Косьянова О.Г.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС: ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОНЯТТЯ

Політичний дискурс стає популярним об’єктом досліджень на матеріалі різних мов. Інтерес до політичного дискурсу зумовлений не лише посиленням ролі політики та політиків у світі, їхнім перебуванням у центрі уваги засобів масової інформації, тісною співпрацею політичних структур та ЗМК, а й виникненням і розвитком низки нових дисциплін – політології, конфліктології, іміджелогії тощо. Інтерес до вивчення 
політичного дискурсу може спричинити появу нового напряму в мовознавстві – політичної лінгвістики.

Можна виділити два основні підходи до розуміння поняття політичного дискурсу. Відповідно до першого з них, політичний дискурс розглядають як інституціональний, що утворює “сукупність усіх мовленнєвих актів, які використовують у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які базуються на певних традиціях та перевірені досвідом”.

Відповідно до другого підходу, інституціональність кваліфікується як одна з системотвірних ознак політичного дискурсу. Цей підхід дозволяє включати в межі політичного дискурсу ширше коло явищ мовної дійсності, які “входять до сфери як інституціонального, так і неінституціонального спілкування, якщо до сфери політики відносиметься хоча б один із трьох складників: суб’єкт, адресат або зміст спілкування”.

Так, у широкому розумінні політичний дискурс являє собою “будь-які мовленнєві утворення, суб’єкт, адресат або зміст яких відноситься до сфери політики”; “суму мовленнєвих творів у певному прагмалінгвістичному контексті – контексті політичної діяльності, політичних поглядів та переконань, уключаючи їхні негативні прояви (уникнення політичної діяльності, відсутність політичних переконань)”; “сукупність дискурсивних практик, що ідентифікують учасників політичного дискурсу як таких або формують конкретну тематику політичної комунікації.

Можна звузити ту сферу, яку називають політичним дискурсом, і під політичним дискурсом тоді розуміємо клас жанрів, що обмежується соціальною сферою, а саме політикою. Цими жанрами є урядові обговорення, парламентські дебати, партійні програми, промови політиків. Політика як специфічна сфера людської діяльності за своєю природою є сукупністю мовленнєвих подій.

За допомогою поняття жанру описують відмінності між різновидами дискурсу. Визнання дискурсу найважливішою категорією міжособистісного спілкування спричинило виникнення в комунікативній лінгвістиці проблеми базової одиниці комунікації, яка б об’єднувала різноманітні акти мовлення. Такою одиницею можна вважати мовленнєвий жанр.  

Це поняття традиційно використовується в літературознавстві для розрізнення таких видів літературних творів, як, наприклад, новела, есе, повість, роман тощо. Але існує більш широке розуміння терміна “мовленнєвий жанр”, що поширюється не тільки на літературні, але й на інші твори. Так, до “мовленнєвих жанрів” відносять “короткі репліки побутового діалогу, побутову розповідь, лист, коротку стандартну військову команду” тощо.

Сьогодні поняття жанру використовують у дискурсному аналізі досить широко. Вичерпної класифікації жанрів не існує, але як приклади можна назвати побутовий діалог (розмову), оповідання (наратив), інтерв’ю, репортаж, доповідь, політичний виступ, проповідь, вірш, роман.

Поняття дискурсу використовують на позначення того чи іншого його типу, наприклад, “дискурс новин”, “політичний дискурс”, “науковий дискурс”. У цьому випадку лінгвісти розглядають дискурс як певний жанр. Жанрово-стилістичні ознаки дискурсу дозволяють адресату віднести той чи інший текст до певної сфери спілкування на підставі певних уявлень про норми та правила спілкування, про умови доречності, про типи комунікативної поведінки; диктумний (подійний) зміст (набір актантів, їх відношення, тимчасова перспектива й оцінка події), мовне втілення мовленнєвого жанру.

Саме в цьому сенсі ми говоримо, наприклад, про медичний дискурс, релігійний дискурс, педагогічний дискурс, рекламний дискурс, політичний дискурс, ідеологічний дискурс, адміністративний дискурс, юридичний дискурс, науковий дискурс, сценічний дискурс, масово-інформаційні види інституціонального дискурсу. Цей список можна доповнити чи видозмінити, він є принципово відкритим, оскільки здатний убирати в себе нові види дискурсу, які виникають унаслідок розвитку соціальної дійсності.

Отже, політичний дискурс – це дискурс, створюваний політиками. Обмежуючи політичний дискурс професійними рамками, діяльністю політиків, можемо відзначити, що політичний дискурс у той же час є формою інституціонального дискурсу. Це означає, що дискурсами політиків уважаються ті дискурси, котрі створюються в такій обстановці, як засідання уряду, сесія парламенту, з’їзд політичної партії. Адресант повинен здійснити висловлення як політик в інституціональній обстановці. Таким чином, дискурс є політичним, коли він супроводжує політичний акт у політичній обстановці.