Малюська З. В.

Хмельницький національний університет, Україна

ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНОГО РЕЛІГІЙНОГО ДИСКУРСУ

Вивченню дискурсу присвячено численні дослідження, автори яких для трактування цього явища осягають такі розмаїття наукових систем, що саме поняття «дискурс» стало ширшим за поняття «мова». Термін «дискурс» використовується у різних значеннях, що дає змогу вченим стверджувати про «розмитість» його поняттєвих меж. Зокрема, поняття дискурсу асоціюється з усіма виявами комунікації в суспільстві (комунікативний дискурс, мовний, вербальний, невербальний), комунікацією у межах окремих каналів (візуальний, слуховий), виявом правил спілкування, способів викладу та втілення прагматичної мети мовців (етикетний, лайливий). У багатьох текстах дискурс сприймається як вияв культурної комунікації (дискурс культури, модернізму), етнокультурних особливостей спілкування (міжкультурний, різномовний). Соціальні, вікові та статеві характеристики учасників комунікації також ототожнюються типами дискурсу (політичний, радянський, молодіжний) [1, с. 139]. В. І. Карасик з позицій ціннісно-орієнтованого критерію типологізації дискурсу вирізняє й розглядає наступні його типи: інституційний, педагогічний, релігійний, науковий, політичний, побутовий, гумористичний дискурси [2, с. 212].

Мета статті полягає у розгляді англомовного релігійного дискурсу, що функціонує в рамках православної церкви, дослідження його лексичних особливостей, які характеризують учасників та умови комунікації. У релігійному дискурсі проявляється взаємодія мови, культури та ідеології і саме ця його особливість дає можливість аналізувати дискурс з різних боків.

Релігійна комунікація відрізняється від інших типів спілкування. В. Карасик [2, с. 5] пропонує підрозділяти учасників англомовного православного дискурсу на агентів і клієнтів. До агентів відносяться такі особистості як: abbot, apostle, bishop, priest, patriarch, metropolitan, vicar choral, deacon, archimandrits, monk. До клієнтів мають бути віднесені ті, хто приймає участь у богослужінні (catechumen, pilgrim, the faithful). Учасників релігійного дискурсу об’єднує віра, молитва, участь у богослужінні. Організоване поклоніння у православній церкві є підпорядкованим певним правилам: священики ведуть за собою мирян під час літургії, вони читають вголос молитви, слухають у вівтарі. З іншого боку «літургія» означає суспільне богослужіння [3, с. 83], спільну дію, в якій немає пасивних учасників. Статус священників православної церкви розкривається через прийняте звернення до них: Reverent – до священика, His Grace – до єпископа, the Most Reverent, His Eminence – до митрополита.

Вживання застарілих граматичних форм, яких вже немає у сучасному користуванні, формує стиль, надає релігійному дискурсу підвищеного тону, протиставляє його звичайному щоденному спілкуванню. Воно також вказує на те, що православна церква в англомовних країнах (Великобританія, США, Канада, Австралія) спрямована у бік архаїзації, на відміну від протестантських конфесій, які дотримуються тенденції осучаснення.

Для позначення усіх учасників богослужіння в релігійному дискурсі найчастіше вживається займенник першої особи множини «we». Займенник «I» першої особи однини майже не зустрічається. Його можна почути лише в сповіді гріхів, як особисте каяття. Так як індивідуальний статус людини в релігійному дискурсі позначає покору (humility), то характерною рисою поведінки людини в православній сфері комунікації є уникнення займенника першої особи однини.

В англомовному православному дискурсі є багато слів, запозичених з грецької, французької та російської мов. Староанглійська мова частково запозичила терміни латинського християнського словника, який за походженням, переважно, складався з грецьких слів. До групи ранніх християнських запозичень відносяться: abbot- аббат, angel – ангел, anthem – гімн, apostle – посланий, episcopus – єпископ, priest – старійшина.

Іншими багатим джерелом для іншомовних запозичень в англійську християнську термінологію була французька мова. Англійська християнська термінологія поповнилась великою кількістю французьких слів, серед яких: religion – релігія, to pray- молитися, to preach – проповідувати, charity – милосердя, chaplain – священик. Російська мова – це мова Руської Православної Церкви, яка заснувала і поширила православ’я в Америці. Через неї були запозичені слова: staretz, sobornost, raskol, Vladyka та інші.

Таким чином, англомовний релігійний дискурс функціонує в рамках православної церкви. Аналіз окремих одиниць англомовного православного спілкування може виявитися корисним для перекладознавства і сприяти формуванню теоретичного уявлення про те, що значення мовних знаків православного дискурсу розкривається лише в контексті того, чи відтворюється колективне богослужіння або має місце індивідуальне звернення до Бога, Богоматері, святих православної церкви. В перспективі подальшого дослідження – цільова спрямованість православних молитов, які ще не були предметом глибокого дослідження.

Список використаних джерел:

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. – К., 2004. – 344 с.

2. Карасик В. И. Языковый круг: личность, концепты, дискурс / В. И. Карасик. – М.: Гнозис, 2004. – 390 с.

3. Краткий церковный богослужебный словарь. – М., 1997. – 320 с.

4. Макаров М. Л. Основы теории дискурса / М. Л. Макаров. – М.: ИТДГК.