Сас В.З.
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ, Україна
ФРЕЙМОВИЙ ПІДХІД ДО ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
Викладання іноземної мови на сучасному етапі базується передусім на прагматичному застосуванні фактичного матеріалу, вкладеного у лінгвістичні рамки. Завданням викладача є розширити кругозір країнознавчих понять в картині світу учня чи студента та навчити можливостям їх мовного оформлення. Якщо розглядати такий процес з точки зору лінгводискурсознавства, маємо справу з комплексним підходом до вивчення та тренування іноземної мови за допомогою фреймових зв’язків між окремими сферами її застосування.
Термін фрейм Ю. Караулов вживає у специфічно конкретизованому розумінні, виходячи з його основної семантики: фрейм (англ: frame) – лексична композиція, рамка, схема, структура, також ситуація, спосіб поєднання лексем.Цей термін, запозичений із сфери когнітивної психології, на думку дослідника, є своєрідною сіткою чи схемою понятійних структур ("смислових опор") [5].
Ч. Філмор вважає фрейм найважливішим типом мовної структури, пов’язаний з визначеною частиною певного цілого (схеми, ситуації, сцени). Під поняттямфрейм Ч. Філмор розуміє "набір слів, кожне з яких означає частину концептуального чи аспектуального цілого" [9]. Структурною базою фреймів є наявність і прояв численної кількості логічних зв'язків – фреймових зв'язків.
«Фрейми є структурою фактів для показу стереотипної ситуацій», стверджує М. Мінський. Згідно з ним, функціонують переважно два види фреймів: статичні (чи просто фрейми) і динамічні (сценарії), їх можна собі уявити «у вигляді мережі, яка складається з вузлів і зв'язків між ними». Проте фрейми – це особливі мережі, мережі з рівнями. Верхній рівень фрейму зайнятий поняттям (значенням), яке чітко визначене і оптимально справедливе стосовно описуваної фреймом ситуації. Вузли нижчого рівня називаються терміналами. Вони, зазвичай, не заповнені конкретними поняттями. Таке заповнення відбувається у приєднанні фрейму до конкретної ситуації [6].
Конкретно фрейм будь-якої типової ситуації, як стверджує С. Сухомлинова, включає жорстко структуровану послідовність дій, дійових осіб і втягнутих у ці дії об'єктів. Саме тому фрейми – це такий спосіб організації, який дає змогу виокремити релевантну для сприйняття тексту інформацію, послаблюючи увагу до комунікативно незначущої інформації [8].
Т.А. Ван Дейк розглядає поняття фрейму з точки зору сприйняття тексту. Побудова фрейму, згідно з його вченням, здійснюється при співвідношенні одержаної з тексту інформації з тією галуззю практичних знань про світ, якої безпосередньо стосується повідомлення, що його одержує адресат [3]. Звідси, на нашу думку, і бере свій початок вивчення іноземної мови: поняття, які вже наявні в картині світу реципієнта (студента), зазнають нового оформлення, як лексичного, так і граматичного та пунктуаційного. Мовою прагматики, фреймові вузли верхнього рівня отримують нове нашарування і між ними виникають нові зв’язки, відмінні від попередніх, але такі, що перебувають у постійному зв’язку як у межах фрейму, так і за його межами.
На початкових стадіях вивчення мови ступінь імовірності виявлення адресатом сигналів, що формують відповідний фрейм, досить низький і залежить передовсім від того, наскільки відомою і доступною для нього є тема, на якій базується інформаційний обмін. Тому виокремлення базової інформації та методологія прив’язання її до фонових знань реципієнта, що a priori включає передбачення рівня цих фонових знань, є першочерговим завданням викладача. Саме тому однією з основних умов успішного вивчення мови є загальні фонові знання.
Згідно з І. Бехтою, досліджуючи іншомовний текст з точки зору фреймової семантики, важливо визначити «адекватні форми репрезентації результатів процесу індивідуального пізнання» [2]. Методологічною канвою одного з можливих варіантів розв'язання цього завдання, на думку І. Гальперіна, є вживані у сучасній науці поняття моделі та моделювання. Поняття моделі й усвідомлення поняття моделювання – одне з найважливіших досягнень загальнонаукової методології сьогодення, а в методиці викладання іноземної мови проявляється у поширеному прийомі – моделюванні ситуації. Поняття моделювання застосовують як у широкому, загальнопізнавальному сенсі, так і у вузькому, спеціальному. У першому випадку «моделювання виражає певний загальний аспект пізнавального процесу. У другому випадку, при зростанні складності й обсягу завдань моделювання подекуди стає,єдиним ефективним способом їх розв'язання» [4].
Конструктивну групу моделей утворюють фрейми. Нині, за Е. Поповим, у системах штучного інтелекту вживають два головні способи подання (репрезентації) смислового змісту або знання: декларативне та процедурне подання [7]. Декларативне подання (на рівні свідомості) – це репрезентація певних знань у формі фактів без вказівки на те, як ці факти можна застосовувати. Типовою формою декларативного подання є семантичні мережі. Процедурне подання – це репрезентація інформації у формі процедур, операцій, дій. Таке подання завжди має на меті виконання конкретного завдання. У процесі вивченні іноземної мови мають місце обидві форми подання: у вигляді засвоєння лексичного матеріалу та використання його у процесі оформлення думки, проте у нашому випадку ці дві форми існують у нерозривному симбіозі.
Існують різні думки з приводу переваг чи недоліків подання. Дехто бачить такий вихід у сценарному та фреймовому поданні знань. На жаль, їх можливості також обмежені. Головний недолік фрейму в тому, що він описує лише стереотипні ситуації. Те ж саме стосується і сценаріїв. Проте для методики викладання іноземної мови цих двох принципів цілком достатньо, адже формується стандартна база знань, яка дає можливість ситуативно «відштовхнутися» у разі появи нестандартної мовленнєвої ситуації. Ставши одного разу фреймовими терміналам, знання карбуються у вигляді фреймових вузлів, простішими словами, стають досвідом.
Структурна організація фрейму як одиниці репрезентації знань може бути різною. Ми дотримуємося погляду М. Мінського, за яким вона є деревоподібною, тобто являє собою мережу, що складається з вузлів і зв'язків між ними. Вузли верхнього рівня фрейму – поняття, які точно описують конкретну ситуацію. Вузли нижнього рівня – інформація, яка може знадобитися для уточнення конкретних подій. Один і той самий вузол нижнього рівня може входити у різні фрейми, які, у свою чергу, об'єднані мережею пошуку інформації.
За теорією М. Мінського знання людини про світ будуються у вигляді фреймів-образів (які вважають статичними), або сценаріїв (за іншою термінологією, скриптів) чи динамічних фреймів. Динамічний фрейм є структурою ознак певної стереотипної ситуації. Фрейм як концептуальна структура уможливлює його перетворення на сценарій. Із кожним фреймом асоційовано декілька видів інформації. Це, наприклад, інформація про те, як користуватися цим фреймом, чого очікувати у наступний момент, що робити, якщо ці очікування не підтвердяться [6].
Якщо звертатися до певної конкретної ситуації, то формування нових фреймових надбудов завжди потребує попередньої основи. Оскільки людина мислить поняттями, вивчення іноземної мови передбачає наявність у свідомості реципієнта (студента) певного поняття. Згодом відбувається формування нових фреймових зв’язків методом нанизування інформації, її лексичного оформлення, утворення нових вузлів, та налагодження нейроконтакту між ними. Яскравіше такий спосіб засвоєння знань можна спостерігати при вивченні особою одразу кількох іноземних мов. Дуже часто під час підбору певної лексичної одиниці у пам’яті виринає її відповідник іншою іноземною мовою. Це свідчить про те, що фреймові вузли єдині і збережені у поняттях. Що стосується зв’язків між ними, то при вивченні кожної наступної іноземної мови, формується нова сітка таких зв’язків, яка нашаровується на попередню і при актуалізації фрейму (потребі у лексичній одиниці), швидше актуалізуються ті зв’язки, що знаходяться на поверхні, тобто до них звертались нещодавно.
Залучення понять фреймової семантики особливо плідне для інтерпретації іншомовних текстів, у яких наявні полісемантичні слова чи вирази. Блоковий принцип організації фреймів, відповідно до якого при активізації однієї з частин фрейму активізуються і всі решта його частини, дає змогу підібрати необхідний по смислу відповідник.
Підсумовуючи основні властивості фреймів, О.Г. Бєляєвська наголошує, що «у фрейм включається повний комплекс знань про ситуацію чи про об'єкт, який існує у цей історичний період у цьому соціумі»; крім цього, «перелічити всі ознаки, які входять у фрейм, дуже важко, якщо взагалі можливо. Такі фрейми завжди відкриті в тому сенсі, що їх можна доповнити невключеними у первинний перелік уточнювальними ознаками» [1]. І. Бехта виокремлює властивості фреймів, зокрема, по-перше, взаємозв'язок і взаємопроникнення. Друга властивість – «можливість фокусування уваги людини на будь-яку частину фрейму», третя – «певне типізоване розумове уявлення, стереотип об'єкта чи ситуації» [2].
Опанування іноземної мови стало б неможливим, якби учасники навчального процесу не володіли знаннями про будову та функціонування мови, що зафіксована у пам'яті як система фреймів, зматеріалізованих у лексикограматичному матеріалі. Це – загальне визначення фрейму як подання мовної компетенції людини, без якої неможлива адекватна передача інформації між викладачем та учнем. Отож, фрейм як структура свідомості, виражена через мову і в мові, представляє різні види і кількості знань, об'єднуючи їх в єдину систему і організовуючи їхнє розуміння.
Список використаних джерел:
1. Беляевская Е.Г. Когнитивные основания изучения семантики слова / Е.Г. Беляевская // Структуры представления знаний в языке. – М., 1994. – C. 87–110.
2. Бехта І.А. Дискурс наратора в англомовній прозі / І.А. Бехта. – К.: Грамота, 2004. – 304 с.
3. Ван Дейк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация: пер. с англ. / Т.А. Ван Дейк; сост. В.В. Петрова; под ред. В.И. Герасимова; вступ. ст. Ю.Н. Караулова и В.В. Петрова. – М., 1989. – 312 c.
4. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования / И.Р. Гальперин. – 2-е изд. – М.: Едиториал УРСС, 2004. – 144 с.
5. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность / Ю.Н. Караулов. – М., 1987. – 264 c.
6. Минский М. Фреймы для представления знаний / М. Минский. – М., 1979. – 153 c.
7. Попов Э.В. Общение с ЭВМ на естественном языке / Э.В. Попов. – М., 1982. – 360 c.
8. Сухомлинова С.Н. Динамика восприятия анафоры / С.Н. Сухомлинова // Язык и логическая теория: сб. науч. тр. – М., 1987. – 212 c.
9. Филлмор Ч. Об организации семантической информации в словаре / Ч. Филлмор // Новое в зарубежной лингвистике. – М., 1983. – Вып. 14. – C. 23–60.