Іовенко О.С., Ничка І.Р.
Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна
СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Іноземна мова викладається і вивчається чи не у кожному вищому навчальному закладі, як на гуманітарних, так і на природничих факультетах. Для студентів-лінгвістів вивчення цього предмету є основним завданням і кінцевою метою майбутніх філологів та перекладачів і охоплює не лише вивчення мови як інструменту комунікації, а й дотичних дисциплін – літератури, історії мови і країни, теорії мови, країнознавства, теорії і практики перекладу та ін. Переважна більшість студентів немовних факультетів сприймають іноземну мову в основному як ще один предмет із категорії загальної освіти. Це, а також невелика кількість годин, відведених на опанування іноземною мовою, не підвищують її популярність, а разом з тим і рівень іншомовної компетентності студентів. Даний поділ не відповідає, на нашу думку, сучасним реаліям. Варто виділити ще одну групу студентів, яких не можна віднести до вищеназваних категорій, адже саме студенти інститутів і факультетів міжнародних відносин вивчають іноземну мову як другорядний фах, хоч і не в тому ж об’ємі, що й студенти-філологи, але і не настільки схематично і обмежено, як студенти інших немовних спеціальностей.
Незважаючи на те, що проблематика іншомовної компетентності студентів різних спеціальностей не обділена увагою зарубіжних та вітчизняних науковців (даній темі свої наукові праці присвятили З. Коннова, Ж. Короленко, О. Кучеренко, І. Мегалова, Н. Власенко, О. Бобієнко, М. Свейн, А. Бесс, Р. Порк’є та ін.), специфіка її формування саме у «студентів-міжнародників» і надалі залишається актуальною та потребує нових досліджень.
Сутність терміну компетентність науковці трактують по-різному, але проаналізувавши наукові джерела з проблеми дослідження, найбільш вдалим визначенням компетентності вважаємо наступне: «компетентність – це якість особистості, що передбачає володіння людиною певною компетенцією, під якою у свою чергу, розуміється сукупність знань, умінь, навичок, способів діяльності, тобто компонентів змісту навчання, необхідних для ефективного виконання діяльності у відношенні до певного кола предметів і процесів» [1, с. 59]. Відповідно іншомовна компетентність – це комплекс знань, умінь, навичок, які дозволяють успішно використовувати іноземну мову як у професійній діяльності, так і для самоосвіти і саморозвитку особистості [2, с. 27].
В структурі іншомовної компетентності думки науковців дещо розрізняються, однак в загальному аспекті можна виділити три базові компоненти: лінгвістичну, соціальну та комунікативну компетентності. Саме на основі цих компонентів ми проаналізуємо специфіку формування іншомовної компетентності у майбутніх фахівців з міжнародних відносин.
Лінгвістична складова – це знання фонетичної, лексичної, граматичної та орфографічної системи; відповідно вона охоплює 4 види мовленнєвої діяльності: читання, говоріння, аудіювання та письмо. Фах «міжнародні відносини» передбачає оволодіння іноземною мовою на рівні, близькому до рідної мови, а також навиками перекладу, що неможливо без глибокого аналізу лексико-граматичних особливостей іноземної мови, ознайомлення із фаховими текстами мовою оригіналу, врахування таких нюансів, як наприклад мовна специфіка дипломатичного підстилю, яка виявляється в точності найменувань, однозначності традиційних тлумачень, вмілому і доречному використанні стійких словосполучень та стандартних висловів [3, с. 7]. У процесі формування іншомовної компетентності студентів-міжнародників часто використовуються газетні та журнальні статті чи коментарі іноземною мовою, що також потребує володіння не лише загальновживаною, а й лексикою вузького спрямування (міжнародні економічні відносини, міжнародне право, країнознавство, міжнародні бізнес і туризм тощо). Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу постійно залучає нові інформаційні технології до численного ряду методів вивчення іноземних мов. Світові новини, аналіз тих чи інших подій, миттєве оновлення суспільно-політичної ситуації у світі спонукає студента-міжнародника набагато частіше послуговуватися мережею інтернет, ніж підручниками чи посібниками, що розширює та актуалізує іншомовну компетентність майбутніх фахівців з міжнародних відносин. Відповідно, у вокабулярі студента з’являються нові слова, словосполучення і скорочення, які ще не ввійшли до складу нормованої лексики і відповідно не відображені у словниках, оскільки наука про мову не встигає фіксувати всі лінгвістичні зміни.
Зміст соціальної компетентності розкривається через соціокультурний, соціолінгвістичний та професійний компоненти, які ототожнюються із суспільно-політичними, економічними, соціальними та культурологічними особливостями країни, мова якої вивчається. Важливим елементом викладання професійно спрямованої іноземної мови є знайомство студентів-міжнародників із політичними устроями і законодавством іноземних країн, стилем проведення переговорів, міжнародних зустрічей, форумів, дотриманням протоколу, роботою міжнародних організацій тощо.
Комунікативна складова дозволяє застосовувати мовні знання, навички та здібності як засіб спілкування залежно від середовища, умов і потреб комунікації. Вона полягає в здатності здійснювати усну і письмову комунікацію в конкретних умовах, відповідно до сфери і ситуацій професійного спілкування. Ілюстрацією застосування комунікативної компоненти на практиці є курс «Ділова іноземна мова», який передбачає ознайомлення із тематичними і структурними аспектами написання та оформлення різного роду ділової кореспонденції, договорів, протоколів тощо, а також оволодіння усними моделями проведення переговорів, культурою, мистецтвом та технікою фахового спілкування іноземною мовою.
На перших курсах у вивченні іноземної мови більша увага приділяється лінгвістичній компетентності, оскільки таким чином закладається граматична і словникова база. Використовуються в основному підручники і посібники з іноземних мов, лексичний і текстовий матеріал яких пов'язаний з основними напрямками спеціалізації студентів-міжнародників. На третьому курсі студенти остаточно визначаються із майбутньою професією і вивчення іноземної мови відбувається в обраному ними напрямку. Саме тоді більше розвиваються соціальна і комунікативна складові іншомовної компетентності, використовуються як традиційні, так і альтернативні методи навчання. Змінюється стиль проведення занять, студентам пропонується більш самостійний і творчий підхід: самостійне опрацювання фактичного матеріалу, проведення тематичних презентацій, міні-конференцій, дебатів, написання рефератів іноземною мовою.
Формування іншомовної компетентності студентів інститутів і факультетів міжнародних відносин вимагає в першу чергу від викладачів високого рівня фахових знань та загальної ерудиції, постійного підвищення кваліфікації, залучення нових підходів до викладання іноземної мови в рамках адаптації української системи освіти до Болонського процесу. Опираючись в процесі навчання на три складові іншомовної компетентності, основну увагу слід акцентувати на тому, що іноземна мова є важливим інструментом професійного та міжкультурного спілкування для фахівця з міжнародних відносин і це виносить її на один рівень із профільними предметами.
Список використаних джерел:
1. Хуторской A.B. Ключевые компетенции как компонент личностно-ориентированной парадигмы образования / A.B. Хуторской // Народное образование. – 2003. – № 2. – С. 58–64.
2. Кухта І.В. Іншомовна компетентність у контексті формування комунікативної культури студентів у процесі вивчення іноземної мови / І.В. Кухта // IX МНПК Гуманiзм та освiта. – 2008. – С. 27–32.
3. Мацько О.М. Мовні формули у дипломатичних текстах сучасної української мови (функціонально-стилістичний аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук / О.М. Мацько. – К.: НАНУ; Ін-т укр. мови, 2001. – 21 с.
4. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства / М.П. Кочерган. – К.: Академія, 2000. – 229 с.
5. Appeltauer E.Grundlagen des Erst- und Fremdsprachenerwerbs / E. Appeltauer. – München, 1997. – 175 s.