К.ф.н . Сакун Г.О.

Одеська національна академія зв’язку імені О.С. Попова, Україна

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ

 

Перехід тисячоліть характеризується масштабними, фундаментальними та прискореними трансформаціями історичних процесів, що актуалізують проблеми перехідного періоду. У суспільно-політичному аспекті ми спостерігаємо перехід від індустріальної до постіндустріальної, від регіональної до планетарної цивілізації, від капіталістичних та постсоціалістичних суспільств до цивілізацій соціально-орієнтованого ринку та ліберальної демократії, і нарешті, перехід від звичайної культури до метакультури [2]. На фоні різких змін характеру, темпів, форм протікання та смислів світового історичного періоду виникає потреба у методологічному аналізі динамічності змін соціального світу.

Освіта виконує життєво важливу суспільну функцію, є ключовою ланкою і умовою існування суспільства підкреслюють у своїх дослідженнях С. Гончаренко , Ю. Мальований, О. Сидоренко [2, с. 13]. Виходячи із загально цивілізаційних змін, що охоплюють і нашу державу, освіта має стати пріоритетом будь-якого суспільства чи будь-якої держави [5, с. 91]. Це обумовлено, за твердженням В. Андрущенко, передусім, тим, що „освіта – це суспільний процес розвитку і саморозвитку особистості, пов’язаний з оволодінням соціально-значущим досвідом, утіленим у знаннях, уміннях і навичках творчої діяльності, чуттєво-ціннісних формах духовно-практичного освоєння світу” [1, с. 110]. Освіта як процес носить суспільний характер, здійснюється в суспільстві і за суспільно визначеними стандартами, саме суспільство визначає суть і спрямованість освіти, її результативність, пріоритети і цінності освітнього процесу.

Саме тому набуває доцільності та вагомості аналіз філософського аспекту тих докорінних змін у напрямках, за якими відбувається розвиток системи освіти, відповідно до пріоритетної методологічної ролі філософії щодо педагогічної науки. Незаперечним є той факт, що і в системі освіти спостерігаються ідентичні процеси перехідного періоду, які характерні для суспільного життя, і можливість їх наукового обґрунтування виникла у зв’язку зі зміною методологічних орієнтирів сучасної науки.

Сучасна філософія по новому осмислює можливості та необхідності створення наукової світоглядної картини світу, в тому числі світу соціального.   Концептуальними основами зміни наукових підходів до існування людини у соціумі, всесвіті є міждисциплінарний науковий напрямок, що отримав назву „ синергетика” або теорія хаосу (Г. Хакен , І. Пригожин, І. Стенгерс ) і виконує функцію нового світоглядного принципу [2–9].

Опираючись на ґрунтовний науковий аналіз філософських напрямків, що проведений В. Лутаєм [3, с. 55–77], ми можемо визначити вихідні філософські складові в освіті. У першу чергу це голістська філософія, для якої характерна переоцінка таких властивостей буття, як сталість, порядок, гармонія, логос та загальні цінності. Представниками цього напряму зовсім не враховувалися категорії змінності, хаосу, випадковості та індивідуальності. Існуюча система освіти в соціалістичному суспільстві була побудована на методології філософського напряму гармонійної цілісності і висувала ідеї пріоритету загально-цілісного принципу над особистісно-індивідуальним. Цей філософський напрям, зазначає науковець, є актуальним і в наш час, його метою є створення цілісної теоретичної системи педагогічної діяльності на основі гармонійного вирішення всієї сукупності її суперечностей, проте він неспроможний забезпечити розв’язання всіх найважливіших проблем сучасної освіти.

Виходячи із аналізу результатів досліджень В. Лутая в галузі філософії освіти, ми можемо ствердно відзначити той факт, що закономірності синергетики дозволяють виявити певну обмеженість педагогічних теорій, що ґрунтувалися на цілісності й постійності методів педагогічної діяльності, при цьому характерною була тенденція недооцінки значення їх змін та варіативності.

Сфера освіти є однією із складових загальнолюдських цінностей, тому забезпечення високої якості освіти на її різних ланках є однією з першочергових проблем, що потребує вирішення. Цілком очевидно, що освіта нині має стати однією з найбільш широких сфер людської діяльності, крім цього, освіта, особливо вища, розглядається як головний, провідний фактор соціального та економічного прогресу, адже найважливішою цінністю та основним капіталом сучасного суспільства є людина-професіонал, яка здатна до творчого пошуку, вміє орієнтуватися в інформаційних потоках, може повноцінно жити і працювати в умовах динамічних змін.

Виходячи із результатів аналізу суспільних перетворень та динаміки змін сучасних реалій, ми переконуємося у доцільності реформаційних зрушень у системі освіти. На зламі тисячоліть освіта потребує інтенсивної глибинної модернізації, що ініціюється внутрішньою логікою розвитку самої системи освіти, на основі наукового переходу до пізнання людиновимірних нелінійних, відкритих, дисипативних систем відповідно до стрімкого розвитку техногенної цивілізації.

 

Список використаних джерел:

1.             Андрущенко В.П. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу) / В.П. Андрущенко // Вища освіта України. – 2001. – № 1. – С. 11–17.

2.             Гончаренко С. Гуманізація і гуманітаризації освіти / С. Гончаренко , Ю. Мальований // Шлях освіти. – 2001. – № 2. – С. 2–7.

3.             Лутай В.С. Філософія сучасної освіти / В.С. Лутай . – К.: Магістр–S , 1996. – 256 с.

4.             Лутай В.С. Реформування вищої освіти на основі становлення філософсько-методологічної парадигми посткласичної науки. Рух на випередження / В.С. Лутай   // Вища освіта України. – № 2. – 2001. – С. 33–43.

5.             Неперервна професійна освіта: філософія, педагогічні парадигми, прогноз: монографія / за ред. Кременя В.Г. – К.: Наукова думка, 2003. – 853 с.

6.             Некрасова Н.В. Проблемы культорологии образования / Н.В. Некрасова // Профессиональное образование . – 2003. – № 10. – С. 30.

7.             Пазенок В.С. Філософія і право / В.С. Пазенок // Проблеми філософії права. – К.; Чернівці: Рута, 2003. – Т. І. – С. 52–55.

8.             Стенгерс И. Порядок из хаоса ( новый диалог человека с природой ) / И. Стенгерс , И. Пригожин. – М.: Наука, 1986. –   386 с.

9.             Цвєтков В.В. Демократія – управління – бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства: монографія / В.В. Цвєтков, В.П. Горбатенко . – К.: Знання. 2001. – 248 с.