Алексєєв А. С.

Національна Академія Наук України, Інститут економіко-правових досліджень, м. Донецьк

ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ДИСПРОПОРЦІЙ РЕГІОНУ

Досліджуючи етимологію поняття диспропорції, зазначимо, що класичному розумінні пропорція являє собою певне співвідношення частин цілого [1]. В економічних пропорціях даними частинами виступають окремі підсистеми, елементи та компоненти народного господарства. За матеріально-речовою ознакою економічні пропорції поділяються на трудові, речові та вартісні; за економічним змістом у їхньому складі виокремлюють народногосподарські, галузеві, міжгалузеві, територіальні, зовнішньоекономічні пропорції [2].

Розглянемо нерівномірність розвитку, як основу регіональної диспропорційності. Слід пам’ятати про подвійний характер її впливу на економічний розвиток. Перш за все, він є позитивним, оскільки саме через нерівномірність створюються умови для високих темпів економічного розвитку регіонів-лідерів, підтягування до більш високого рівня розвитку відстаючих регіонів, формування «осей розвитку» тощо.

Водночас очевидними є й негативні наслідки нерівномірного розвитку, на що багато дослідників звертали увагу.

Розглядаючи теоретичні доробки Н. Баранського, слід виділити тезу про те, що можливість загострення нерівномірності розвитку обумовлена наявністю певної закономірності: «Існує міцний зв’язок і взаємозалежність між характером розселення людей і розміщенням тих населених пунктів, в яких вони живуть, і характером і розміщенням виробництва.

Зв’язок цей непрямий і не постійний, а історично мінливий, причому потрібно врахувати, що розміщення виробництва міняється сильніше, ніж розміщення населення. Тому між цими двома видами розміщення продуктивних сил нерідко виникають більш менш гострі протиріччя» [3].

У працях сучасних дослідників, а саме О. Лугового, також маємо змогу висвітлити акцент на подвійному характері впливу нерівномірності на економічний розвиток: « У довгостроковому періоді за умови мобільності чинників фізичного і людського капіталу така ситуація може бути вигідна для всіх регіонів економічної системи, що розглядається. Регіони «центру» зростають швидше за рахунок агломераційного ефекту і спеціалізації у виробництві товарів «новіших» галузей, а також часто за рахунок вигідного економіко-географічного положення» [4].

Певні підходи до розв’язання зазначених проблем зустрічаються у публікаціях провідних науковців світової економіки.

Наприклад, Дж. Харвей виокремлює та детально аналізує на прикладі своєї країни такі групи факторів, які можуть призвести до виникнення регіональних диспропорцій:

? обмеженість капіталу, що не дозволяє використовувати ресурси регіону повною мірою;

? нестача у регіоні природних ресурсів;

? стагнація або зниження ділової активності у ключовій галузі регіону [5].

Провідні економісти П. Кругман та М. Обстфельд доводять, що рух капіталу, особливо робочої сили, у поєднанні з ефектом масштабу та транспортними витратами, відкривають можливості для кумулятивного процесу нерівномірного розвитку, а отже й для посилення диспропорцій [6].

Видатний економіст та маркетолог М. Портер, обґрунтовуючи власну теорію економічних кластерів, висловлює схожі ідеї: «Досить часто в умовах економіки, що розвивається, різні галузі групуються разом, при цьому в інших галузях діяльність, за винятком сільськогосподарської і розробки ресурсів, виявляється дуже слабкою або не ведеться зовсім. Висока скупченість, наявність вузьких місць і відсутність гнучкості ведуть до високих адміністративних витрат і неефективної роботи, не кажучи вже про зниження рівня життя. Проте компанії не можуть досить легко передислокуватися з центру, оскільки в менших містах і містечках не існує інфраструктури, ні хоч би зародків кластерів» [7].

На основі проведеного огляду, зазначаємо, що проблемі економічних диспропорцій регіонів приділяється значна частина уваги сучасних економістів. на даний момент відсутні єдині методологічні підходи щодо оцінки та аналізу пропорційності регіонального розвитку. Найчастіше автори обмежуються аналізом показників, які характеризують саме нерівномірність регіонального розвитку в масштабах країни чи на міжкраїновому рівні, часто ототожнюючи її з диспропорціональністю. При цьому поза увагою вчених залишаються глибинні причини порушення внутрішньо-регіональної пропорційності та її вплив на ефективність функціонування всієї економіки країни. Крім того, незважаючи на численні наукові праці, серед дослідників до цього часу не прийнято єдиний понятійний апарат та не завершено процес формування методології досліджень, пов’язаних із вивченням й структуризацією регіональних диспропорцій, а також характером їхнього впливу на загальний розвиток національної економіки, не визначені чіткі критерії, за якими слід ідентифікувати та оцінювати ступінь глибини регіональних диспропорцій, відсутній цілісний механізм управління просторовим розвитком національної економіки з урахуванням процесів, що призводять до виникнення диспропорцій та проблемних територій в економічному просторі держави.

У працях економістів розроблені методології оцінки диспропорційності розвитку регіону, що можуть бути застосовані у оцінці економіки Луганської області у даній статті.

Особливу роль у формуванні регіональної політики України відіграє правове забезпечення. Сьогодні основними складовими правової бази розвитку регіонів є Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» та Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 р. [8]. Цими законодавчими актами визначено ключові проблеми регіонального розвитку, пріоритети державної регіональної політики з погляду загальнонаціональних потреб та інтересів, а також передбачено запровадження механізму зменшення диспропорції в соціально-економічній сфері на регіональному рівні та подолання депресивного стану окремих територій.

Список використаних джерел:

1. Большой экономический словарь / под ред. А. Н. Азрилияна. – 6-е изд., доп. – М., 2004. – C. 866.

2. Економічний енциклопедичний словник: у 2 т. / [ С. В. Мочерний, Я. С. Ларіна, О. А. Устенко, С. І. Юрій ] ; за ред. С. В. Мочерного. – Львів, 2006. – Т. 2 – C. 200.

3. Баранский Н. Н. Избранные труды. Научные принципы географии / Н. Н. Баранский; ред. кол. В. А. Анучин и др. – М., 1980. – C. 199.

4. Экономико-географические и институциональные аспекты экономического роста в регионах / [О. Луговой и др.] // Консорциум по вопр. приклад. экон. исслед., Канадское агентство по международ. развитию [и др.];. – М., 2007. – C. 16.

5. Харвей Дж. Современная экономическая теория / Дж. Харвей; пер. с англ. – М., 2003. – C. 546–548.

6. Кругман П. Р. Международная экономика. Теория и политика: учеб. для вуз. / П. Р. Кругман, М. Обстфельд; под. ред. В. П. Колесова, М. В. Кулакова; пер. с англ. – М., 1997. – C. 177–183.

7. Портер М. Конкуренция: уч. пос. / М. Портер; пер. c англ. – М., 2001. – C. 243–244.

8. Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon.rada.gov.ua/