Гусак І. М.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Україна

КРЕДИТНИЙ РЕЙТИНГ ЯК МЕТОДИКА ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

Одним з найбільш прибуткових банківських активів, які формують найбільшу частину доходів банку є кредити. Зазначимо, що вітчизняні банки змушені постійно вдосконалювати стратегію та тактику своєї кредитної діяльності, оскільки на перший план висувається проблема визначення залежності між доходом і ризиком. У зв’язку з цим актуальним є оцінка кредитоспроможності позичальника та аналіз і управління кредитним ризиком з метою зниження його рівня.

Відомо, що основним показником кредитоспроможності позичальника є кредитний рейтинг, відповідно до якого банки поділяють позичальників за різними класами.

Термін «рейтингова система» включає методи, процедури, системи контролю та збору даних, а також інформаційні системи, які сприяють здійсненню оцінки кредитного ризику, затвердженню внутрішніх рейтингів, визначення якісних та кількісних ймовірностей збитків [2].

Кредитоспроможність – це наявність у позичальника банку передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки [1, с. 149].

Базельським комітетом з питань банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків 26 червня 2006 року було прийнято рекомендації у сфері банківського регулювання (Базель ІІ), які зокрема, передбачають регулювання банківського ризику. Для оцінки кредитоспроможності позичальника Базельський комітет рекомендує застосовувати підхід на основі використання внутрішньої рейтингової оцінки, яка базується на системі побудови кредитних рейтингів. Такий підхід більш чутливий до кредитного ризику і стимулює подальше вдосконалення внутрішньобанківської системи рейтингової оцінки.

Зазначимо, що з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України також встановлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Для формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банки повинні на основі проведеного фінансового аналізу класифікувати позичальників за класами ризику.

Існує кілька типів систем внутрішньої рейтингової оцінки: системи засновані на аналізі кредитоспроможності позичальника; системи засновані на аналізі конкретних інструментів активних операцій; системи, що поєднують аналіз кредитоспроможності позичальника та аналіз інструментів активних операцій [3].

Згідно із положенням Базеля ІІ система внутрішнього рейтингування для оцінки кредитних ризиків мають відповідати таким основним вимогам:

· забезпечувати обґрунтоване оцінювання дебітора, диференціацію ризику точні та послідовні кількісні оцінки ризику;

· виконувати важливу функцію в управлінні ризиками та у процесі прийняття кредитних рішень, а також корпоративних функцій управління кредитної установи;

· кредитна установа повинна мати відділ контролю кредитних ризиків, який відповідає за її рейтингові системи, є незалежним від небажаного впливу;банк

· збирає та зберігає всю необхідну інформацію для забезпечення ефективної підтримки процесів вимірювання кредитного ризику й управління ним; банк документально обґрунтовує сутність власних рейтингових систем та методологію її розробки, а також самостійно оцінює ці системи [4].

У теоретичному контексті необхідно розрізняти поняття рейтингу позичальника та рейтингу позики. Обидва ці поняття стосуються кредиту, однак якщо рейтинг позичальника цілком та повністю базується на його конкурентоспроможності, то рейтинг позики враховує додаткові особливості конкретної кредитної угоди, такі як достатність та ліквідність застави, строк кредиту, наявність гарантії та порук тощо.

Кредитний рейтинг використовується банками для різних цілей, зокрема для таких: визначення вартості ресурсів (низький рівень конкурентоспроможності збільшує надбавку за ризик, зменшуючи таким чином привабливість залучення коштів); формування резервів під можливі втрати за позиками; визначення лімітів кредитування;аналіз кредитного портфеля в розрізі класів кредитного рейтингу з метою оцінки кредитного ризику. Кредитний рейтинг доцільно розраховувати в кількох площинах: з позиції органів банківського нагляду і з позиції комерційних банків [2].

Рейтингова система та процедури оцінки ризиків забезпечують якісну оцінку позичальника та операційних характеристик, диференціацію ризиків, точну та послідовну кількісну оцінку ризиків, що адаптовані до умов ринку, банківських продуктів та практик окремих банків.

На даному етапі діяльності банківських установ кредитний рейтинг використовується з метою управління та регулювання кредитним ризиком. Перспективним напрямком є подальше вдосконалення та застосування внутрішньобанківської системи рейтингової оцінки.

Список використаних джерел:

1. Васюренко О. В. Банківські операції: навч. посіб. / О. В. Васюренко. – 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 318 с.

2. Гідулян А. / Актуальні питання поліпшення методики оцінки кредитоспроможності позичальників банками України / А. Гідулян // Вісник НБУ. – 2012. – № 1 – С. 50–53.

3. Смерічевський С. Удосконалення сучасних методик банківського регулювання оцінки кредитоспроможності фізичних осіб / С. Смерічевський // Вісник НБУ. – 2012. – № 2. – С. 28–32.

4. Терещенко О. / Нові підходи до оцінки кредитоспроможності позичальників – юридичних осіб / О. Терещенко // Вісник НБУ. – 2012. – № 1 – С. 26–30.