Д. е. н. Тимошенко Л. М., к. е. н. Більська О. В., к. е. н. Попруга В. І.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

СТАЛИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНУ ЯК ПРОЦЕС І РЕЗУЛЬТАТ СУСПІЛЬНОЇ ДИНАМІКИ ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО ВИМІРУ Й ЕКСПЛІКАЦІЇ

Нині усіма країнами світової спільноти інтенсивно ведеться пошук обґрунтованих шляхів та механізмів забезпечення суспільної динаміки в рамках концепції сталого розвитку. Між тим фахово-літературний екскурс самого поняття «сталий розвиток» дає змогу стверджувати про не досить виразне уявлення про його зміст. Справа у тому, що фундатори концепції сталого розвитку не зосереджувалися на його визначенні, а зробили наголос на необхідності активізації пошуку людськими суспільствами кращого життя але у спосіб, який би не облишав прийдешні покоління процвітання. З переходом у систему координат ХХІ ст. намітився відхід від сприйняття сталого розвитку як обмеженого економічного зростання та його доповнення проблемою соціальної зорієнтованості й практичною імплементацією теоретичних напрацювань. Але за всього цього переструктурування підходів концепція сталого розвитку базується на певних цінностях, облишаючи за полем охоплення виміри, індикатори, оцінки, обґрунтовані на їх основі заходи.

Очевидно є необхідність визначити тлумачні рамки категорії «сталий розвиток» через зміст її складників «сталий» й «розвиток» та їх інтегративне поєднання.

Сам по собі прикметник «сталий» кваліфікує розвиток як стійке, міцне чи то довготривале явище. Щодо поняття «розвиток», то при зверненні до українських тлумачних джерел воно постане як «…рух, хід, поступ…» [1, с. 148] чи то «…дія, унаслідок якої відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого…» [2, с. 1235]. За класичними визначеннями «…будь-який вид руху, модифікація, перетворення, перебудова або еволюція…» або «…будь-яка зміна даного логічного об’єкта у часі…» ідентифікується з процесом [3, с. 97]. При цьому беззаперечним фактом дій, пов’язаних з фактором часу, є їх кінцевий підсумок або результат. Саме у ньому відтворюються реалії процесу і база для оцінки управлінських рішень за силою впливу. До того ж, результат не існує поза системою цілей суспільства. А оскільки суспільна динаміка є процесом безперервним, то пройдена відстань на уявній прямій її проходження характеризує досягнутий результат, а щодо шляху, на якому соціально-економічна система знаходиться у русі у поточному часі, постає у якості відправного параметру, який потрібно утримати чи то перевершити.

Отже, сталий розвиток, як категорія, яка підпорядковується вище приведеним визначенням, є, перш за все, довготривалим процесом якісних змін й водночас результатом їх фіксації.

Природно, що подібна дихотомічність поняття «сталий розвиток», ставить ряд питань методологічного характеру, які впливають на управлінські рішення щодо надання йому керованого характеру в регіоні. Мова йде про різні системи виміру явищ, поєднаних поняттям «сталий розвиток». Якщо дослідженню підпадає процес, то, безумовно, постає питання про період часу, впродовж якого він триває. У разі дослідження результату виникає проблема щодо відтворення ним ступеню досягнення цілей розвитку. Американський соціолог Г. Ганс, доповнюючи це аксіоматичне положення, наголосив на необхідності оцінки того, «…що і навіщо ми робимо для країни в цілому і для кожного із прошарків суспільства…» [4, с. 131]. До того ж слід уяснити, що обидва аспекти вимірювання «сталого розвитку» органічно пов’язані.

З приводу питань виміру в цілому відомий дослідник економіки А. Маршалл підкреслював, що «…економіст не береться вимірювати будь-яку суб’єктивну схильність саму по собі, та ще й безпосередньо; він здійснює лише опосередкований її вимір через її прояви…» [5, с. 70]. При цьому, беззаперечно неможливо допускати того, щоби вимір явищ, формуючих «сталий розвиток», здійснювався довільно без ґрунтовної прив’язки до його кінцевої мети.

Згідно внесених у підручники і навчальні посібники положень процес як явище, що проходить у часі відтворюється часовими рядами або рядами динаміки. Їх особливістю є залежність кожного наступного рівня явища від попереднього. При цьому для характеристики динамічності самого процесу практично не можна скористатися абсолютним виміром компонентів ряду. Відтворення характеристики сталості розвитку у більшій мірі пов’язано з відносним поданням змін показників часового ряду. І, якщо бути до кінця коректним, то при кваліфікації сталості особливу значимість набирає не сама відносність виміру, а основна тенденція зміни результату на співвимірних часових відрізках тобто тренд. Зафіксовані у певні відтинки часу результати розвитку регіону не є і не можуть бути тотожними чи то більш-менш однаковими, але їх зміни мають підпорядковуватися закону статичного зростання.

Осмислено слід сприймати й інший аспект вимірювальної констатації «сталого розвитку». Він стосується результату розвитку регіону. При зверненні до літературних джерел постає достатньо ємний конгломерат пропозицій щодо його кваліфікації та виміру. Ми схильні до підтримки позиції американської дослідниці Б. Тачмен , яка запропонувала відшукувати відповідь на цю проблему «…в тому, що має назву невідомої змінної, а саме в людині…» [6, с. 83]. Її співвітчизник М. Форстер звів цю формулу до більшої конкретизації, наголосивши, що «…найуживанішим мірилом…має бути лише один вимір – кількість або відсоток людей, які перебувають поза всяким стандартом» [7, с. 21].

І тут ми підходимо до основного питання забезпечення сталого розвитку регіону, а саме його ідентифікації як процесу і результату: які індикатори надають інформацію про них поокремо і інтегрованим чином оскільки він має оцінюватися як системна коеволюція ?

Можна зіслатися на індикатори, запроваджені ПРООН в практику виміру сталого розвитку, а саме ВВП на душу населення, рівень письменності та рівень тривалості людського життя у країні, поєднаних в індекс людського розвитку [8]. Ні в якому разі не посягаючи на науковий статус цих індикаторів, все таки хотілося б вичленити фрагменти, які мають хибне з позицій результату розвитку регіону тлумачення. Показник ВРП на душу населення, охоплюючи в принципі усі вироблені товари і послуги, не є індикатором добробуту безпосередньо. До того ж як він, так і рівень письменності та рівень тривалості людського життя у країні не піддаються цивілізаційній стандартизації і слабо корелюються з добробутними характеристиками.

Можливо для країн, які розвиваються, запропоновані індикатори є доцільними на період виведення їх економік в індустріальну фазу. Проте країни, які її досягли і торують шлях в постіндустріальній системі, зіштовхуються з необхідністю корекції інших параметрів, а слід потребують і іншої індикації.

На наш погляд, сучасність в її реалізованих соціальних здобутках і поставлених до досягнення в значній мірі визначається часткою середньозаможних громадян в суспільстві. Чим вагоміша ця частка, тим менше людей облишається поза цивілізаційним стандартом добробуту. Але введення в практику регулювання сталого розвитку регіону індикаторів подібного типу стримується браком теоретико-методологічного підґрунтя. Викладені нотатки мають надати новий ракурс щодо осмислення проблеми керованого розвитку регіоном.

Список використаних джерел:

1. Новий тлумачний словник української мови: у 3 т. / уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. – 2-ге вид., випр. – К.: Аконіт, 2001. – Т. 3. – 862 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов . ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: Перун, 2001. – 1728 с.

3. Сорокин П. А. Социальная и культурная динамика / П. А. Сорокин ; пер. с англ. – М.: Астрель , 2006. – 1176 с.

4. Ганс Г. Социология в Америке: наука и общество / Г. Ганс // Социологические исследования. – 1999. – № 5. – С. 130–144.

5. Маршалл А. Принципы экономической науки / А. Маршалл; пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993. – Т. 1. – 415 с.

6. Tuchman B. W. In Geschichte denken. Essays / B. W. Tuchman. – Duesseldorf : Claassen , 1982. – 351 s.

7. Forster M. Comparing Poverty in 13 OECD Countries: Traditional and Synthetic Approaches / M. Forster // LIS Working Paper. – Luxembourg , 1993. – 100 s.

8. United Nation Development Programme ( UNDP ), Globalization with a human fase : background papers: Human development Report. – New York: UNDP , 1999.