хоче жити, я є життя серед життя, яке хоче жити» [5, c. 306].

 

Список використаних джерел:

1. Паули Г. Синя економіка. Доповідь Римського клубу / Г. Паули; пер. с англ. Анна Побережна. – Risk Reduction Foundation; Paradigm Publication, Taos. – 2012. – 320 с.

2. Чижов П.Г. Философия и экологические проблемы / П.Г. Чижов // Вызовы современности и философия: Материалы «Круглого стола», посвященного Дню философии ЮНЕСКО. Кыргызско-Российский Славянский университет. – Бишкек, 2004. – С. 97–102.

3. Сенькина И.А. Социальная ответственность в управлении экологически ориентированным предприятием: автореф. на соискание науч. степени канд. социолог. наук: спец. 22.00.08 / И.А. Сенькина. – М.: 2001. – 23 с.

4. Вайс Й. Проблема «онаучивания» социального мира / Й. Вайс // Общественные науки и современность. – 1992. – № 6. – С. 94–100.

5.             Швейцер А. Культура и этика / А. Швейцер; пер. с нем. Захарченко Н.А. – М.: Прогресс, 1973. – 344 с.