К.філол.н . Куделько З.Б.

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича , Україна

ЛІНГВІСТИЧНЕ ВПОРЯДКУВАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ: АСПЕКТИ І ПРОБЛЕМИ

 

Зважаючи на роль лінгвістики в справі нормалізації науково-технічної термінології, не слід забувати про межу, при якій втручання лінгвістів є доцільним. Не можна, наприклад, вимагати, щоб мовознавець самостійно проникав у сферу формування понять і категорій відповідної галузі науки, не питаючи порад у компетентних спеціалістів. Попри це, в термінологічній роботі недостатня увага звертається на впорядкування й уніфікацію зовнішньої форми (на рівні складу лексичних одиниць) і синтаксичної структури термінологічних словосполучень і конструкції спеціальної лексики, хоча це і більш реальне завдання, ніж повна стандартизація термінології.

Під час укладання термінологічних тлумачних словників лінгвіст може лише до певної міри визначити способи мовного вираження готових понять з метою вироблення коротких і чітких дефініцій термінів, однак це не стосується енциклопедичних словників, де подають вичерпну характеристику понять. З приводу цього Н.З. Котелова пише: „Щодо енциклопедій, то в них інвентаризуються й описуються не мовні знаки, якими є терміни, що являють собою слова і сполучення слів з певними якостями, а позитивна дійсність – люди, предмети, населені пункти, держави, явища, події, ремесла, галузі науки та техніки тощо. До словників звертаються, щоб отримати довідку про мову та правильно користуватися нею, до енциклопедій – щоб отримати довідку про дійсність і розширити коло знань про неї” [2, c. 30]. Крім цього, існує не тільки мовна, але й предметна нормалізація в сфері науки та техніки, метою якої є створення гармонійних стандартів виробів, процесів виробництва, зберігання тощо, тобто всього того, що визначає функціонування цілого виробництва. Тут під “ стандартом” ми розуміємо результат роботи зі стандартизації, яка проводиться в певній області при схваленні компетентною організацією.

Стандарт може бути:

1)          документом із низкою нормативних положень;

2)          основною одиницею або фізичною константою;

3)          будь-яким предметом, що служить за еталон.

Тут слід не забувати, що виробничий процес обслуговується відповідною термінологією. Тому предметна і мовна нормалізація вже з самого початку тісно пов’язані одна з одною в обов’язковому порядку, навіть взаємозалежні, хоча перша з них, безумовно, є полем діяльності лише фахівців відповідної галузі.

Таким чином, нормалізація науково-технічної термінології (тобто повна нормалізація) є прерогативою спеціалістів відповідної наукової галузі, логіків і лінгвістів, які спільно повинні регулювати процес наділення понять термінами. Тому під час упорядкування термінології застосовують три види нормалізаторської діяльності:

1)    лінгвістична нормалізація, тобто мовна правильність при утворенні та вживанні термінів;

2)    змістова нормалізація термінів (визначення змістовного співвідношення терміна та його функції);

3)    логічна нормалізація, точніше побудова правильної ієрархії понять, і визначення понятійної точності терміна.

Саме завдяки реалізації окреслених видів нормалізації здійснюється взаєморозуміння на будь-якому мовному рівні, і в цьому сенсі має рацію Ю.Д. Апресян , стверджуючи, що “розуміння людиною текстів складається з трьох речей – знання мови, знання логіки та знання дійсності” [1, c. 109]. Зрозуміло, що далеко не завжди можна чітко розмежувати ці види знань, тому що вони багато в чому залежать від конкретних проблем практичного характеру. Але з іншого боку, всі три види нормалізації є взаємопов’язаними, й лінгвіст не наділений правом винесення остаточного вердикту щодо правильності чи неправильності того чи іншого терміна; більше того, всі його висновки повинні спиратися не лише на мовні особливості термінологічної одиниці, але й на змістовну та логічну сторону підведеного під термін поняття. Лінгвіст повинен стояти на чіткім вихідних теоретичних засадах, оскільки “лише з твердих позицій певної загальнотеоретичної концепції можна поставити питання (відповідно вирішити) стосовно норми в термінології, про так званий професійний варіант норми та про конкретні рекомендації в області практичного терміноутворення та терміновживання” [2, c. 9].

Лінгвістичну нормалізацію термінології не слід розглядати як єдиний та одноразовий процес. У мовознавстві про це свідчить досить велика кількість термінів, що висвітлює якесь конкретне поняття з різних боків. Однак, нерідко ці терміни вживають помилково, не усвідомлюючи особливої різниці в їх значенні. Через те багато лінгвістів справедливо вимагають чіткого розмежування функцій цих понять, уникнення їх сплутування, надмірних ускладнень термінів і створення умов для вирішення необхідних практичних термінологічних потреб. Таким чином, упорядкування вимагає сама лінгвістична нормалізація термінології.

Найуживанішими термінами в даній сфері є: кодифікація, стандартизація, уніфікація, нормалізація, впорядкування, логізація , спеціалізація, специфікація, систематизація, гармонізація, естетизація, типізація, симпліфікація тощо.

Усі подані вище терміни позначають важливі лінгвістичні процеси і об‘єкти, однозначно виокремлені термінологами; і дані процеси слід також послідовно й однозначно термінувати, якщо ми не хочемо змішувати їх завдання, властивості та методику реалізації. Таким чином, крім методичного забезпечення нормалізаторської діяльності в сфері термінології, слід чітко розробити, систематизувати й уніфіковано позначити весь комплекс понять, об‘єктів і процесів, що стосуються впорядкування термінології. Завдання лінгвістики в справі нормалізації термінології є абсолютно реальними, а отже, й реалізованими.

 

Список використаних джерел:

1.             Апресян Ю.Д. Трудности построения формальной модели язика / Ю.Д. Апресян // Кибернетика : Перспективы развития . – М.: Наука, 1981. – С. 109–113.

2.             Котелова Н.З. Семантическая характеристика терминов в словарах / Н.З. Котелова // Проблематика определения терминов в словарях разных типов . – Л.: Наука, 1976. – С. 33–40.