Гаркава Л. В.
Українська інженерно-педагогічна академія, м. Харків
КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА
В умовах мінливого ринкового середовища та постійних трансформаційних процесів в економіці України, питання управління конкурентоспроможністю є досить актуальними і вимагають подальшого вирішення, розвитку та удосконалення. На сьогодні необхідністю є формування нових підходів до створення моделі управління підприємствами, які б мали змогу відповідати вимогам споживачів, успішно конкурувати на ринку, адаптуватися до змін зовнішнього середовища.
Управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою певний аспект менеджменту підприємства, спрямованого на формування, розвиток та реалізацію конкурентних переваг та забезпечення життєздатності підприємства як суб’єкта економічної конкуренції.
Сучасна концепція управління конкурентоспроможністю підприємства ґрунтується на використанні базових положень науки управління, відповідно до яких основними елементами системи управління є мета, об’єкт і суб’єкт, методологія та принципи, процес та функції управління [1] .
Метою управління конкурентоспроможністю підприємства є забезпечення життєздатності та сталого функціонування підприємства за будь-яких економічних, політичних, соціальних та інших змін у його зовнішньому середовищі.
Управління конкурентоспроможністю підприємства має бути спрямованим на:
1) нейтралізацію (подолання) або обмеження кількості негативних (деструктивних) чинників впливу на рівень конкурентоспроможності підприємства шляхом формування захисту проти них;
2) використання позитивних зовнішніх чинників впливу для нарощування та реалізації конкурентних переваг підприємства;
3) забезпечення гнучкості управлінських дій і рішень – їх синхронізації з динамікою дії негативних і позитивних чинників конкуренції на певному ринку [1].
Об’єктом управління конкурентоспроможністю підприємства є рівень конкурентоспроможності, необхідний і достатній для забезпечення життєздатності підприємства як суб’єкта економічної конкуренції.
Суб’єктами управління конкурентоспроможністю підприємства є певне коло осіб, що реалізують його (управління) мету:
1 – власник підприємства, який за будь-яких умов має брати безпосередню участь у формуванні стратегічних цілей та завдань підприємства, пов’язаних з економічними інтересами та фінансовими можливостями власника;
2 – вищий управлінський персонал підприємства;
3 – лінійні менеджери операційних підрозділів підприємства, які є відповідальними за ефективну реалізацію планів дій по забезпеченню належного рівня конкурентоспроможності;
4 – менеджери-економісти консалтингових фірм, що залучаються на підприємство на платній основі для розробки та реалізації стратегії підвищення конкурентоспроможності;
5 – державні та відомчі управлінські структури та органи, повноваження яких визначаються відповідними нормативними документами [ 1 ] .
Методологічною основою управління конкурентоспроможністю підприємства є концептуальні положення сучасної економічної та управлінської теорії, зокрема – ключові положення теорії ринку, теорії конкуренції та конкурентних переваг, концепції стратегічного управління, сучасної управлінської парадигми, а також базові принципи та прикладні інструменти, напрацьовані в рамках сучасних управлінських підходів, зокрема – процесного, системного, ситуаційного.
З позиції процесного підходу управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою процес реалізації певної сукупності управлінських функцій – цілевстановлення, планування, організації, мотивації та контролю діяльності по формуванню конкурентних переваг та забезпеченню життєдіяльності підприємства як суб’єкта економічної діяльності [1].
До базових принципів управління конкурентоспроможністю слід віднести:
принцип єдності теорії та практики управління конкурентоспроможністю, принцип системності управління, принцип наукової обґрунтованості управління, принцип ранжування об’єктів управління за їх важливістю, принцип багатоваріантності, принцип співставності управлінських рішень при аналізі їх варіантів, принцип збереження та розвитку конкурентних переваг підприємства; принцип ринкової орієнтації, принцип цільової спрямованості, принцип комплексності, принцип гнучкості, принцип етапності.
Процес управління конкурентоспроможністю підприємства включає в себе наступні дії: моніторинг конкурентного середовища та оцінку конкурентної ситуації в галузі та на ринку; діагностування конкурентоспроможності підприємства та його основних суперників; конкурентне позиціонування підприємства – вибір стратегічних господарських підрозділів із перевагами у конкурентній боротьбі; розробка концепції та стратегії управління конкурентоспроможністю підприємства; реалізація конкурентної стратегії підприємства [1].
Стратегія спрямовується на збереження і збільшення матеріального і нематеріального статку, максимізацію доходів від будь-якої форми ділової активності, підвищення ступеня конкурентоспроможності підприємства. Стратегічне конкурентне управління формалізується у вигляді концепції тактики конкурентного управління і визначається сукупністю моделей і засобів дій, які її складають. Тобто під тактичним управлінням розуміється сукупність моделей і відповідних засобів, які обирає і практично використовує підприємство проти зовнішнього оточення, конкурентів і за допомогою якого реалізовує обрану стратегію [2].
Управлінські рішення щодо формування нормативів конкурентоспроможності, доцільності реалізації конкретних ринкових цілей і стратегічного напрямку розвитку, проведення конкретних організаційно-економічних, технічних, технологічних та інших заходів підвищення конкурентоспроможності приймаються на підставі аналізу інтегрального, одиничних, групових показників конкурентоспроможності, а також прогнозних значень конкурентоспроможності і її основних чинників, як підприємства, що розглядається, так і його конкурентів [3].
Організація управлінської діяльності є одним з найважливіших ресурсів підприємств на сучасному етапі розвитку економічних відносин. Дослідження та аналіз практики управління підприємствами, як вітчизняними так і зарубіжними, свідч а ть про те, що актуальною потребою управління стає пошук нових джерел конкурентних переваг, які виникають внаслідок зміни основ конкуренції та формування їх нових центрів, обумовлених переміщенням центрів принадливості, бізнесу у процесі створення споживчої вартості товару.
Дослідження сутності та різноманітності концепцій управління конкурентоспроможністю підприємства дає можливість більш точно визначити його основні складові елементи, принципи й напрямки формування змін. Як показує теорія і практика, головно ю потребою сучасного управління конкурентоспроможністю підприємства стає визначення, наукове обґрунтування стратегічних конкурентних переваг та вирішення завдання утримання досягнутих позицій тривалий час.
Список використаних джерел:
1. Системно-процесний підхід до управління конкурентоспроможністю підприємства : реф. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. referatcentral.org.ua/marketing_load.php?id=632
2. Яременко О. Ф. Науково-практичні аспекти стратегічного і тактичного управління конкурентоспроможністю підприємства / О. Ф Яременко // Вісник Хмельницького нац. ун-ту. – 2011. – № 5 . – Т. 1. – С. 35 – 37.
3. Решетнікова Т. П. Організаційно-економічні методи управління конкурентоспроможністю підприємства: автореф. дис. канд. екон. наук: 08.06.01 / Т. П. Решетнікова . – Донецьк: Донец. нац. ун-т. – 2003. – 16 с.