К.філол.н. Логвінов І.І.

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича , Україна

АРАБСЬКЕ ЧИ ФРАНЦУЗЬКЕ ПЕРО ФРАНКОМОВНОЇ МАҐРИБСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ?

Питання постало із самого початку і не даремно. Хіба письменник арабо-мусульманського походження (М. Фераун , Маммері , Каір-Еддін ) не повинен писати мовою своїх пращурів? Багато запеклих націоналістів звинувачували франкофонних письменників, особливо у колоніальні часи та період незалежності, у зраді, що полягала у написанні творів мовою іноземця, більше того, гнобителя. Існує багато причин даного феномену. Насамперед, становлення більшості франкомовних маґрибських письменників відбувалось у колоніальний період. Їм, які отримали освіту французькою мовою, писати рідною класичною арабською було майже неможливо через її значну відмінність від розмовної, якою вони володіли. Деякі з них, як, наприклад, Буджедра , знайшов вихід, подаючи свої твори обома мовами. А такі, як, скажімо, М. Гаддад повністю francis? , все життя шкодували, що нездатні творити арабською. Інші ж, як К. Ясін , М. Каір-Еддін , проголосили про свою вірність мові колонізатора: „Писати французькою – це вільний вибір. Я розглядаю мову як робочий інструмент і засіб використання” [5, с. 116]. Однак, такий вибір дається непросто: не існує легкого білінгвізму, особливо, якщо дві мови протистоять одна одній в нерівних умовах колоніалізму. Бажання метрополії насадити французьку мову призвело до обернено пропорційного результату. Очікуваним наслідком повинно було бути розповсюдження заступницьких настроїв серед автохтонного населення колоніального режиму. Але саме завдяки французькій мові інтелігенція визначилась у своєму ставленні до колонізації, свого місця у політичному і культурному світі. „Французька мова відіграла роль „ мови-містка” , що дозволив світу, ще у колоніальну епоху, незважаючи на існуючий стереотип про варварство аборигенів, дізнатися правду не про дикунство Алжиру, але про самобутність алжирської культури та про існування тут цивілізації” [1, с. 141].

Проблема вибору мови, якою творили національну літературу північно-африканські франкомовні письменники, була надзвичайно гострою, повною протиріч і сум’яття. Віддати перевагу мові колонізатора могло означати повну культурну асиміляцію маґрибців , приналежність французькій культурі. Власне, досягнення тих цілей, які й переслідувала політика колоніалізму: побудувати непроникний бар’єр між колонізованими і їх національним походженням, традиціями, обґрунтувати меншовартість автохтонних культур, щоб згодом нівелювати їх і „ розчинити” у „ домінантній” європейській культурі. Проголошення такої настанови викликало спочатку негативну реакцію тих представників літературних кіл, хто змушений був в умовах колоніалізму оволодівати мовою іншої культури для ствердження власної. М. Гаддад вважав, що: „Ми пишемо французькою, але не по-французьки” [2, с. 184]. Однак А. Меммі [4, р. 140], дослідивши та проаналізувавши виниклу мовну ситуацію, усвідомлює увесь її драматизм: „Користуючись лише однією своєю мовою, колонізований стає чужим у своїй власній країні, де панує колонізатор. У колоніальному контексті білінгвізм необхідний. Це передумова будь-якої комунікації, будь-якої культури і прогресу” [3, с 28]. При цьому колоніальний білінгвізм, рятуючи колонізованого від самоізоляції, небезпечний своєрідною катастрофою, оскільки не лише мови знаходяться в постійному протиборстві, але й світогляди – чужий і свій. Звідси й психологічне відчуття роздвоєності, драматизм самовідчуття письменника, який є втіленням усіх протиріч, усіх комплексів колонізованого, що опинився у глухому куті. Він змушений писати для тих, хто його поневолив, тому його твори переповнює смуток і страждання, через нав’язану йому диглосію . Ці ж роздуми пронизують і всю творчість А. Джебар , особливо показовим у цьому сенсі є її „Алжирський квартет” . Більше того, письменниця віднаходить свій власний метод боротьби з мовою колонізатора, вкрапляючи у канву твору велику кількість арабізмів , вплітаючи образи з берберських казок, арабських міфів. Таке підкреслене захоплення фольклором, звернення до своєї історії, культури та традиції було викликане ростом національної самосвідомості, реакцією на тривалий період насильницької європеїзації.

Зауважимо, що процес асиміляції не був повним, оскільки область розповсюдження французької культури була не дуже значною у порівнянні з великою кількістю населення у Маґрибі . Тому автохтонні традиції, національна культура не були зруйновані політикою колонізації. Хоча звичайно, франкофонний вплив був значним, і як наслідок відбулося нашарування культур, яке помітне в творчості і сучасних маґрибських письменників. Почуття власної гідності, усвідомлення себе спадкоємцями багатих культурних традицій своїх народів і відчуття своєї культури поряд з іншими світовими культурами, почуття „кровного і духовного братерства” з демократичним людством – ці якості завжди вирізняли франкомовних письменників Маґрибу .

Пошуки ідентичності у сучасній франкомовній маґрибській літературі не розглядаються лише на прикладі окремого індивідуума. Здається, що письменники все частіше цікавляться колективною пам’яттю для віднайдення в ній коренів спільної ідентичності, до зникнення якої призвела колонізація. Мова йде не лише про погляд на історію як на місце політичної або націоналістичної ворожнечі, що є характерною рисою минулого століття, але й про доколоніальні часи. Питання мови, таким чином, залишається для письменників-франкофонів життєво важливим (особливо в Маґрибі , де історія залишила глибокі сліди, і де автохтонна культура виявляється найбагатшою і найбільш вкоріненою, ніж деінде), зобов’язуючи кожну особистість вирішувати проблему власної ідентичності.

 

Список використаних джерел:

1.             Демкина О.Н. Литература Алжира ( История национальных литератур стран Магриба в трех книгах: Алжир, Марокко, Тунис ) / О.Н. Демкина , С.В. Прожогина . – М.: Наука; Восточная литература , 1993. – 335 с.

2.             Никифорова И.Д. Африканский роман. Генезис и проблемы типологии / И.Д. Никифорова. – М.: Наука, 1977. – 236 с.

3.             Прожогина С.В. От Сахары до Сены : Литературное пространство франкоязычных магрибинцев в ХХ веке / С.В. Прожогина . – М.: Восточ . л-ра РАН, 2001. – 486 с.

4.             Memmi Albert . Portrait du colonis? , suivi du portrait du colonisateur / Albert Memmi . – Paris : Gallimard , 1985. – 146 p.

5. NoirayJacques . Litt?ratures francophones : Le Mahreb . – Berlin , 1996. – 190 p.