Бублик Л. М.

Одеське обласне базове медичне училище, Україна

ДІЄСЛІВНІ СИНОНІМИ НА ПОЗНАЧЕННЯ АКТУ МОВЛЕННЯ ЯК ВИРАЖЕННЯ МЕНТАЛЬНОСТІ УКРАЇНЦІВ У ТВОРЧОСТІ ГРИГОРА ТА ГРИГОРІЯ ТЮТЮННИКІВ

  Дослідження лексики як системи, її внутрішньої організації, взаємозв‘язків та семантичної структури – одне з найважливіших завдань сучасного мовознавства. Особливо цікавим є вивчення синоніміки художнього твору, це допомагає письменнику розкрити закономірності використання синонімічних засобів української мови.

Дієслівну синоніміку художнього твору досліджували Г. В. Буткова [1990], Г. В. Горох [1995], В. А. Василенко [2000], А. Г. Ярова [2002], В. О. Діц [2006].

Дієслівна синоніміка на позначення акту мовлення у творах братів Тютюнників не була об‘єктом окремого дослідження, що засвідчує актуальність статті.

Метою статті є встановлення семантичних особливостей дієслівної синонімії на позначення акту мовлення як вираження ментальності у творах Тютюнників.

Реалізація поставленої мети передбачає розв‘язання наступних завдань:

1) визначити дієслівні синоніми на позначення акту мовлення у творах письменників; 2) з’ясувати контекстуальне значення ві д окремлених синонімів.

Ментальність нації виявляється в національному характері, самосвідомості етносу, в різних компонентах його культури та конкретних виявах суспільного буття, її часто визначають як « дух народу » , те, що пронизує всі царини життєдіяльності людей. Ментальність проявляється у життєвих настроях людей, у характерних особливостях світовідчуття, світосприймання у системі моральних вимог, норм цінностей та принципів виховання, у формах взаємин між людьми, у сімейних засадах, у ставленні до природи та праці, в організації побуту, свят. Однією із особливостей українського менталітету є перевага емоційного, почуттєвого над волею та інтелектом. Мовна синоніміка є цікавим явищем, яке безпосередньо пов’язане із різнобічністю словникового складу, з питаннями культури мови, стилістики та фразеології.

Єдність слова і образу реалізується у процесі художньої творчості. Однак семантика окремої мовної одиниці відіграє важливу роль у формуванні образного змісту. Письменник зважає на загальномовне значення слова, на його семантико-стилістичні можливості і ставить його в такі контекстні умови, де б воно було найточнішим, найдоцільнішим.

Синоніми є найбільш виразною лексико-семантичною категорією завдяки своїй тематичній розмаїтості і майже необмеженими стилістичними можливостям. Використання синонімів у мовленні, особливо художньому, завжди зумовлено прагненням конкретизувати зображувальний факт, передати експресію, емоції, почуття.

Мовна палітра Григора та Григорія Тютюнників відрізняється перш за все використанням синонімів. Під час написання творів письменники добирають тільки ті синоніми, які на їхню думку виразніше й яскравіше відтворюють творчий задум.

Своєрідною синонімічною універсалією української мови є морфологічна вибірковість: з-поміж усіх частин мови дієслова найбільш схильні до утворення системних зв‘язків синонімічного типу. Л. А. Булаховський називає дієслово серед лексико-граматичних категорій, що мають найбагатшу синоніміку [2, с. 37].

Дієслово в нашій мові характеризується змістовою місткістю (семантична структура дієслів, порівняно з іншими частинами мови, є найскладнішою), динамічністю, виразністю, здатністю конкретно передавати особливості руху, розвитку життєвих явищ [1, с. 14].

Одним із видів лексико-семантичних звуків є синонімічні зв‘язки слів. Наприклад, на позначення мовного акту Г. Тютюнник використовує синонімічний ряд із домінантою говорити .

Синоніми говорити, розмовляти, гомоніти, мекати, сказати, бурчати, базікати, белькотати, лепетати, зацитькати об‘єднані на основі спільного значення кожного з них – передавати словами думки, почуття, повідомляти про щось.

Синонімічні одиниці, виявлені нами в творах Григорія Тютюнника, відтворюють найрізноманітніші відтінки здійснення мовленнєвого акту, виражають оцінну характеристику, ставлення мовця до повідомлюваного чи суб‘єкта мовлення.

Розглянемо мовний матеріал:

«... – Оце розмовляла з Уляною, – гомоніла Явдоха, розпинаючи хустку, – так жаліється, що розпарубкувався Тимко, що колоду до ноги прив‘язуй» [7, с. 129];

«Головний агроном відізвався не скоро, потім, коли його нарешті викликали, довго мекав щось невиразне і під кінець сказав , що не дасть ні зернини» [7, 95];

«На фермі Павла неприязно зустрів Кузько.

– Жди його, як пана, – бурчав він, рухаючи вилами...» [7, с. 129];

– «Притула забелькотав безтямно. На ньому змінилося обличчя.

– Мироне! Пожалій!» [7, с. 276];

– «На нього з усіх сторін зацитькали :

– Даремно говориш...

– Попав пальцем в небо...» [7, с. 273].

Семантично близьким до синоніма розмовляти є дієслово гомоніти , яке вживається зі значенням ‘ розмовляти тихо, приглушено, розповідати про кого, що-небудь ’. На відміну від дієслова розмовляти , яке не передає характеру говоріння, гомоніти відтіняє насамперед звуковий бік мови, підкреслює її невиразність, нерозбірливість, приглушеність. Прагнучи якнайточніше передати звукове розмаїття мовлення дійових осіб, автор використовує синонім мекав , що означає ‘ ні се ні те, навіть говорити не вміє ’. Розмовне дієслово бурчати позначає ‘ невиразне, нечітке мовлення ’, синонім белькотати залучається письменником для відтворення недоладного і незв’язного мовлення особи, яка здійснює акт говоріння, унаслідок її психічного чи фізичного стану.

Слід зазначити, що ці синоніми найповніше відтворюють ментальність українців, оскільки яскраво засвідчують характерні риси українського народу.

Словник синонімів української мови до слова говорити пропонує такий синонімічний ряд: сказати (повідомити усно про щось), промовити, повідати, бовкнути, белькнути, ляпнути, процідити [5, с. 196].

На позначення нестандартного комунікативного акту, який передбачає дуже голосне говоріння, Григорій Тютюнник залучає такі синоніми: кричить, репетує, галасує, верещить, горланить. Ці синоніми об‘єднуються у синонімічний ряд, де домінантою виступає слово кричати, що означає « дуже голосно щось говорити » [6, с. 61].

Звернемося до прикладів:

«Коли його через силу дратували, він розмахував руками і кричав » [7, с. 272].

Розмовний синонім репетувати означає ‘ голосно кричати, перебуваючи у збудженому стані ’.

Наприклад:

«Одного разу прилітає моя Парася і репетує :

– Заорався Хома в нашу землю...» [7, с. 267].

Лексема галасувати має значення ‘ сильно кричати, здіймати галас ’.

Розглянемо мовний матеріал:

«... – Куди, – галасую , – заліз? Хіба тобі очі пополудило, що межі не бачиш?» [7, с. 267].

Синонім верещить розмовний, він позначає ‘ пронизливий, різкий крик’ :

« – Ти мене культури пройшов вчити? – верещить сусідка та мене за поли і давай їх смикати, аж лопотять» [7, с. 268].

Дієслово горланити автор використовує для відображення дуже голосного, на все горло, говоріння, крику, як-от:

«Як привели на огляд коней, то найбільше метушився Мирон. Забігав поперед лікаря, зазирав коняці в зуби, мацав за хрящі, за коліна, визначав породу, вік і горланив , як на ярмарку» [7, с. 271].

У словнику синонімів української мови подано такий синонімічний ряд: кричати (видавити крик), репетувати, дертися, ґвалтувати, горланити, голосити, лементувати, гримати, здіймати галас, піднімати ґвалт, горло дерти [6, с. 102].

Зазначений синонімічний ряд вносить у контекст підсилювальне значення. Для цього письменник використовує функцію підсилення із уточнювально-підсилювальною метою, що виражає дію стану чи ознаки.

Григір Тютюнник на позначення акту мовлення використовує синоніми вигукувати, гомоніти, воркотати, проіржати, проказати, балакати, мурготіти, мимрити, гукати, цявкнуло, хекав, пхикнув, втулила, тьохнула, гримнув, волав, прошамкав, пробелькотав, туркоче.

Розглянемо мовний матеріал:

«А Василь Силка, як оглянув себе в новому, ляснув у долоні, крутнувся на одній нозі і вигукнув – логла заіржав». «А майстри сходяться в гурт й йдуть, гомонять про щось своє» [7, с. 145, 153];

« – Просто в неї міцний характер, – кажу спокійно, аби швидше виприснути з дому.

– Еге ж, – бубонять, – і тюрма міцна, та чорт її рад…

– Соню, – белькочу шепеляво й противно, – це ти?

– Ходім, я тобі сніг покажу, – туркоче на вухо.

– Дядя п’яні… – цявкнуло з-під вояк якесь хлоп’я.

Товчи, внучку, гніти! – хекав . – А я ще якийсь навильник скину»;

«– Що, не вмістилися? – тьохнула Палажка»;

«– Хе, забув, – пхикнув Антін, – якби забув, то оце б не знав, що й робити»;

«– Хе, суч-чий син, барбос, – ніжно прошамкав старий і ще трохи посидів» [ 9, с. 26–79].

Лексема белькотав характеризує людей, які говорять без ладу, нерозбірливо, а дієслово бубоніти відтворює приглушене, монотонне мовлення однієї особи чи кількох осіб.

Отже, виникнення синонімів перш за все безпосередньо пов’язується з процесом пізнання людиною навколишньої об‘єктивної дійсності, зокрема з усе глибшим пізнанням нею ознак, властивостей кожного предмета, явища тощо.

Письменники, добираючи синоніми, враховували те, що ці слова є характерними саме для українців, оскільки кожний синонім має семантичне значення, доцільне саме в цьому контексті.

У результаті аналізу дієслівної синоніміки як вираження ментальності українців у творах братів Тютюнників ми дійшли таких висновків: 1) дієслівні синоніми у творах братів Тютюнників складаються з таких лексем: говорити, розмовляти, гомоніти, мекати, бурчати, базікати, лепетати; кричить, репетує, галасує, верещить, горланить; 2) синоніми відіграють дуже важливу роль у контексті, вони не лише виражають ментальність українців, а й розкривають характер персонажів; письменники, застосовуючи синоніми враховують світосприйняття героїв, їхні цінності та принципи виховання; використанні синоніми дають можливість найточніше та найповніше розкрити стилістичні можливості мови, надають емоційного навантаження творам.

 

Список використаних джерел:

1. Бєляєва Т. В. Варіантність і синонімія в умовно-наслідкових складних реченнях: а втореф. дис. канд. філол. наук (10.02.01) / Т. В. Бєляєва. – Х., 2003. – 20 с.

2. Булаховській Л. А. Нариси з загального мовознавства / Л. А. Булаховський. – К. ,   1955.

3. Бублик Л. Лексико-семантична образність синонімії в романі Г. Тютюнника «Вир» / Л. Бублик // Культура народов Причорноморья. – 2003. – № 43. – С. 212–216.

4. Миронюк Н. Д. Дієслівна синоніміка в романі М. Стельмаха «Хліб і сіль» / Н. Д. Миронюк // Мовознавство. – 1968. – № 1. – С. 27–32.

5. Полюга Л. М. Дієслівні синоніми в трилогії О. Гончара «Прапороносці» / Л. М. Полюга // Бюлетень наук. студ. конф. 1952 р. – Х., 1952. – Вип. 1. – С. 4–16.

6. Полюга Л. М. Словник синонімів української мови / Л. М. Полюга. – К.: Довіра, 2001. – 477 с.

7. Тютюнник Г. Твори в 2-х томах / Г. Тютюнник. – Т. 2. – К.: Дніпро, 1970.

8. Тютюнник Г. Вир / Г. Тютюнник. – К.: Український Центр духовної культури, 1998. – 592 с.

9. Тютюнник Г. Облога / Г. Тютюнник. – К. , 2005. – 832 с.

10. Фащенко М. М. Синоніміка дієслів на означення процесу мислення в художніх творах О. Довженка / М. М. Фащенко // Матеріал наук. конф. молодих учених ун-ту (27–28 червня 1968р.) – О., 1968. – С. 17–20.

11. Ярова А. Г. Мова художніх творів І. Багряного: дієслівна синоніміка / А. Г. Ярова. – Суми: ВВП «Мрія – 1» ЛТД. – 2002.