К. філол. н. Форманова С. В.
Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», м. Одеса, Україна
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ІНВЕКТИВА ЯК АСПЕКТ ОБРАЗИ У МОВНІЙ СВІДОМОСТІ
У нашій статті ми розглядатимемо інвективу як аспект образи, як висловлення, спрямоване на приниження соціального, інтелектуального, морального статусу адресата, але з тонкою іронією, натяком, навіть жартом, рівня його самооцінки в межах загальноприйнятих суспільних норм і правил.
В україністиці інвективна лексика, на жаль, є малодослідженою. Побіжно торкалися цієї проблеми В. Шевчук (1993), Т. Вільчинська (1996, 2003), Ю. Мушкетик (1997), Д. Синяк (1998), Я. Радевич-Винницький (2000, 2001), Б. Коваленко (2003), Л. Ставицька (2003, 2005, 2008), О. Курська (2004), А. Завражина (2006, 2008). Останнім часом терміном «інвектива» послуговуються у працях, присвячених проблемам юридичної лінгвістики, а саме – лінгвістичному позначенню образи як юридичної проблеми: М. Д. Голєв , Т. В. Чернишова, С. В. Дороніна , О. О. Леонтьєв, В. Н. Базилев , Ю. А. Бєльчиков, Ю. А. Сорокін, В. І. Жельвіс , Г. В. Кусов , Б. Я. Шарифуллін та ін., що зумовило актуальність статті.
Акт образи – явище досить специфічне як в ситуативному плані, так і в плані належності тієї чи іншої фрази певній особі та націленості цієї фрази на конкретний об’єкт. Адже будь-яка людина може навіть вигадати чи ввести в обіг слово, яке буде сприйматися як образа або щось брутальне. Тому ми маємо підставу стверджувати, що інвектива – це той прошарок лексики, якому чи не найбільше притаманна властивість залучення й утворення нових лексем та використання старих у невластивому для них значенні.
Інвективу зазвичай спрямовують на людину, риси її характеру, зовнішність, вади, сферу діяльності тощо. Усе це застосовується з метою образити людину, принизити її честь, гідність з позиції суб’єктивної оцінки. Тому вербалізація інвективної формули здійснюється не лише за допомогою інвектив, обсценної лексики, лайки. Її може бути здійснено і за допомогою літературної лексики, але такий вид образи носитиме інтелектуальний характер, і ми кваліфікуватимемо її як інтелектуальна інвектива .
У сучасному мовознавстві сформувалося кілька підходів до визначення поняття інвектива. Розглянемо їх: 1) ототожнення інвективи з лайкою [10, с. 37], що у словниках має стилістичні маркери « вульгарний », « лайливий », « грубий »; 2) інвектива – це будь-яке слово, що містить образу адресата. Мовною свідомістю таке слово фіксується як потенційна інвектива, що у своєму значенні містить критичні характеристики особистості [6, с. 7]. Щодо такого підходу, то до розряду інвектив варто відносити усі слова, які прямо чи непрямо можуть образити адресата; 3) інвективою є образливе слово в найбільш різкій формі, тобто в функції образи виступає лайка [11]. В. Жельвіс зазначає, що образа є однією з функцій лайки [5, с. 13]. На думку А. Позолотіна , інвектива може виступати як будь-яке грубе, вульгарне, некодифіковане , табуйоване мовне позначення людини з оцінною семантикою, яке своєю формою або значенням може образити об’єкт оцінки [9, с. 15]. Інвективу також вважають культурним феноменом соціальної дискредитації суб’єкта шляхом адресованого йому тексту, а також стійкий мовний зворот, що сприймається як образливий для адресата. Механізмом інвективи, як правило, виступає моделювання ситуації порушення культурних вимог з боку адресата інвективи, виходу його індивідуального вчинку за межі прийнятих норм поведінки [4]. У такий спосіб будь-яка образа може вважатися інвективою, якщо її спрямовано на опонента, приниження його соціального статусу, рівня його самооцінки в межах загальноприйнятих суспільних норм і правил.
Розглянемо текстовий матеріал вживання інтелектуальної інвективи:
Розмова двох опонентів:
- Коли мені було стільки років, скільки тобі, Сергію, я теж так думав.
- Шкода, пане Андрію, що я не знав вас тоді. Вважаю, це були ваші
найкращі роки (Записано автором у коридорі університету);
Розмова в ресторані:
- Пане директоре, ми з дівчатами побилися об заклад, оскільки вони
- сказали, що я не зможу витягти з вас і кількох слів.
- Ви програли;
Кравчиня:
- Ану, пошукаємо, де у вас бюст .
Замовниця:
- Мабуть, він зморщився на вашому холоді ;
Розмова двох подружок:
- Голова не болить?
- Ні.
? Був би мозок, боліла б.
? А в тебе теж мозку зовсім немає. Одна нитка, яка вуха тримає;
Мати синові:
? Щоб я була краще тебе на кропиву висцяла !;
Якщо до влади прийшов ще той фрукт, значить, за нього голосували овочі… (В. Шестаков);
Якщо політики – обличчя країни, то що є її сідницею? (В. Шестаков).
Наведені прикладі свідчать про тонку іронію в інвективному слововживанні. Зазначені інвективи є вищого порядку, якщо так можна сказати, вони містять образу , зрозумілу лише певним особистостям і в певній комунікативній ситуації. Так само, як і наведені нижче висловлювання: Філософія вашого життя мені не до смаку; Залиште свої філософські погляди при собі; Наші політики далеко не філософського складу розуму; Та ти філософ!; Наш ректор – психолог! ; По тобі можна вивчати астрономію (на неї, як подивишся, все обличчя в цятках, як зірки сяють);вишукано запакована підлота (про непорядну людину);
? Ви, Т. В., дуже мутний тип і т.д. Весь час щось каламутите і каламутите;
? Куме, а ви чули що Адміністрація президента представила його останню книгу на Нобелівську премію з літератури?
– А ви, куме, чули що Нобелівський комітет перенаправив це представлення до Книги рекордів Гіннеса ? З припискою, що такого коштовного лайна світ ще не бачив [1].
Наступні приклади яскраво підтверджують наше визначення інтелектуальної образи [8]:
Вінстон Черчилль та Бернард Шоу:
Шоу: – я зарезервував для вас парочку квитків на прем’єру. Приходьте і прихопіть кого-небудь з друзів, якщо вони у вас є.
Черчилль: н а прем’єру прийти не зможу, прийду на наступний сеанс, якщо він буде;
Вінстон Черчилль та Бессі Бреддок :
Бесси Брэддок : Вінстоне , ви п’яний!
Черчилль: Усе правильно. А ви потвора. Завтра вранці я протверезію. А ви так і залишитеся мутацією;
Міріам Хопкінс та анонімний виконувач:
Співак: Знаєте, люба, а я застрахував свій голос на 50 тисяч доларів.
Хопкинс : я к чудово. І що ви на них купили?;
Ілька Чейз vs . Невідома актриса:
Актриса: Мені так сподобалася ваша книга! Хто вам її написав?
Чейз : Я така рада, що вона вам сподобалася! А хто її вам читав?;
Махатма Ганді vs . Західна цивілізація:
Репортер: Що ви думаєте про цивілізацію Заходу?
Ганді: Я лише «за»!;
Роберт Бенчлі vs . Людина у формі:
Бенчлі : Пане, чи не викличете мені таксі?
Людина у формі: Я не швейцар, я офіцер ВМФ .
Бенчлі : Адмірал? Тоді давайте крейсер !;
Авраам Лінкольн vs . Стівену Дугласу:
Я відправляюсь на зустріч. Як ви думаєте, мені в цьому лиці йти ?
(після того, як Дуглас під час дебатів назвав його дволиким);
Авраам Лінкольн vs . Іноземний дипломат:
(дипломат побачив, що Лінкольн у кабінеті начищає собі черевики)
Дипломат: Пане Лінкольн, ви самі чистите себе черевики ?
Лінкольн: т ак. А чиї черевики чистите ви ?;
Френк Заппа vs . шоумен Джо Пайн :
(стиль ведення шоу Пайна був уїдливим – як багато хто вважав через те, що Пайн переніс ампутацію ноги)
Пайн : Вважаю, довге волосся робить вас дівчиною .
Заппа : Вважаю, дерев’яна нога робить вас столом;
– Ви, Іване Никифоровичу, розносилися так із своєю рушницею, як дурень з писаною торбою , – сказав Іван Іванович з досадою, тому що й справді починав сердитися (М. Гоголь).
Аналіз мовного матеріалу показує, що обов’язковими структурними елементами інтелектуальної інвективи є : ситуація, факт, подія, яка має стосунок до об’єкта інвективи; оцінний компонент, який рефлексує адресанта та експлікує сутність інвективи; підсумок, у якому дається емоційна оцінка об’єкта інвективи (зазвичай метафорична, з елементами інакомовлення, часто іронічна, з тонким натяком). Вважаємо, що така структура створює основу інтелектуальної інвективи, хоча як її прагматична функція, так і семантична наповненість можуть варіюватися. Таким чином, інтелектуальна інвектива є оцінним мовленнєвим жанром, який містить як пряму, так і непряму образу , яка залежить від інтенції адресанта й обумовлена специфікою його світобачення. Адже інтелектуальна інвектива має місце в певному комунікативному акті, який забезпечено певними умовами функціонування такої мовленнєвої інтеракції , де обидва опоненти розуміють один одного.
Зазвичай, обр а? за характеризується застосуванням просторічної лексики, фразеології, стилістично маркованими одиницями, які наділені вульгарною конотацією. Вульгарна конотація, у свою чергу, реалізує інтенцію мовця принизити, обр а? зити , звинуватити, присилити, зганьбити адресата, або ж висловити власні емоції стосовно комунікативного акту та ситуації.
Уявлення про образу належить до сфери мовних дій людини. Для цього враховується комунікативний контекст, мета і завдання учасників спілкування, характер їхніх взаємостосунків, правила мовленнєвої поведінки певної сфери спілкування. Тому під час кваліфікації образи варто мати на увазі такі критерії: чи мав інвектор намір образити інвектума , чи це не входило в його інтенцію. У такий спосіб на ситуацію образи можна подивитися з двох боків: з боку того, хто образив , і з боку того, кого образили . Адресант (той, хто образив ) мав намір образити і свідомо обрав для цього інвективу, яка може зачепити адресата, щоб він відчув його намір. Адресат, у свою чергу, відчув образу в словах адресанта. Отже, ситуація будь-якого спілкування вимагає враховувати певні правила і варіанти мовленнєвої поведінки та певну стилістичну градацію слів. У такий спосіб використання інвективи в мовленні є свідомим вибором адресанта, коли цього вимагає ситуація спілкування, хоча цьому й суперечать етикетні норми, мораль тощо.
Варто зауважити, що значна частина слів, які використовуються як інвективи, у семантичному плані досить досконалі і несуть у собі конкретний зміст. Тому вважаємо, що існує певна семантична основа і граматичні формули, які служать для відтворення процесу образи . Можна навести безліч ситуацій, котрі хоч і мають деякі свої особливості, зрештою в цілому досить точно зображують процес перетворення звичайних лексем на лайливі. І такий процес властивий не лише українській мові, тому що все залежить від комунікативної інтеракції . Як правило, це лексеми:
– ужиті з метою образити слухача;
– пов’язані із тваринним світом, сексуальною активністю чи діяльністю або будь-якою іншою галуззю (жорстокістю, лінощами, підлістю тощо), що сприйматимуться слухачем негативно;
– ужиті в певних синтаксичних структурах, що несуть у собі формулу образи .
Інвективи є тією лінгвістичною категорією, до якої певний прошарок лексем можна віднести умовно. Проте, це не виключає того, що можна здійснити певний розподіл інвектив на:
– суто образи або лайливі слова;
– слова, які поза контекстом за силою впливу на читача є слабкішими за образи , тобто несуть здебільшого просто зневажливе забарвлення;
– лексеми, які за певних умов можуть набувати значення образи-лайки .
Говорячи про останню категорію, слід звернути увагу на те, що в українській мові існують лексеми, а саме прикметники, які хоч і несуть негативний зміст, проте не вживаються в актах образи . Наприклад, лексеми пагубний, нищівний не використовуються ні як підсилювальні епітети, ні як субстантивовані. Ми не можемо сказати Мишко був пагубною людиною . Прикметник нищівний вживається з іменниками, які передають будь-яке явище, але ніколи не супроводжуються іменником-істотою. Водночас інші прикметники легко приєднуються до іменників-образ , але інколи самостійно можуть бути інвективами, які відповідають усім семантичним, синтаксичним та прагматичним критеріям, як-от: глухий, німий, сліпий та ін.
Інвективи-зооніми також мають семантику образи , якщо їх вжито в певному контексті. Наприклад, щеня – « зінське щеня» застосовується для характеристики гордовитої молодої людини, зазвичай парубка; ведмідь – на позначення незграбної, вайлуватої особи; свиня – нахаби, замурзаної, неохайної людини; тварина ( тварюка ) характеризує грубу, тупу, жорстоку й агресивну людину. Використання інвектив-зоонімів пояснюється кількома причинами: глибиною пізнання сутності відповідних тварин та виділенням у них ознак, що могли бути комунікативно-релевантними. При цьому рівень пізнання тварин з’ясовується їхньою близькістю до людей, а не лише обмеженої групи спеціалістів, з їхніми характерними ознаками. Комунікативну релевантність характерних ознак тварин засновано на об’єктивній можливості суб’єктивного приписування певних ознак людині.
Інвективи-зооніми охоплюють назви тварин, що відомі людям своїми певними позитивними або негативними ознаками, як-от: зміюка, собака.
У ролі інвектив-зоонімів з підкреслено негативним емоційним забарвленням використовуються назви домашніх тварин: телиця, корова ; птахів – квочка, індик; диких звірів – носоріг, тигр, ведмідь ; рептилій – гадюка, зміюка, удав, крокодил тощо.
Отже, лексичний склад української інвективи ділиться на рівні значення, але тип вигукових інвектив виконує комунікативну функцію.
Загалом же інвектив, спрямованих на внутрішні риси значно більше, ніж на зовнішні дефекти.
Під час ображання вплив здійснюється за допомогою п’яти способів: 1) через представлення інтересів інституційного носія вищого соціального статусу (порада); 2) через маскування або невиправданого покладення на себе повноважень інституційного носія пріоритетного соціального статусу (хамство); 3) через засоби аргументації (шантаж); 4) через застосування фізичного і психічного насилля (погроза); 5) через відмову від представлення належної уваги чи піклування, на які розраховувала особа, або навіть байдужим до нього ставленням (недовіра) [7, с. 8–9].
Незважаючи на індивідуальність кожної особистості, вона є носієм певного психологічного типу, певної соціальної групи, певного мовного колективу, тому можна передбачити її типові мовленнєві ролі. Т. Г. Винокур подає таку класифікацію комунікативних ролей-функцій того, хто говорить та того, хто слухає: говорю «від себе», як окрема особистість (не несу відповідальності за інших); відокремлюю свій груповий досвід (говорю так, як прийнято «у нас»); нейтралізую різні мовленнєві досвіди (вирівнюю нерівні відношення); формую при цьому безконфліктну чи конфліктну стильову фігуру («переношу», будую синонімічний ряд) [3, с. 67–68]. Зазначені варіанти мовленнєвих ролей розрізняються багатьма особливостями, у тому числі й необхідністю включення у свій мовленнєвий досвід і можливістю оперування інвективною лексикою.
Під час образи категорія оцінки вміщує в собі всі сфери людської діяльності: оцінка пов’язана із законами психіки, з асоціаціями, з поняттями духовності та ментальності. Отже, інвективний потенціал становлять: слова, пов’язані з рослинним та тваринним світом ( дерево, трава, хробак, хробаччя, слимак, риба, рак, кіт, пес, кінь та ін.); назви на позначення складного світу природи та її витворів ( крига, скеля, камінь, хмара та ін.). У такий спосіб інвективний комплекс семантичного характеру створюють назви рослинного світу, які у зіставленні з політичними реаліями стають основним компонентом асоціативного комплексу. Окремий інвективний комплекс становлять зіставлювані/протиставлювані образи зоонімів та людей, загрузлих у політиці: суспільні слимаки, політичні анальфабети, хробаччя та ін. Таким чином інвективи формують політичну свідомість. Іноді інвективи створюють як негативні номінації невласного характеру, як-от: яничари-губернатори; яничари-мери; кучманоїди ; донецький проффесор ; (Медведчук) – кризовий менеджер вітчизняної політики, президентська тінь, мільярдер-скоробогатько , кримський шовініст-міністр; (Балога) – головний сантехнік країни; клони-кандидати; медведчуки , білоконі , рафальські , піховшеки та ін.
Як доводять зазначені приклади, образа – це дія, за допомогою якої той, хто ображає, намагається підвищитися над тим, кого він ображає. Інвектива, яку закинув Пауло Коельо критикам: критики, коли говорять про політиків, – вони демократи, а коли вони говорять про книжки, фільми і музику, яку люди мають слухати, вони фашисти [12], свідчить саме про це.
Вживання адресантом інвективи можна розглядати як необхідність емоційної розрядки, оскільки інвектива завдяки особливому становищу в мові створює сильний резонанс, реалізуючи тим самим експресивну, сугестивну та інвективну функцію.
образа є продукуванням комунікативної спрямованості і має ознаки емотивно-оцінних та імперативних форм. образа взаємопов’язана з семантико-прагматичним рівнем мовної свідомості, що визначається комплексним характером структури висловлення. образа породжує конфліктність комунікативної ситуації, що визначено її інтенціональним змістом, семантико-прагматичною специфікою та засобами репрезентації. У мовленнєвому акті під час образи адресант визнає себе лідером комунікації, що зумовлюється наявністю соціально-правових або особистісних повноважень на конфліктну інтеракцію . Адресант усвідомлює конфліктність висловлювання, яке містить образу , що визначається інтенцією звинувачення.
Інвективи використовуються також для зв’язку слів, при недостатньому словниковому запасі, як текстоутворювальний засіб. У цьому випадку обсценність таких лексем редукується до форм блін ; іди туди, не знаєш куди; піпець ; офігенно ; задрав; задовбав та ін.
Інтелектуальна інвектива містить сукупність нормативних лексичних засобів, які несуть образу опонента у вигляді тонкої іронії, жарту, натяку, кепкування тощо.
Людський мозок активно реагує на слова, які містять негативну семантику та образу . Існує прямий зв’язок між такими словами і зростом активності мозкової півкулі. Інвектива трансформується в мозок людини і викликає негативні асоціації, які відповідають за больовий сигнал, тому реакція адресата буде сильною і психологічно напруженою. У такий спосіб інвектива виступає словесним подразником, оскільки існує взаємозв’язок між зовнішніми стимулами й активністю мозку, що викликає негативні емоції, пов’язані з психікою людини.
Список використаних джерел:
1. Анекдоты-ДД [Електронний ресурс]: Режим доступу: http:// www. durdom.in.ua/ru/main/anecdotes.phtml
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов . ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь: Перун, 2003. – 1440 с.
3. Винокур Т. Г. Говорящий и слушающий . Варианты речевого поведения / Т. Г. Винокур. – М., 1993.
4. Грицанов А. А. Инвектива [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fil.vsolar.org.ru/457.html
5. Жельвис В. И. Поле брани: Сквернословие как социальная проблема в языках и культурах мира / В. И. Жельвис . – М.: Ладомир , 2001. – 349 с.
6. Королева О. П. Прагматика инвективного общения в англоязычном социуме (на материале британского ареала ): автореф. дис. канд. филол . наук: 10.02.19 / О. П. Королева. – Нижний Новгород, 2002. – 22 с.
7. Кусов Г. В. Оскорбление как иллокутивный лингвокультурный концепт: автореф. дис. канд. филол . наук: 10.02.19 / Г. В. Кусов . – Волгоград, 2004. – 27 с.
8. Остроты известных людей [Електронний ресурс]. – 2011. – 15 октября . – Режим доступу: http:// www. ukrlife.net/ostrotyi-izvestnyih-lyudey/
9. Позолотин А. Ю. Инвективные обозначения человека как лингвокультурный феномен (на материале немецкого языка ): автореф. дис. канд. филол . наук: 10.02.19 / А . Ю . Позолотин . – Волгоград, 2005. – 20 с.
10. Саржина О. В. Русская инвективная лексика в свете межъязыковой эквивалентности (по данным словарей ) / О. В. Саржина // Речевое общение . Специализированный вестник . – Красноярск : Кр.ГУ , 2002. – Вып . 4 (12) . – С. 35–40.
11. Степко М. Л. Определение объема и границ понятия «інвектива» в отечественной лингвистике / М. Л. Степко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // www.lyngvomaster.ru / filcs / 263.pdf
12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. media.topping.com.ua / news / politics /2005/04/08/495475.html
13. Форманова С. В. Інвективи в українській мові: монографія / С . В . Форманова ; за ред. Н. М. Сологуб. – К.: Видав-ий Дім Дмитра Бураго , 2012. – 336 с.