К. е. н. Вдовиченко А.М.*, к. і. н. Нагайник В.А.**

*Одеська національна академія зв’язку імені О. С. Попова, Україна , **Одеський державний екологічний університет, Україна

ПАРТНЕРСТВО ДЕРЖАВИ І БІЗНЕСУ В КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЙНОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ

Проблема суті і напряму соціально-економічних трансформаційних перетворень та місця й ролі держави і бізнесу в сучасному суспільстві стала однією з актуальних, злободенних і найважливіших. Тому останнім часом все більше уваги приділяється цій проблемі з боку учених як далеко зарубіжних (Дж. К. Гелбрейт , Ф. Котляр, У. Ростоу , П. Самуельсон , Дж. Стігліц , М. Фрідман ) й близько зарубіжних (С. Губанов , І. Осадча), так і вітчизняних (Т. Артемова, О. Білорус, М. Бутко, М. Микитюк , Н. Огородникова , Ю. Пахомов, Н. Саприкіна ). Вони всіляко переконують, що сьогодні партнерство держави і бізнесу є чи не найголовнішою умовою сталого розвитку і основним інструментом формування соціально орієнтованої економіки.

До речі, і в Конституції України зафіксовано, що національна економіка розвивається на базі соціально орієнтованої моделі розвитку, а найвищою цінністю є вільна людина у справедливій державі. З приводу трансформаційних перетворень передбачалося наповнення всіх реформ соціальним змістом; це також стверджував і прийнятий понад десять років тому Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

На превеликий жаль, перебіг подій показав, що результати після більш, ніж двадцяти років незалежності зовсім не відповідають проголошеним ідеям. Так, протягом цього періоду кількість нашого населення скоротилася з 52,3 до 45 млн. чоловік; статистичні дані ООН свідчать про те, що в Україні за межею бідності перебуває більшість її громадян. Наслідки ж економічних реформ відомі і немає рації на них зупинятися. Однак, не меншою бідою одночасно ставало в’їдливе «відторгнення будь-яких фундаментальних морально-етичних, духовних цінностей», а пропаганда споживацького комерціалізованого суспільства призвела до « омасовлення індивіда». В суспільстві, як зауважив Герой України Б. І. Олійник, «порушена соціальна єдність, всі роз’єднані й робляться неймовірно жорстокими; моральна деградація повна». Ринкові цінності взяли верх над політичним, соціальним і духовним. Настав, за образним висловом Дж. Сороса, «ідеологічний імперіалізм».

Які ж причини такого становища? На нашу думку, основна з них, не заперечуючи й інші, криється в тому, що впроваджувані в Україні реформи розпочалися не з глибокого теоретичного осмислення, а з копіювання застарілої ліберально-кон’юнктурної моделі розвитку, діючої на принципах ринкового фундаменталізму. Відносно ж ролі і місця держави, то вона фактично була витіснена із сфери економки, залишалася осторонь від вирішення соціальних питань. Одночасно у розпорядження невеликої групи осіб перейшли колосальні фінансові і виробничі ресурси. Державні інститути не створювали стимули для підприємницької діяльності. Їх поводження фактично не відповідало основним принципам соціально орієнтованої економіки. Суперечності між цілями, зафіксованими в Конституції України, й нав’язаним «реформаторами» та іноземними радниками механізмом господарювання тільки посилювалися. Криміналізація економіки, її тінізація – закономірний наслідок, а не випадковий результат сліпого копіювання чужого досвіду. Така направленість реформ в принципі не могла бути соціальною. Економічну ефективність («прибуток понад усе»), яка не доповнюється соціальною справедливістю, П. Самуельсон взагалі назвав «аморальною».

Просто дивно, що за такої ситуації представники державної влади постійно підбадьорливо наголошували: реформи провадяться в контексті інтеграційного вибору, йдемо в Європу, на Захід, оскільки розвинені країни, мовляв, досягли великих успіхів завдяки тому, що продовжують спиратися на ліберальну модель розвитку з її принципами ринкового фундаменталізму. Зауважимо, дійсно ідея лібералізму зародилася на Заході й відіграла в свій час позитивну роль, хоча і вона в чистому вигляді ніколи не впроваджувалася, – це по-перше. А по-друге, починаючи з 1933р., коли Президент США Ф. Рузвельт прийняв програму під назвою «Новий курс», то її найголовнішою відмітною рисою було визнання ліберальної моделі застарілою, гальмівною в нових умовах і що без втручання держави в економічне й соціальне життя суспільства, без партнерства її з бізнесом вийти з кризи і забезпечити стабільний соціально-економічний розвиток країни взагалі неможливо. Мало того, «Новий курс» фактично поставив США на шлях соціалізації держави, відмовившись від ліберальної моделі розвитку. Це підтверджено проголошенням Ф. Рузвельтом гасла: пора повернутися лицем «до забутої людини» і прийняттям цілої низки соціальних законів, зведених в загальний Закон «Про соціальне забезпечення».

Що ж до розвинених держав Західної Європи, куди ми згідно з проголошеним курсом бажаємо інтегруватися, то і для них після Другої світової війни характерною ознакою стало впровадження соціально орієнтованої моделі розвитку. Безсумнівна правда, велика роль у здійсненні соціальної політики належить державі. Проте в період трансформаційних перетворень у напрямі формування інформаційного суспільства з його соціальністю підтримувати і повністю реалізувати «активну стратегію соціального розвитку» держава без залучення приватного капіталу не в змозі. Об’єктивно ж виникає необхідність об’єднання зусиль держави і бізнесу в розробці й реалізації програм соціального партнерства. Причому в партнерських відносинах зацікавлені як держава, так і бізнес. Адже без сформованого інституційного поля забезпечити легітимність бізнесу, прозорі, всім зрозумілі умови для підприємницької діяльності, створити стимули, які б відповідали основоположним принципам соціально орієнтованої економіки, практично неможливо. Цілком певно, роль державних інститутів зростає. Та й досягти бажаних результатів в жорстокій конкурентній боротьбі бізнесу без високоосвічених і професійно підготовлених кадрів дуже важко. І нарешті, без вирішення соціальних питань суперечності між трудом і капіталом в регіонах, а то й в країні у цілому будуть тільки загострюватися (події в ЄС сьогодні тому потвердження).

У 1992р. на Міжнародній конференції в Ріо-де-Жанейро синтез держави і бізнесу визнано як одну із найвизначніших тенденцій трансформаційних перетворень у напрямі соціалізації суспільства. І хоча не всі поставлені тоді завдання були виконані, але ж соціальним питанням у світі стало приділятися більше уваги. Про це свідчить ряд відносно нових понять, термінів: «публічно-приватне партнерство», « комплементарність держави і бізнесу», «соціальні інвестиції», «моделі соціальної відповідальності», «партнерство заради соціальної солідарності» тощо.

Звернімося до прикладів. В США у щорічних посланнях Президента до Конгресу визначаються основні показники розвитку національної економіки, розділом яких є і соціальні напрями. Згідно з розробленою програмою, доля на соціальні страхування до 2035р. подвоїться і досягне 30% ВВП. Тут же існують і так звані корпоративні фонди для вирішення соціальних проблем за допомогою бізнесу. Створений також «коридор взаємодії» з ефективним механізмом стимулювання бізнесу. Публічне партнерство найбільш розвинене в сфері освіти та охорони здоров’я спільним фінансуванням. Існує також спонсорство, благодійність. За даними офіційної статистики США, соціальні інвестиції приватних компаній досягають 40% їх загального обсягу.

У Великій Британії, де поєднуються елементи американської і континентальної моделей соціального захисту, спостерігається зростання кількості соціально відповідальних фондів, а в засобах масової інформації публікуються індекси цієї відповідальності. Відзначається суттєве залучення держави і суспільних інститутів. Існує соціальна звітність, куди включаються економічні, екологічні й соціальні показники. Причому їм приділяють велику увагу вже в момент стратегічного й оперативного планування. А створеним урядовим органом «Партнерство об’єднаного королівства» приймається програма «Приватна фінансова ініціатива». Функціонують також «Зони освітньої дії», «Зони оздоровчої дії». На їх реалізацію держава і бізнес в партнерстві з місцевими радами, благодійними добровільними організаціями, представниками освіти виділяють мільярдні кошти. В Нідерландах створено і діє «Партнерство заради соціальної інтеграції» – об’єднання і координація дії держави, бізнесу та суспільних інститутів. Існує Європейська Комісія, яка визначила «Концепцію корпоративної соціальної відповідальності». Компанії на добровільній основі об’єднують свої зусилля для вирішення соціальних питань і застосування відповідних природоохоронних заходів.

Недавно керівники розвинених країн Заходу висловилися проти анархічної, антисоціальної економіки, побудованої на принципах ринкового фундаменталізму. Зокрема, Канцлер Німеччини А. Меркель взагалі заявила, що соціальній економічній системі необхідно на рівні ООН віддати обов’язковий міжнародний статус. Нам здається, слід погодитися з тією думкою, що особливістю сучасних трансформаційних перетворень є «зведення соціальної політики до рангу загальнонаціональних інтересів».

Безумовно, сучасна криза внесла корективи в соціальну політику держав Заходу, але це не відміняє загальний напрям трансформаційних перетворень – соціалізацію економіки. Україна ж, як вже не раз заявлялося, розпочала рух до побудови суспільства соціальної справедливості. Для реалізації цієї благородної мети необхідно перерозподілити соціальну відповідальність між державою, бізнесом і некомерційними секторами. Потрібен пошук оптимізації партнерських відносин між державою, бізнесом, суспільними організаціями і населенням. Але ж партнерство повинно відбуватися на засадах Закону, а не стихії та адміністративного права. Та, на жаль, бюджетне фінансування розвитку соціальної сфери характеризується мізерним обсягом з тенденцією до зниження. Держава і бізнес поки що не мають прийнятної оптимізованої взаємовигідної політики. Правда, лише ось тепер в Україні почали появлятися ознаки активної соціальної політики. Однак цього замало. Настав час, урешті-решт, змінити філософію бізнесу і господарювання, зробити їх соціально відповідальними, посиливши соціальний компонент моделі економічного розвитку.