К.філол.н. Лисейко Л.В.

Чорноморський державний університет імені П.Могили, м. Миколаїв, Україна

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНФЕСІЙНИХ ТЕКСТІВ СЕРЕДНЬОВЕРХНЬОНІМЕЦЬКОГО ПЕРІОДУ

 

Для стилістики німецької мови характерне поповнення, вирівнювання, розвиток, збагачення та жанрове диференціювання різних функціональних стилів. Це стосується конфесійного, офіційно-ділового, наукового, публіцистичного та художнього стилів.

  Писемні пам’ятки багатьох народів починаються з запису культових пісень, благословлянь, заклинань, які налічують архаїчні тенденції поетичної мови та консервативні елементи релігійного та магічного словникового складу.

Темою нашої доповіді є аналіз стилістичних особливостей релігійної та культувої літератури середньоверхньонімецького періоду.

З позиції сучасної лінгвістики релігійні та культові тексти належать до конфесійного стилю. Сфера поширення сучасного конфесійного стилю – це культові установи: церкви, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки, релігійні громади, віруючі родини.

Головне призначення цього стилю – допомагати віруючим у спілкуванні їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, об’єднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога та шукати шлях до нього [7].

Основними конститутивними ознаками конфесійного стилю є урочистість і піднесеність у якості стилістичних домінантів, а також благозвуччя, символізм та стійкість стильової норми.

До основних мовних стильових або стилетворчих засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в німецькій мові називають конфесійною. Це стилістеми Jesus, unser herr, zarter herr, heilig Jeremias, bitterliche l?dene, gotheit. До маркованої лексики можна віднести мікростилістеми словотвірного характеру himmelr?chi, ertr?chi, gemintu, які мають давньокнижну конотацію.

Серед конфесійної лексики є складні слова santa Maria, heilger vater, heiliger geist, daz blud und herzce, vromer herr, які були невід’ємною частиною конфесійного стилю середньонімецького періоду розвитку німецької та належать до нього в сучасній мові.

Конфесійний стиль налічує загальновживані вирази, які набули сакрального забарвлення і мають специфічну, конфесійну конотацію. Деякі з них шляхом перенесення і символізації набули конфесійного стилістичного значення [1]. В середньоверхньонімецькій мові це вирази типу: Jesus Leiр (Brot)und Blut (Wein), слово wegge дорога – вживалось у значенні ‘життя’.

Не можна не помітити таку мовну ознаку конфесійного стилю, як архаїзми vromm – ‘блажений’, got und s?n knecht – ‘Бог і його слуга’, haidenschaft – ‘язичництво’, busse – ‘каяття’.

Конфесійний стиль має також свою фразеологію – усталені словосполучення: Jesus Cristi, Jungfrau Maria, heiliger Geist, Auferstehung – ‘воскресіння’.

Таким чином, конфесійний стиль німецької мови зберігає основні риси класичної сакральної мови – це урочистість, канонічність словоформ і конструкцій, сталість жанрів, а саме Біблія, Євангеліє, Маріїнська поезія, проповідь, псалом. До речі, конфесійна мова є найпоширенішою в ранньому середньовіччі, а саме в XI столітті, тому що основними писемними пам’ятками того часу були церковні тексти [3].

Керуючись основними положеннями сучасного конфесійного стилю, розглянемо його функціонування в середні віки на території Німеччини. В духовній літературі того часу присутніми були мотиви, події та фігури з релігії, теології та церкви, які зустрічалися також і в світській літературі, але не домінували в ній. Для духовної літератури прикладом могли бути навіть легенди. Але обов’язковою ознакою цього конфесійного стилю у середньовіччі була бінарна протилежність та конфлікт. Виміром у духовній літературі було протиставлення добре обґрунтованої любові та виправданої ненависті, які могли направлятися на одну й ту саму особу.

Основними темами були хвороби – giht, одужування завдяки заклинанням – buoza, становлення і ствердження християнства – cristet?m, христини – taufe [6].

З позиції лексичної стилістики слід відмітити, що лексичний інструментарій був суто конфесійним.

До клерикальної та церковної літератури середньоверхньонімецького періоду належать крім молитв, проповідей, обрядових пісень, твори представників містичного напрямку, які зробили значний внесок у розвиток і становлення як німецької теологічної літератури, так і німецької мови. Їх новоутворення, з позиції середньоверхньонімецької мови, існунюють і активно використовуються в сучасній німецькій мові.

До конфесійного стилю належить також книга про духовне життя Гайнріха Сойзе. Не дивлячись на те, що вона містить відомості про самого автора й має риси автобіографічного твору, в ній зображується духовний шлях і розвиток великого містика. Сойзе в своїх творах шукає відповіді на запитання, які турбували містиків, а саме пошук шляхів єднання з Богом, праведного способу життя, внаслідок таких роздумів, тексти мають ознаки проповіді:

‘Der hat begird, daz er wurde und hiesse ein diener der ewigen w?sheit.’ – ‘Він мав пристрась, яка стала ним і називалась – служитель вічної мудрості’ [4].

‘Der mensch begert von im, daz er ir etwaz seite von lidene usser eigner enpfindunge, dar abe ir lidendes herz ein kraft mohti nemen; und daz treib si vil zites mit ime.’– ‘Людина бажає від нього, що він їй щось скаже про наші страждання і власні відчуття, але її страждальне серце хотіло б знайти силу; і це забирає в неї і в нього багато часу’ [5].

Лексична стилістика творів Сойзе представлена словами, які виражають душевний стан і переживання автора: kraft – ‘сила’, zit – ‘час’, frage – ‘питання’, ?bung – ‘вправа’, lid – ‘страждання’, begird – ‘бажання’, w?sheit – ‘мудрість’, g?tlich – ‘божетвенний’, heimlich – ‘довірливий’, herz – ‘серце’, enpfindunge – ‘відчуття’, diener – ‘служитель’. Наведені лексеми належать ідеографічних і стилістичних синонімів, демонструють розвиток думок в одному напрямку – релігійному та духовному. Все пов’язано навколо вічної мудрості, сердечних і душевних страждань, викликаних пошуками власного “я” [2]. Мовно це виражається вживанням слів, які мають додаткові значеннєві відтінки, відрізняються якістю емоційної експресії, розмовним і книжним колоритом, але все ж таки всі лексеми направлені на передачу душевного стану та емоцій, які мають таку виразність, що сприймаються як стилістеми, які служать для урізноманітнення тексту.

Таким чином, конфесійні тексти середньовіччя, безперечно, відносяться до жанру художньої літератури з різностороннім стилістичним забарвленням. Не дивлячись на те, що релігійні твори не мають експресивного забарвлення. З позиції граматичної стилістики найчастіше вживаються іменники, займенники та дієслова, за допомогою яких передаються роздуми і переживання середньовічної людини на території сучасної Німеччини.

 

Список використаних джерел:

1.             Pretzel, Ulrich Mittelhochdeutsche Bedeutungskunde, Carl Winter Heidelberg, 1982. – S. 296

2.             Dhondt, Jan Das fr?he Mittelalter B.10. – Fischer Taschenbuch Verlag Frankfurt / M.,1990. –S. 397

3.             Dhondt, Jan Das Hochmittelalter B.11. – Fischer Taschenbuch Verlag Frankfurt / M.,1991. –S. 349

4.             Drozd, Leo Deutsche Fach- und Wissenschaftssprache. – Oscar Brandstetter Verlag KG Wiesbaden, 1973. – S. 207

5.             Hausherr-Maelzer, Michael Die Sprache des Patriarchats. – Verlag Peter Lang GmbH Frankfurt am Main, 1990. – S. 246

6.             Eine neue Geschichte der dt.Literatur hrsg.von Berlin University Press, 2007. – S. 1219

7.             Roelcke, Thorsten Fachsprachen. – Erich Schmidt Verlag GmbH Co. KG Berlin, 2010. – S.   269