Відьменко М.О.

Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького, Україна

ПОЗИТИВНІ ДЕВІАЦІЇ В СУСПІЛЬСТВІ

 

Суспільство – це система з її динамікою розвитку, де відбуваються процеси різного характеру (збереження, зміни). Зазвичай, девіації відносять до різних соціальних патологій, і, як правило, у свідомості людей вони мають стійке негативне значення і розуміння. Але існує беззаперечний факт, що відхилення від норми можливі як «вниз» так і «вверх». Філософське бачення проблеми визначає межу між позитивно і негативно відхиленою поведінкою та пояснює причини, умови, фактори, які детермінують цей феномен соціальної реальності, який все ще не достатньо вивчений. Парадокс, але девіація зміцнює норми суспільства: за її допомогою прояснюються існуючі стандарти соціальної поведінки

Одним з механізмів суспільного розвитку виступають позитивні девіації, що є соціальною творчістю. Така діяльність не обмежується лише відтворенням відомого, а породжує нове, відмінне, якісно нові духовні і етичні цінності. Звідси і розуміння творчості як механізму розвитку матерії, утворення її нових форм. Творчість, як і негативні відхилення – форми соціальної активності, тобто відхилення від норм з позицій соціального цілого може бути об'єктивне корисним, прогресивним, який виступає механізмом розвитку суспільства, або соціально небезпечним, затримуючим його розвиток.

Девіація забезпечує рівновагу системи, тим самим її змінює. Ці зміни діалектично протилежні – можуть мати як і позитивний так і негативний характер. Б.С. Грязнов писав, що будь-яка творчість – завжди злочин, звичайно не в юридичному сенсі цього слова. Творчість (злочин) як творіння. Художник може стати сильніше відпущеного йому природою (Богом), але для цього він повинен скоїти злочин проти природи (Бога), тобто творчість виявляється справою диявольською. Вчений стверджує, що творчість є біль, страждання, злочин. Отже, творчість це героїзм.

Однією з функцій науки, як соціального інституту є створення нового, тому будь яке відкриття руйнує сталі стереотипи і викликає певну реакцію. Наукова творчість, яка має відхилення від норм не творчого існування, відхиляється і від норм самого наукового співтовариства. Аналогічно відбувається і в художній творчості : нові течії, стилі, направлення досить рідко мають схвалення. На думку Гилінського, будь-яка справжня творчість — позитивні девіації, що частенько переслідуються державою і науковим, літературним, музичним, художнім співтовариством, а також «простими людьми». Бо творчість —вихід за звичні норми, що сприймається сучасниками, як «зло», девіація, відхилення, порушення.

Наукова література на багато більше містить у собі досліджень реакцій соціального контролю на негативні відхилення ніж на позитивні. Це вказує на проблему відсутності чітких критеріїв розмежування позитивних і негативних девіацій. Під сумнів ставляться навіть такі критерії як соціальне схвалення і соціальне засудження, тому, що соціальному схваленню (через заохочення) в суспільстві піддається конформна поведінка – вчинки, що не виходять за межі поведінкових стандартів, які підтримує більшість. При цьому, і нормальна поведінка, і «відхилення» не є об'єктивною характеристикою певних видів поведінки, а лише наслідок відповідної суспільної оцінки (конвенціальність «норми»—«відхилення»). Позитивна оцінка будь-якої девіантної поведінки є швидше виключенням, чим правилом.

Іноді в якості критерію позитивних девіацій виступає поняття «суспільне схвалення», але слід пам‘ятати, що всі оцінки є відносними. На думку В.І. Поклада, характеристику суспільної оцінки позитивних девіацій потрібно розмежовувати зовнішнє (деклароване) відношення і внутрішні (латентні) диспозиції. Висловлювати відкритий подив або заздрість по відношенню до героїв, святих, альтруїстів ненормально. У суспільстві прийнято декларувати інше відношення і, відступаючи від цієї норми, ти ризикуєш сам виявитися девіантом. Вчений стверджує, і ми не можемо з ним не погодитися, що в будь якому суспільстві ненормально бути дуже розумним. І при зовнішньому схваленні подібної девіації у більшості, як суб'єкта соціальної нормотворчості, завжди під рукою арсенал негативних санкцій (наприклад, кличка «ботанік» для вузівських відмінників).

Співтовариства позитивних девіантів мають свою субкультуру, своє уявлення про норми. Н. Смелзер стверджує, що коли девіація стає колективною, девіантна група набуває більшого впливу в суспільстві, чим її представники, що діють поодинці. У цій субкультурі особливе значення має ціннісно-раціональна поведінка, яка регулюється не позитивними цінностями (то, чим дорожить і до чого прагнуть більшість, наприклад, гроша, влада, освіта), а природними (абсолютними) цінностями, якими є Істина, Добро і Краса. Таким чином, перед нами постає чіткий критерій відмінності позитивних девіацій від негативних. Якщо стандарти поведінки девіантів ми можемо вважати ненормальними, то поведінку субкультури позитивних девіантів по відношенню до культури більшості – «наднормальною поведінкою».

Таким чином, девіантність має позитивні функції, які розкриваються в соціальній творчості, в різних формах соціальної активності і новаторства , які можуть перечити або не відповідати нормам, шаблонам, стандартній поведінці суспільства в конкретних історичних умовах, але в той же час містити в собі величезний прогресивний початок, який громадська думка схвалює, нехай навіть приховано, або має нейтральне відношення. Ці форми відхилень можуть містити в собі високий етичний, політичний початок, який відображає в собі цінності більш високого рівня, для широкого прояву яких суспільство ще не дозріло (прикладом можуть служити рухи декабристів, народників, правозахисників, великі наукові відкриття, революційна, національно-визвольна боротьба тощо). Геніальність, героїзм, святість, а деколи навіть просто обдарованість, чесність і сумлінність сповна можуть бути розглянуті як «позитивні девіації». Позитивні девіації містять в собі сукупність всіх оригінальних (творчих, креативних) дій, що приносять щось нове, продуктивне в реальність. Вони є виходом за межі буденного, особливий вид діяльності, який актуалізує потенційні властивості і ресурси особистості, що передбачає наявність у суб'єкта здібностей, мотивів, знань і умінь. Завдяки цьому створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю.