Войтенко В.В.
Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економічного розвитку і торгівлі України
ВПЛИВ ПОДАТКОВО-БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ НА РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
За сучасних умов економічного розвитку позиції країн у світовому просторі визначаються масштабами інноваційної діяльності. Ступінь участі в інноваційних процесах залежить від можливості формування інтелектуального капіталу, комерціалізації новітніх науково-технічних розробок, виробництва інноваційного продукту та його просування на світовий ринок.
Зростання частки інноваційної діяльності втілюється у техніко-технологічну модернізацію, організаційне та інституціональне вдосконалення виробництва, які спричиняють підвищення продуктивності праці, заробітної плати працівників, конкурентоспроможності продукції та суб’єктів економічної діяльності.
В Україні до інноваційно-активних підприємств та організацій у 2010 році відносився 21 відсоток їх загальної кількості проти 18 відсотків у 2008 році. З них технологічними інноваціями займалося лише 4,5 відсотка, що на 1,8 відсоткового пункту менше, ніж у 2008 році.
В останньому десятиріччі постійно зменшувалася частка промислових підприємств, які впроваджували інновації. У 2000 році до них відносилися 14,8 відсотка, у 2010 році – 11,5 відсотка від загальної кількості підприємств. Слід зазначити, що в світі прийнято порогове значення частки підприємств, які впроваджують інновації. Зазвичай воно складає в середньому 25 відсотків, тоді як в Україні ця частка вдвічі менша, а у розвинених країнах досягає 70–80 відсотків [1].
Вкрай низькою в Україні частка реалізованої інноваційної продукції, яка до того ж має тенденцію до подальшого скорочення – з 6,5 відсотка до 3,8 відсотка загального обсягу реалізованої промислової продукції впродовж 2005–2010 років [2].
Наслідком таких спадних тенденцій у сфері інноваційної діяльності стало погіршення суб’індексу «Інновації» як важливої складової Глобального індексу конкурентоспроможності з 52 позиції у 2007 році до 74 серед 144 країн світу у 2010 році. Правда, у 2011 році ця позиція дещо покращилася – до 71 позиції, але за складовою цього індексу «Можливості для інновацій» відбулося погіршення на 16 пунктів [3].
Узагальнення низки наукових досліджень різних авторів дозволяє стверджувати, що основними причинами критичного відставання України від багатьох інших країн є вкрай недостатнє бюджетне фінансування наукових та науково-технічних розробок як складових інноваційного процесу, несприятлива податкова політика у сфері інноваційної діяльності суб’єктів господарювання, а також відсутність дієвих економічних стимулів на підприємствах для технологічної модернізації їх виробничого апарату.
Наукоємність ВВП, тобто відношення обсягу видатків на дослідження і наукові розробки до ВВП, у 2000–2010 роках скоротилася з 1,16 до 0,83 відсотка, у тому числі з держбюджету – до 0,34 відсотка [2]. Водночас у ЄС цей показник в середньому складає 1,9 відсотка, США та Німеччині – 2,7 відсотка, Фінляндії та Швеції – 3,7 відсотка [4].
В Україні з року в рік не виконуються вимоги статті 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» щодо забезпечення асигнувань на науку за часткою 1,7 відсотка від ВВП [5].
До того ж система бюджетного фінансування вітчизняної науки є неефективною, оскільки вона не спрямована на отримання кінцевого результату, придатного для практичного застосування. Недостатність фінансування особливо гостро проявляється саме на найбільш ресурсоємних завершальних етапах розробок, що спричиняє їх перехід на режим очікування асигнувань та моральне старіння результатів.
Недоліки бюджетного фінансування наукових і науково-технічних розробок призводить до подальшого пригнічення здатності наукових шкіл, які ще збереглися в Україні, продукувати досягнення світового рівня, та до втрати кадрового потенціалу вітчизняної науки.
Для підвищення ефективності державної підтримки науки і науково-технічної діяльності доцільно було б надавати пряме бюджетне фінансування селективно в залежності від конкретних умов інноваційної діяльності. Безумовно, слід збільшувати частку бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування фундаментальної науки та на виконання державного замовлення у сфері науки і прикладних наукових розробок. Що стосується суб’єктів економічної діяльності, то бюджетне фінансування необхідно застосовувати лише у випадках, коли на підприємстві створюються інноваційні технології на основі власних наукових розробок.
Крім бюджетного фінансування в Україні передбачені також інші методи прямої підтримки інноваційного розвитку: надання грантів, державних гарантій та пільгових кредитів, майнове страхування реалізації інноваційних проектів [6].
Світова практика прямого стимулювання інноваційної діяльності охоплює такі методи, як безоплатне надання на пільгових умовах державного майна та земельних ділянок для організації інноваційних підприємств; створення наукової інфраструктури в регіонах; державні замовлення у вигляді контрактів на нововведення, які зможуть знайти широке застосування в економіці країни; створення науково-технічних зон зі спеціальним режимом інноваційно-інвестиційної діяльності [7].
Зазвичай, в ринковій економіці інноваційне підприємство, як і інші види діяльності, має за мету отримання прибутку. Багато науковців вважають, що схильність до підприємницької діяльності визначається рівнем оподаткування прибутку. В цьому контексті, положення Податкового кодексу України щодо зменшення ставки податку на прибуток підприємств з 25 до 16 відсотків спрямоване на стимулювання інноваційної діяльності. Податковим кодексом України також передбачено звільнення від оподаткування прибутку від основної діяльності підприємств літакобудівної промисловості до 2012 року; звільнення від сплати земельного податку суб’єктів космічної діяльності до 2015 року та літакобудування до 2016 року [8].
За чинним законодавством преференція у вигляді оподаткування прибутку за ставкою нуль відсотків на період до 2016 року передбачена для суб’єктів малого бізнесу, які здійснюють діяльність у сфері високих технологій. Отримання цієї пільги пов’язано з умовою, що вказані суб’єкти не займаються зовнішньоекономічною діяльністю. Це означає, що малі підприємства, які у розвинених країнах є основними винахідниками і продавцями інновацій, в Україні обмежуються лише внутрішнім попитом, який у цій сфері практично відсутній [9].
Підставою для такого твердження є досить низький рівень витрат на науку і науково-технічну діяльність в наслідок чого інноваційні процеси в реальному секторі здійснюються повільно і у невеликих масштабах.
Серед інших методів непрямої підтримки інноваційної діяльності, крім зниження податкових ставок, у світі широко використовується списання витрат на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, вилучення з об’єкта оподаткування амортизації, розрахованої за прискореними нормативами тощо.
Аналіз світової практики застосування державної підтримки та податкового стимулювання інноваційної діяльності суб’єктів економічної діяльності свідчить, що в різних країнах існує великий арсенал інструментів для реалізації завдань інноваційного розвитку, серед яких важко зазначити найбільш вагомі з точки зору їх ефективності. Однак, слід вказати на наявність загальної спрямованості на пошук оптимального співвідношення між прямим бюджетним фінансуванням і пільговим оподаткуванням.
Разом з тим, необхідно зазначити, що за умов ринкової економіки податкове стимулювання інноваційної діяльності має деякі переваги порівняно з прямим бюджетним фінансуванням. По-перше, пільгове оподаткування цієї діяльності дозволяє створити рівні умови доступу до пільг підприємств різних галузей виходячи з ефективності їх господарювання. По-друге, забезпечити більшу самостійність та економічну відповідальність підприємств за вибір намірів інноваційної діяльності та реалізацію її результатів [10].
Висновки. Враховуючи обмеженість бюджетних ресурсів та недостатність платоспроможного попиту реального сектору економіки на інноваційні продукти, доцільно відновити пільгове оподаткування інноваційної діяльності суб’єктів економічної діяльності в Україні, оскільки саме інструменти податкового регулювання є важливим чинником активізації інноваційної діяльності в період посткризового відновлення економічного зростання.
Важливим завданням держави повинно стати сприяння створенню різних інноваційних структур (технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів інноваційної спрямованості тощо), що дозволило б розширити джерела інновацій.
Виходячи з достатнього кадрового потенціалу багатьох українських галузевих науково-дослідних установ доцільно забезпечити їм постійне державне замовлення та можливість співпраці з вітчизняними та іноземними науковими установами у відповідній сфері.
Можливо, позитивну роль могло б відіграти відновлення роботи Державного інноваційного фонду та спрямування до нього частини «бюджету розвитку» для фінансової підтримки інноваційних проектів та програм.
Підсумовуючи, слід зазначити, що відтягування із реалізацією активної інноваційної політики може призвести до деградації вітчизняної економіки, витіснити країну на узбіччя світового руху до прогресу і добробуту.
Список використаних джерел:
1. Технологічна модернізація промисловості України / за ред. Л. І.Федулової. – К.: Ін-т екон . та прогнозув ., 2008. – 472с.
2. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: стат. зб. Держ . служ . стат. Укр. [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua
3. The Global Competitiveness Report 2012–2013 [Електронний ресурс] / Klaus Schwab ; World Economic Forum . – Geneva , Switzerland : WEF, 2012. – 545 р. – Режим доступу: http://www.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2012–13.pdf
4. Програма економічних реформ України на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/docs/Programa_reform_FINAL_1.pdf
5. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 13.12.1991 №1977-ХІІ [Електронний ресурс] // Голос України. – 1992. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1977-12
6. Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002 №40-ІV [Електронний ресурс] // Уряд. кур’єр. – 2002. – № 143. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/40-15
7. Гаман М. Світовий досвід стимулювання інновацій та можливості його застосування в Україні / М. Гаман // Вісник НАДУ . – 2004. – № 1. – С. 213–214.
8. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755 [Електронний ресурс] // Голос України. – 2010. – № 229–230. – Режим доступу: http://www zakon2.rada.gov.ua / laws / show /2755-17
9. Мазараки А. Детермінанти розвитку зовнішньої торгівлі України інноваційною продукцію [Електронний ресурс] / А. Мазараки , Т. Мельник // Вісник КНТЕУ. – 2012. – № 2 – С. 5–20. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vknteu/2012_2/1.pdf
10. Пріоритети національного економічного розвитку в контексті глобалізаційних викликів: монографія. Ч. 1 [Електронний ресурс] / за ред. В. М. Гейця , А. А. Мазаракі . – К.: Київ. нац. торг.-екон . ун-т, 2008. – С. 351–367. – Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/564219/