К. е. н. Нестерова Н.А.

Донецький національний університет імені Михайла Туган-Барановського, Україна

ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

На сьогодні Україна має статус держави з ринковою економікою, а це вимагає внесення змін до всіх сфер діяльності як самого господарства, так і методів управління ним. Ринкові відносини припускають широке використання науково-технічного потенціалу, який накопичений в нашій державі і за його межами. Не є секретом той факт, що для успішного просування економіки країни в цьому напрямку основною рушійною силою повинні стати інновації, інноваційний розвиток. Проте перехід до ринкових відносин не забезпечить автоматично швидкого впровадження інновацій в економіку країни. У цих умовах господарювання необхідно виявити значущість інновацій, які дозволяють підвищити гнучкість виробництва, задовольняти попит і пропозиції на продукцію, що випускається, сприяти збільшенню прибутку виробників. Перехід господарства країни від економіки, яка ґрунтувалася на використанні сировинних ресурсів до економіки інноваційного типу, заснованої на сучасних знаннях і нових технологіях, є досить складним. Рішення цього питання можливе на основі розробки стратегії створення інноваційної системи розвитку економіки, заснованої на рівноправному державно-приватному партнерстві і об'єднуючої зусилля і ресурси держави і підприємців.

У даний час полягання справ в цьому напрямі не є задовільним і вимагає рішучіших дій. Необхідна розробка механізму державного управління. Розвиток інновацій безпосередньо пов'язаний з проблемою дійсного підвищення якості життя населення і зміцнення положення країни на світовому рівні. Проте, до цих пір дії в цьому напрямі в основному зводяться до створення умов щодо розвитку лише деякої частини інноваційного бізнесу. А часто складається ситуація, коли розроблені вітчизняними ученими інноваційні розробки набагато швидше впроваджуються за кордоном.

Ще на початку 90-х років уряди держав Західної Європи почали розглядати інноваційні розробки як основний чинник конкурентоспроможності країн. Цей факт сприяв об'єднанню наукової, промислової і регіональної політики в політику інноваційну, головним завданням якої стало створення сприятливого середовища для розвитку інновацій, а також формування найбільш важливих напрямів державного впливу на це середовище, таких, наприклад, як підтримка кооперацій на всіх рівнях, вдосконалення системи охорони інтелектуальної власності, антимонопольні заходи.

Все це зажадало почати негайно розробку заходів щодо ліквідації відставання Західної Європи у інформаційних технологіях від конкурентів в Америці і Японії. Для прискорення процесу формування єдиного науково-технічного простору, новій моделі європейського бізнесу було забезпечено процеси приватизації, проведена лібералізація галузевих ринків, утворений єдиний науково-технічний простір. Крім того, величезний вплив на підприємницьку діяльність надало створення єдиного валютного союзу і розширення ЄС на схід.

В Україні інноваційний ринок не відрізняється високою активністю. Було зроблено спроби вирішення проблем розвитку економіки на базі інтенсифікації інноваційних досліджень, але очікуваного ефекту вони не принесли. З приходом кожного нового уряду розроблялися відповідні програми інтенсифікації інноваційних досліджень, але далі за декларації справа не йде. І, згідно статистиці, Україна має значне відставання в цьому питанні як від країн Західної Європи, так і від Російської економіки.

Причина полягає у відсутності механізмів і джерел забезпечення інноваційного розвитку. Крім того, є істотний розрив між наукою, виробництвом і освітою. Для наший економіці характерний низький рівень розвитку малого інноваційного бізнесу, низька інформаційна прозорість інноваційної сфери. Всі спроби форсувати впровадження інноваційних досліджень в Україні часто стають причиною значних витрат в інших секторах економіки, оскільки воно зазвичай супроводжується застосуванням якихось стимулів або пільг. При цьому часто відбувалося не цільове використання цих пільг, що зрештою приводило до збільшення затратності в інших сферах економіки. Тобто з благих намірів не виходило прориву в економіці, оскільки спроби інтенсифікувати інноваційний розвиток, не маючи відповідних ринкових важелів, приводять до посилення тіньової сфери.

Ще однією причиною повільного впровадження інноваційних досліджень в економіку України є той факт, що не формується у нас загальний попит на інновації, а це виключає бажання у виробників застосовувати нововведення у виробництво. Все це є наслідком низької платоспроможності населення і слабкої законодавчої бази. Крім того гальмом рішучого впровадження інноваційних розробок є стереотипом мислення, що склався ще з часу радянської ідеології, яка полягає у такій ідеології: якщо дасте засоби – ми постараємось збільшити прибутки. Кошти виділялися, але істотних успіхів в економіці не виходило, швидше навіть погіршувалися соціальні показники за умов скорочення кількості робочих місць і ліквідації підприємств.

Проте, питання фінансування все ж таки залишається головним, оскільки – це одна з основних складових ефективного впровадження інноваційних розробок. Джерелами фінансування цього сектора вважаються державні асигнування, кредитні ресурси, венчурний капітал, приватні засоби, засоби іноземних інвесторів, власні засоби підприємств.

На сьогоднішній день за наявністю жорстких ринкових умов доводиться знов знаходити форми стимулювання інноваційного розвитку. А для цього необхідно підсилити механізми відповідальності в управлінні економікою, забезпечити прозорість, контроль за ефективністю інновацій. Оскільки виробництво в Україні за невеликим винятком є збитковим, то це є основним гальмом: немає прибутку, немає інвестиційної складової в ціні вироблюваного товару, немає мотивації до нововведень.

Зі всього сказаного слід зробити висновок: інноваційний розвиток в Україні є загальною проблемою, вирішувати яку потрібно не тільки в рамках тільки інноваційної політики, але і у всіх сферах економіки.