К.філол.н. Лисейко Л.В.

Чорноморський державний університет імені П. Могили, м. Миколаїв, Україна

НОРМУВАННЯ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Як відомо, лінгвістика розрізняє імпліцитні та експліцитні норми мовно-комунікативної діяльності. Імпліцитні норми – це досвіди, в основі яких лежать продукування і сприйняття мовних виразів. Знання про їх наявність засвідчує мовець, відповідаючи очікуванням слухача та керуючи оформленням мовних висловлювань [2]. Оформлювати мовні дії та керувати очікуваннями є двома функціональними напрямками норми. З позиції цього аспекту мовна норма може визначатися як форма самоконтролю мовця, яка стосується уявлень від очікувань інших членів групи, враховуючи особливості мовлення [3]. В обох випадках при продукуванні та при сприйнятті відбувається перевірка імпліцитних норм. Важливим засобом для розрізнення імпліцитних норм від експліцитних з метою розвитку свідомості є метакомунікація з особливою формою оцінювання мовлення.

Таким чином, норми усвідомлюються тоді, коли учасники комунікації формулюють свої судження про відношення між власною або чужою мовно-комунікативною діяльністю та встановлюють при цьому зміст норми та, перш за все, порушення норми в актах мовної комунікації.

В. А. Іцкович трактуючи поняття норми вказує на різницю між імпліцитною та експліцитною нормами: імпліцитна виступає як зразок, у формі текстів, які прийнято вважати взірцевими, експліцитні, навпаки, виступають у кодифікаціях. Норма, звичайно, впливає на певні якості текстів, внаслідок чого вони стають доступними. Але самі тексти не є нормою [1]. Загальні риси можуть бути переведеними за допомогою метакомунікації з імпліцитних норм в експліцитні. У цьому сенсі кожна кодифікація мовних норм є спеціальною, високорозвинутою формою метакомунікації. Для кодифіційних норм існує недостатньо ретроспектив та невідповідностей по відношенню до справжнього вживання мови. Освоєння та усвідомлення норм стає для індивіда комплексним процесом. Імпліцитні норми при цьому не є результатом індивідуального пізнання і не утворюють продуктів відображення. Створення внутрішньої моделі норми слід застосовувати для розвитку індивідуального, наукового світогляду з обґрунтованими нормами. Це положення розповсюджується також і на мовні норми, хоча вони відрізняються від соціального статусу та здобутого досвіду мовців [4].

У лінгвістиці подібна точка зору є основою для розрізнення двох різних типів норм: норма, яка має бути та яка існує. Тут можна також вказати на прескриптивну та дескриптивну норми [2].

Пояснення відношень між іпліцитними та експліцитними нормами знаходиться в соціальному, науковому понятті, для них – це впроваджений спосіб поведінки. З точки зору природничих наук норма – це додержані, статистичні регулярності природних явищ та суспільні види поведінки. Для обох видів норма – це розпорядження, яке сприяє розумінню певних продуктів. При переносі поняття норми на людські вчинки маємо справу з комплексом певних правил поведінки, які залежать від класів, груп та окремих індивидів та пов’язані з вживанням мови, зокрема створюючи передумови для кожного виду мовлення.

Що стосується частотності вживання тих чи інших форм, то ті, які вживаються рідко скоріше будуть мати значення для використання у мові. Тим самим частота впливає на суспільне сприйняття та застосування певних мовних форм та їх кодифікацій. З цієї причини, зі статистичних даних отримуються висновки про зміни [5]. Частота вживання є недостатнім критерієм для відповідності норми. Вживання деяких рідкісних норм – це не відступ від неї.

Але для розуміння поняттєвої проблематики норми велике значення мають дві відмінності: різниця між нормою як абстрактністю і нормуванням або відповідність до норми, як властивість діяльності, яка орієнтована на певні ознаки. З іншої точки зору – відмінності між імпліцитніми та експліцитніми нормами, а також між досвідом та способом його використання у вигляді колективно прийнятих розпоряджень . Саме ця відзнака відкриває доступ до розуміння суспільних зумовленостей мовних норм.

При цьому, слід враховувати, що висловлювання, думки, тексти тією чи іншою мовою зрозумілі її носіям. Навіть, коли трапляються помилки з орфографії, фонетики, граматики чи лексики, висловлювання залишаються зрозумілими. Але сприйняти такі висловлення, як відповідні до норми складно [6]. Причини для несприйняття можуть бути різними. Наприклад, не тільки літературна мова має норму, а також й розмовна мова або діалект мають її в своєму розпорядженні. При цьому можуть згладжуватися відмінності між письмовою та усною комунікацією. Елітарне означення норми, яке відхиляється від мовного вживання, може неправильно оцінюватися та сприйматися. При виключенні всіх названих вище критеріїв, залишається фактор мови. Таким чином, як не були б сформульовані висловлювання, вони повинні асоціюватися з німецькою мовою. Для того, щоб норма сприймалася, необхідно дотримуватись всіх правил, які характерні для цієї мови: звукова реалізація, особлива структура різних мовних одиниць, особливий спосіб вираження синтаксичних відношень.

При історичному дослідженні мови – це відіграє велику роль, тому що мова як продукт специфічного історичного розвитку суспільства є одночасно засобом для ідентифікації цього суспільства, а також для створення доступу до їх історії [5]. Ситуативно зумовлені нормування завжди пов’язані з аналізом ситуації, який переважно включає соціальне оцінювання ситуацій з відповідними передумовами і наслідками. На цьому шляху відбувається усвідомлення норми індивіда, системи імпліцитних норм, а також особливого прошарку соціально зумовлених нормативних застосувань. Цей механізм має велике значення для сприйняття зразковості норми, але також й відсторонення від неї. Взагалі, зміст мовної норми знаходиться у продукуванні і сприйнятті мовних висловлювань.

Таким чином, у рамках мовно-комунікативної діяльності встановлюються норми застосування мовних засобів на початку чи завершенні комунікації, відбувається демонстрація зміни ролей, використання певного аргументаційного набору, ступінь надлишку яких є доцільним.

Список використаних джерел:

1. Ицкович В. А. Языковая норма / В. А. Ицкович. – М.: Высш. школа, 1998. – 245 с.

2. Coseriu, Eugen Einfuhrung in die Allgemeine Sprachwissenschaft. – A. Francke Verlag GmbH Tubingen, 1988. – 329 S.

3. Dittmar, Norbert Sprache u. soziale Rolle. – Athenaum Verlag GmbH Honigstein / Taunus, 1980. – 325 S.

4. Dittmar, Norbert Soziolinguistik. Exemplarische Darstellung ihrer Theorie, Empirie und Anwendung. – Athenaum Verlag GmbH Honigstein / Taunus, 1985. – 407 S.

5. Dornseiff, Franz Bezeichnungswandel unseres Wortschatzes. – Moritz Schauenburg Verlag Lahr / Baden, 1995. – 223 S.

6. Draxler, Hans-Dieter Soziolinguistik, Pragmalinguistik und Sprachgeschichte. – Liendttum Verlag Alsbach, 1989. – 99 S.