Добривечір В.О.

Видавничо-поліграфічний інститут НТУУ «КПІ», м. Київ, Україна

РОБОТА РЕДАКТОРА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Інформаційне суспільство, в якому ми живемо нині, перебуває у постійному, безперервному розвитку. Порівняно з попередньою, індустріальною фазою розвитку суспільства, коли пріоритетним напрямом була виробнича сфера (головними продуктами виробництва були речі, енергія), інформаційне суспільство продукує інформацію та знання. Зміна цих пріоритетів вплинула на усі сфери діяльності людства, яким довелось перебудовуватись з урахуванням вимог нових умов існування та намагаючись притримуватись нових тенденцій.

У сучасну епоху проблема комунікації набуває стратегічного значення [1, с. 3], адже основними базисами інформаційного суспільства є інформація та комунікація. Ці базиси стають важливими категоріями не лише на глобальному, а й на локальному рівні [2]. Безперечно, що інформація втрачає свою цінність та вартість, якщо існує самостійно, поза межами комунікації. Одне з визначень інформації розтлумачує це поняття як «відомості про дійсність, сукупність знань про навколишній світ і процеси, що відбуваються в ньому, як основа для діяльності» [3, с. 46]. Особливу увагу слід звернути на слова «основа для діяльності», тобто інформації в своїй суті передбачає її використання –застосування та передавання. Водночас бачимо, що комунікація як «спілкування особистостей за допомогою мовних і паралінгвальних засобів з метою передавання інформації» [4, с. 329] неможлива без інформації, тобто інформаційного повідомлення. Єдність та взаємодія понять «інформація» та «комунікація» визначає характерні риси, тенденції інформаційного суспільства: «появу якісно нових комунікацій та ефективної інформаційної взаємодії людей на засадах зростаючого доступу до національних і світових інформаційних ресурсів, прогресуюче задоволення людських потреб в інформаційних продуктах і послугах» [5, с. 3].

Еволюція усіх сфер людської діяльності відповідно до вимог часу здійснюється на теоретичному та практичному рівнях. Для галузі наук «Соціальні комунікації» питання змін у теорії та практиці становлять особливий інтерес, адже ця галузь не просто тісно пов’язана із поняттями «інформація» та «комунікація», а «вивчає нові методи, методики, техніки, технології соціального комунікування залежно від соціальних умов, соціальних суб’єктів, соціальних структур» [6, с. 8].

У видавничій справі та редагуванні як галузі соціальних комунікацій відбуваються зміни. Протягом тривалого часу теоретики та практики видавничої справи спиралися на роботи радянських науковців Д.Григораша, Р.Іванченка, Є.Ліхтенштейна, О.Михайлова, А.Мільчина, О.Почечуєва, М.Сікорського, М.Фелера та багатьох інших. Ні в якому разі не применшуючи значущості та важливості їхніх наукових доробків, відмічаємо нові тенденції у практиці видавничої справи та редагування, які призводять до розширення, уточнення, видозміни понять галузі. У своїх сучасних роботах дослідник редакторської справи А.Мільчин відмічає зміну умов роботи редактора – тут потрібен новий досвід» [7, с. 9]. Ці обставини й спонукають до вивчення, уточнення вже існуючих, а можливо, й розроблення і створення нових тлумачень понять із галузі видавничої справи та редагування.

Зважаючи на те, що наукові дослідження і є процесом, в результаті якого створюється нове знання, а, у свою чергу, «інформація, знання як основний інтелектуальний продукт стали імпульсом для забезпечення достовірності наукових положень, висновків і рекомендацій» [8, с. 5], постає необхідність вивчення понять наукової комунікації, які б змогли поліпшити або створити нові методи, канали, технології наукової комунікації та допомогти розробити нові методики, техніки й визначити роль редактора у цьому процесі.

Наукова комунікація у ХХІ ст. має суттєві відмінності від тієї, якою вона була у ХХ ст. Одним із чинників, який спричинив її перехід на вищий щабель, є процеси глобалізації. Тенденції, що виникли у науковій комунікації останнім часом, заслуговують на посилену увагу, адже є формотворчими факторами для усіх учасників цього виду комунікації.

Наприклад, одна із тенденцій у сфері комунікації між науковцями полягає у тому, що для економії часу під час пошуку необхідної інформації, вони найчастіше звертаються не до першоджерел (наукових журналів), а до баз даних. Такий шлях дозволяє науковцям отримувати доступ одразу до різних найменувань наукових видань та великих часових проміжків. Місце та роль цього каналу наукової комунікації надзвичайно важливо визначити натепер, адже бази даних наукової інформації, встановлюючи свої вимоги до повідомлень, які вони обробляють, створюють систему правил і норм, яка впливає на існування усіх компонентів наукової комунікації.

Дослідники сфери наукових комунікацій у серії численних розвідок висновкують, що серед усіх каналів комунікації між науковцями чільне місце посідає наукове видання. Наприклад, науковий журнал як модель спілкування нараховує понад три століття і за цей період пройшов тривалий шлях розвитку й трансформації, створивши сучасну форму наукового журналу, яка тепер і у майбутньому зазнає і зазнаватиме нових змін у зв’язку з постійною еволюцією суспільства. Важливість створення визначення наукового журналу, що відповідає умовам сьогодення, допоможе чіткіше усвідомити, які методи та підходи має використовувати редактор у своїй роботі над цим видом періодичного видання.

Наукова комунікація, як і будь-яка інша, має свої компоненти та засоби, без яких сам процес взаємодії неможливий. До елементарних компонентів комунікації належать адресант, адресат, повідомлення, канал комунікації, інформаційний шум, фільтри, зворотній зв’язок, контекст і ситуація [4, с. 52].

Сфера наукової комунікації є постійним об’єктом для вивчення, і причиною тому є постійний розвиток науки, поява нових галузей наукового знання, спричинених такими явищами як диференціація та інтеграція наук у сучасному світі. Водночас порівняно з іншими сферами комунікації вона має надзвичайно важливе для усього суспільства значення: забезпечує обмін думками між вченими, завдяки якому виникають нові знання, створюються нові ідеї, технології, забезпечується прогрес, тим самим суспільство переходить на новий рівень розвитку. Вивчення, уточнення, розроблення та створення нових тлумачень для компонентів та засобів наукової комунікації належить до першочергових завдань із дослідження наукової комунікації, адже допоможе визначитися з тим, у яких напрямках слід здійснювати свою діяльність такому її компоненту як редактор – омунікант, відправник інформаційного повідомлення.

Список використаних джерел:

1. Шейко В.М. Перспективи розвитку соціальних комунікацій як нової наукової галузі / В.М. Шейко, Н.М. Кушнаренко // Соціальні комунікації в стратегіях формування суспільства знань: у 2 ч. Ч. 1: матеріали міжнар. наук. конф., Харків, 26–27 лют. 2009 р.; ред. кол. В.М. Шейко та ін. – Х.: ХДАК, 2009. – С. 3–9.

2. Лайон Девід. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії. Інформація, ідеологія та утопія [Електронний ресурс] / Девід Лайон. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html

3. Короткий словник загальнонаукових та соціокомунікативних термінів / уклад. О.В. Тріщук, П.О. Киричок, Н.М. Фіголь.–К.:НТУУ «КПІ»,2011.–124 с.

4. Бацевич С.Ф. Основи комунікативної лінгвістики:підручник /Ф.С. Бацевич.–К.:Академія,2004.–344 с.

5. Дубов Д. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д.В. Дубов, О.А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К.: НІСД, 2010. – 64 с.

6. Різун В. Соціальнокомунікаційний підхід у науці та галузі соціальної інженерії (фрагмент статті) [Електронний ресурс] / В. Різун. – Режим доступу:http:// www .journlib.univ.kiev.ua/Socialniy_pidhid.pdf

7. Мильчин А.Э.Методика и техника редактирования текста / А.Э.Мильчин. – М.: Книга, 1972. – 320 с.

8. Тріщук О. Науково-інформаційний дискурс як соціокомунікативне явище:монографія / О.В. Тріщук .–К.:НТУУ «КПІ»,2009.–392 с.