Обухова О.М., Журба Т.С.
ОКВНЗ Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води, Україна
Неупереджений аналіз та оцінка поведінки різних елементів витрат дає змогу приймати оперативні управлінські рішення щодо регулювання процесу виробництва, що зводиться, як правило, до вибору з кількох альтернативних варіантів виробництва такого асортиментного портфелю продукції, котрий у ситуації, що склалась на підприємстві є оптимальним, тобто приносить бажаний рівень прибутку. Саме тому к ласифікація відіграє важливу роль у процесі формування витрат виробництва на підприємстві. В зв’язку з цим витрати використовуються для аналізу та визначення собівартості окремих видів продукції, а також для визначення фінансового результату роботи підприємства в цілому. Визначення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) здійснюється за допомогою калькулювання.
Калькулювання потрібно для обґрунтування цін на вироби, обчислення їх рентабельності, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності.
Калькуляція – це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконання робіт та послуг. Калькуляцію складають на продукцію, роботи та послуги основного та допоміжного виробництва щомісячно, за квартал, за рік.
Згідно до Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях д ля кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). В процесі калькулювання підприємством встановлюються об’єкти калькулювання, вибираються калькуляційні одиниці, далі витрати групуються за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від галузі.
Під об'єктом калькулювання розглядається основна та допоміжна продукція (роботи, послуги), собівартість якої обчислюється. Насамперед це готова продукція, що поставляється за межі підприємства споживачам. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення. Калькуляційна одиниця – це одиниця його кількісного вимірювання (у штуках, метрах, тоннах, кіловат-годинах тощо). Наприклад, об'єкт калькулювання – автомобілі, калькуляційна одиниця- один автомобіль; відповідно вугілля – одна тонна вугілля.
Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства. Це дає можливість встановити потребу в основних та оборотних засобах, показує, скільки і яких засобів витрачено, незалежно від того, де вони вироблені і на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат суб'єкта господарювання. Таке групування використовується для складання кошторису виробництва. В свою чергу, складання кошторису допомагає пов'язати план за собівартістю з іншими розділами плану розвитку підприємства, визначити завдання зниження собівартості продукції, а також порівняти ефективність витрат на різних підприємствах і розробити міжгалузевий баланс, необхідний для планування цін.
Групування витрат по елементам являє собою поділ витрат згідно до ПСБО 16 «Витрати» в залежності від економічної однорідності (це 8-й клас рахунків бухгалтерського обліку) за наступними елементами:
? матеріальні витрати (сировина і матеріали, покупні комплектуючі, вироби і напівфабрикати, паливо, електроенергія тощо);
? витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів;
? інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов’язкові страхові платежі, відсотки по кредитах банку, податки, що включаються в собівартість продукції, відрахування на позабюджетні фонди, тощо).
Групування витрат по елементах необхідно для того, щоб вивчити матеріалоємність, енергоємність, трудомісткість, фондоємність, і установити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Наприклад, якщо частка заробітної плати зменшується, а частка амортизації збільшується, то свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про ріст продуктивності праці. Питома вага зарплати скорочується й у тому випадку, якщо збільшується частка покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що свідчить про підвищення рівня кооперації і спеціалізації.
Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, вказує, куди, на яку мету та в яких розмірах витрачені ресурси. Вона необхідна для вирахування собівартості окремих видів виробів на виробництва.
Основними статтями калькуляцій є: сировина та матеріали; купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій; паливо й енергія на технологічні цілі; зворотні відходи; основна і додаткова заробітна плата; відрахування на соціальне страхування; витрати на утримання та експлуатацію; загальновиробничі витрати; втрати від браку; супутня продукція; інші виробничі витрати.
До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об’єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.
Отже, групування витрат по елементам і статтям калькуляції необхідне підприємствам для формування внутрішньої та зовнішньої звітності та визначення згідно діючим законодавством податків. Необхідно зазначити, що при виборі існуючих в теперішній час різних підходів до класифікації витрат та здійснення процесу управління ними, максимізації прибутку в короткостроковому та довгостроковому періодах, підприємству необхідно враховувати свої внутрішні та зовнішні фактори, можливості за загрози,. Особливо це актуально для підприємств, що знаходяться в умовах перехідної економіки та для нових, щойно створених підприємств.